І перш ніж юнак устиг щось спитати, кіт-перевертень подався собі геть, граціозно виляючи хвостом.

— Я не знаю й не хочу знати, що він тобі сказав, — зауважила Анжела. — Але він говорив з тобою і саме для тебе. Тож нікому цього не розповідай.

— Здається, мені пора вже йти, — приголомшено озвався Ерагон.

— Ну, коли так, — посміхнулась Анжела. — Але якщо хочеш, то можеш залишатись тут, скільки тобі заманеться. Або ж купи щось у мене. Ні? Зрештою, ти почув чимало корисного й маєш усе як слід обмізкувати.

— Саме так, — відповів парубок, виходячи. — Дякую вам за те, що розповіли мені про моє майбутнє.

— Завжди до твоїх послуг, — мовила, посміхаючись, Анжела.

Вийшовши з крамниці, Ерагон зупинився, аби почекати, доки очі звикнуть до денного світла. Лише за кілька хвилин він зміг спокійно обдумати все почуте. Потім юнак повільно пішов вулицею, та невдовзі прискорив крок і врешті вибіг за межі Тейрма. Ноги швидко понесли його до Сапфіри.

Уже під скелею юнак нарешті покликав дракона, і той миттю спустився по нього, так само швидко піднявши нагору. Там Ерагон розповів про події сьогоднішнього дня.

— Слухай, — сумно сказав він наприкінці розповіді, — Бром таки має рацію: я справді завжди потрапляю в якусь халепу.

— Краще б ти запам’ятав те, що сказав кіт-перевертень, — відмахнулася Сапфіра. — Це куди важливіше.

— Звідки ти знаєш? — поцікавився хлопець.

— Я не впевнена, але, здається, згадані ним назви мають неабияку силу. Наприклад, Ку-ті-ан, — із насолодою вимовила Сапфіра. — Ні, ти неодмінно мусиш тримати це в пам’яті.

— Може, варто розказати про все Брому? — спитав Ерагон.

— Це вже твоя справа, — спохмурнів дракон. — Утім, гадаю, йому зовсім не обов’язково знати про твоє майбутнє. Якщо ти розкажеш про Солембума, старий засипле тебе купою запитань, на які, можливо, ти й не захочеш відповідати. А якщо ти спитаєш тільки про назви, тоді він почне цікавитись, звідки ти про них знаєш. Ти ж не зможеш сказати йому неправду?

— Ні, — погодився Ерагон. — Мабуть, я нічого йому не казатиму. Але якщо все це надто важливе, щоб його приховувати?

Вони ще довго гомоніли, аж доки не втомилися переконувати одне одного. Тоді друзі просто сіли поруч і до самісінького вечора розглядали довколишні краєвиди.

За якийсь час Ерагон уже поспішав до Тейрма й невдовзі постукав у двері Джоудового будинку.

— Ніл уже повернувся? — спитав хлопець дворецького.

— Так, сер. Гадаю, він у кабінеті, — пролунало у відповідь.

— Дякую, — кивнув юнак і подався до кабінету. Там він побачив Брома, що сидів біля каміна й пихкав люлькою.

— Як усе пройшло? — спитав Ерагон.

— Препаскудно! — буркнув Бром, не виймаючи люльки з рота.

— Але ж ви розмовляли з Брандом?

— Так, без жодних утішних наслідків. Цей торговий розпорядник — найгірший різновид бюрократа. Він дотримується найдрібніших правил, із задоволенням вигадуючи ще й свої власні, аби тільки ускладнювати людям життя! До того ж, він уважає, що робить це для загального добра.

— То він не дозволив проглянути записи? — спитав Ерагон.

— Ні, — знов буркнув Бром. — Що я йому вже тільки не казав, він залишився непохитний. Навіть відмовився від хабара, досить великого! Раніше я гадав, що непродажних вельмож узагалі не існує, а от тепер вважаю їх гіршими за звичайнісіньких мерзотників.

Старий люто запихкав димом і нерозбірливо вилаявся.

— І що ж тепер? — спитав юнак, перечекавши напад Бромової люті.

— Наступного тижня почну вчити тебе читати! — відповів той.

— А потім?

— А потім на Бранда чекатиме сюрприз, — розплився в посмішці Бром. Ерагон почав був розпитувати який саме, та старий тільки відмахнувся.

Вечеряли друзі в розкішній їдальні. Джоуд сидів по один бік столу, непривітна Гелена —

по другий. Бром із Ерагоном усілися посередині, але така позиція видалась парубкові не зовсім затишною. З обох боків було порожньо, тож єдине, що його тішило, це можливість швидкої втечі. Думка про неї заспокоювала юнака, коли той ловив на собі похмурі погляди господарки будинку.

