Схвильований, він підняв флягу й відкрутив корок. Повітря сповнилось незвичним запахом, тим самим, що й на згарищі ферми, де він знайшов Герроу. Ерагон перехилив флягу, і краплина якоїсь прозорої сяючої рідини впала йому на палець. Його миттю пронизав біль, так, немов його обпекли вогнем. Голосно зойкнувши, юнак почав терти руку об землю. За хвилину біль ущух, але шкіра на пальці лишилася обдертою.

Скривившись, парубок кинувся назад до Брома.

— Поглянь, що я знайшов, — тицьнув він свою знахідку старому. Той уважно оглянув флягу й вилив трохи рідини.

— Обережно, воно пече! — застеріг Ерагон.

— Я знаю, — озвався Бром. — А ти, певно, вже спробував? На палець вилив, еге ж? Добре, що хоч не скуштував, інакше б від тебе залишилось мокре місце.

— Що це? — спитав парубок.

— Олія з пелюсток рослини Сейтр, що росте на маленькому острівці в холодних північних морях, — пояснив старий. — Зазвичай її використовують для обробки перлин — вона надає їм блиску. Але якщо вимовити певні слова та ще й принести криваву жертву, вона може знищити будь-яку плоть. Зрештою, це не така вже й рідкість, адже існує безліч кислот, що роз’їдають м’язи й кістки. Утім, інші речі ця олія лишає неушкодженими. У неї можна занурити будь-який предмет, і він буде цілий — на відміну від людського тіла. Через таку властивість вона стала улюбленим знаряддям тортур. Можна залишити кілька крапель у мисці, намастити спис чи оббризкати постіль, і перший, хто доторкнеться до цих предметів, отримає опіки. Таким чином, її можна використовувати як завгодно, ти обмежений лише власного уявою. До речі, рани від неї загоюються страх як повільно. Ця рідина зустрічається дуже рідко й напрочуд дорого коштує.

Ерагон згадав страшні опіки на тілі Герроу. «Так ось що вони з ним зробили», — здригнувся він.

— Якщо вона така дорога, то чому разаки залишили її тут? — спитався юнак.

— Можливо, ця фляга випала, коли вони злітали.

— Тоді чому вони не повернулися по неї? Не думаю, що король буде задоволений такою втратою.

— Звісно, не буде, — мовив Бром, — але ще дужче він буде невдоволений, коли вони не поквапляться до нього з новинами про тебе. Якщо вони вже на місці, можеш бути впевнений — король уже знає твоє ім’я. А це означає, що відтепер ми маємо бути вкрай обережні, заходячи в ті чи інші села. По всій імперії король оголосить твій розшук.

— А наскільки рідкісна ця олія? — раптом спитав Ерагон.

— Майже така сама, як діаманти в свинячому кориті, — посміхнувся Бром. — Хоча іноді нею користуються ювеліри, особливо найбагатші з них.

— Отже, є люди, які нею торгують?

— Ну, може, парочка торговців, не більше.

— Добре, — відповів хлопець. — А тепер скажіть, чи ведуть по містах, розташованих уздовж узбережжя, облік привезених товарів?

— Звісно, ведуть, — несподівано зрадів Бром. — Якщо знайти ті записи, то можна дізнатися, хто саме привіз олію з північного острова й куди вона потрапила потім!

— А згадка про те, що її придбала імперія, підкаже місце, де сидять разаки! — додав Ерагон. — Я не знаю, скільки людей можуть дозволити собі купувати цю олію, але з’ясувати, хто з них працює на імперію, буде нескладно.

— Геніально! — вигукнув Бром, — Шкода, що я не подумав про це раніше — можна було б уникнути купи клопотів. На узбережжі є безліч місць, куди заходять кораблі. Гадаю, почати слід із Тейрма, який контролює більшу частину всієї торгівлі. Якщо вірити останнім чуткам, то саме там живе мій давній друг Джоуд. Ми не бачились багато років, але він, гадаю, не відмовиться нам допомогти. Можливо, торгуючи в Тейрмі, він має доступ до тих записів.

— А як нам туди дістатися? — спитав Ерагон.

— Треба прямувати на південний захід, аж доки не вийдемо до високогірного перевалу через Хребет. Звідти рушимо узбережжям на північ до Тейрма, — пояснив Бром. Лагідний вітерець куйовдив його волосся.

— Ми зможемо дістатися перевалу за тиждень?

— Гадаю, що так, — відповів старий. — Якщо повернемо від Нінор праворуч, то вже завтра побачимо гори.

Ерагон підійшов до Сапфіри й виліз на її спину.

— Тоді побачимось за вечерею, — сказав він на прощання. Уже високо в небі юнак звернувся до дракона:

— Завтра я поїду конем. Але перш ніж заперечувати, спробуй зрозуміти, що я роблю це заради того, аби відверто поговорити з Бромом.

— Ти вільний їхати з ним кожного другого дня, — погодилася Сапфіра. — Таким чином ти продовжиш свій вишкіл, а я матиму можливість полювати.

— І ти не образишся?

— Що ж тут удієш, коли так треба, — зітхнув дракон.

Увечері вони спустилися на землю. Ерагон був приємно здивований тим, що його ноги вже не болять. Сідло добре захищало їх від Сапфіриної луски.

Як завжди, Ерагон із Бромом позмагалися на мечах, але цього разу їм бракувало запалу, адже думки обох увесь час поверталися до подій минулого дня. Коли вони закінчили, то в Ерагона, що й досі не звик до ваги меча, пекло руки.

Наступного дня, коли мандрівники, як завжди, їхали поруч, Ерагон не втримався.

— А яке воно — море? — ніяковіючи, спитав юнак.

— Ти ж, мабуть, уже чув про нього, — відповів Бром.

— Так, але все ж таки?

Очі старого сповилися туманом, ніби він споглядав якусь невидиму картину.

— Море, — почав Бром, — це втілення всіх почуттів. Воно любить, воно ненавидить, воно плаче. Воно не дозволяє полонити себе навіть у слові, розбиваючи вдрузки будь-які кайдани. Що б ти не казав про нього, завжди залишатиметься те, що неможливо змалювати. Пригадуєш, я розповідав тобі, як із-за моря припливли ельфи?

— Так.

— Так ось, хоча вони й живуть далеко від берега, але зберегли пристрасну любов до океану, —

вів далі старий. — Плюскіт хвиль, запах солоного повітря бентежить їх, надихаючи на складання прекрасних пісень. Я знаю одну, що розповідає про цю пристрасть. Хочеш послухати?

— Хочу, — відповів зацікавлений Ерагон.

Бром прокашлявся й мовив:

— Я перекладатиму її з прадавньої мови якомога точніше. Звісно, мій переклад не дуже досконалий, але, гадаю, він дасть уявлення про її сутність.

Старий зупинив Сніговія й примружив очі. Трохи помовчавши, Бром тихо заспівав:

Слова пісні, здавалося, зачарували юнака.

— Це тільки частина пісні, що називається «Ду Сільбена Датія». Я заспівав тільки одну строфу, де йдеться про сумну історію двох закоханих, Акалламха й Нуаду, яких розлучила любов до моря. Ельфи вбачають неабиякий сенс у цій історії.

— Вона дуже красива, — озвався Ерагон.

Коли вони зупинилися ввечері на спочинок, неподалік уже було видно розмитий силует Хребта.

Невдовзі мандрівники дісталися підніжжя Хребта, повернули й пішли вздовж гряди на південь. Ерагон був радий знову побачити гори, що