Вечеря відбувалася в цілковитій тиші, оскільки господарі відразу ж узялися за страви. «Навіть на похороні часом буває веселіше», — мимохіть подумав Ерагон. Адже справді буває. Наприклад, у Карвахолі він відвідав чимало похоронів, і на жодних поминках не було так сумно. А тут наче нікого й не ховають, але хвилі обурення й люті, що їх випромінює Гелена, так і накривають його з головою.

Бром нашкрябав вугіллям на пергаменті абетку й показав її Ерагонові.

— Це літера «а», — сказав старий. — Запам’ятай.

Із цього дня почалась Ерагонова наука. Це було дуже цікаво, але водночас важко. Маючи багато вільного часу, а також гарного й наполегливого вчителя, юнак швидко досяг неабияких успіхів.

Невдовзі вони встановили новий розпорядок дня. Кожного ранку Ерагон прокидався, снідав на кухні, потім ішов до кабінету на заняття, де намагався запам’ятати, які звуки відповідають тим чи іншим літерам. Бувало й таке, що літери починали танцювати в нього перед очима, тож не давали юнаку зосередитись на чомусь іншому.

А надвечір вони з Бромом ішли за будинок вправлятися на мечах. Слуги та місцева малеча з подивом витріщалася на загадкових прибульців. Якщо залишалися дрібка вільного часу, тоді Ерагон повертався до своєї кімнати, де за щільно завішеними шторами вправлявся в магії.

Увесь цей час юнака дуже хвилювала доля Сапфіри, тож він ходив до неї щовечора, але їхні зустрічі були надто короткими. Удень дракон полював десь далеко за містом, адже полювати ближче — означало наражатися на небезпеку. Ерагон робив усе, що міг, хоча знав, що єдиним способом скрасити Сапфірину самотність були довгі спільні прогулянки.

Щодня в Тейрмі переказували якісь кепські новини. Прибуваючи до міста, торговці розповідали про жахливі напади вздовж усього берега. Казали, що багаті люди зникають уночі з власних домівок, а на ранок сусіди знаходять їхні спотворені тіла. Ерагон часто чув, як Бром із Джоудом пошепки обговорювали ці події, але коли юнак наближався, вони чомусь миттю замовкали.

Дні минали швидко, і незабаром закінчився перший тиждень. Здавалося, Ерагон щойно-щойно почав учитися, але вже міг читати цілі сторінки без Бромової допомоги. І хоча зараз юнак читав повільно, він знав, що невдовзі наздожене свого вчителя.

— Ти маєш з усим цим упоратись, — щоразу підбадьорював юнака незворушний Бром.

Якось старий нарешті покликав Джоуда з Ерагоном до кабінету.

— Тепер, коли ти вивчився читати, — звернувся він до хлопця, — нам слід рухатись далі.

— Що ви маєте на увазі? — здивувався Ерагон.

На Бромовому обличчі промайнула хитра посмішка.

— О-о-о, я знаю цю посмішку! — простогнав Джоуд. — Вона означає, що ми незабаром устрягнемо ще в якусь халепу!

— Ти перебільшуєш! — удавано обурився Бром. — Хоча хтозна… Одним словом, ми зробимо так… — і старий переповів друзям свій план…

— Сьогодні вночі або завтра вранці ми вирушаємо, — сказав Ерагон Сапфірі після того, як відбулася таємна нарада з Бромом.

— Усе так несподівано, — озвався дракон. — Ти впевнений, що це безпечно?

— Не знаю, — знизав плечима юнак. — Цілком можливо, що нам доведеться дати драла від місцевих воїнів…

Відчувши Сапфірине хвилювання, він спробував її заспокоїти:

— Але я гадаю, що все буде гаразд. Ми з Бромом володіємо магією та й б’ємося теж непогано…

Валяючись на ліжку, Ерагон розглядав стелю. Горло стискала якась гіркота й сум, а руки тремтіли від хвилювання. «Я не хочу покидати Тейрм, — уже засинаючи, раптом збагнув хлопець. — Тут було непогано. Я б усе віддав, аби знову не втрачати коріння… Гарно було б залишитись десь тут, живучи, як нормальні люди. Але цього, мабуть, ніколи не станеться, доки Сапфіра зі мною… Ніколи».

Уві сні Ерагон здригався від неймовірних жахіть і радісно посміхався чомусь невідомому. Несподівано йому наснився дивний сон, так, ніби він побачив світ чужими очима. Перед ним біла жінка, закута в кайдани в холодній камері. Крізь заґратоване віконце, високо під стелею, линуло місячне сяйво, освітлюючи обличчя бранки. Її щокою, неначе рідкісний діамант, скотилася самотня сльоза.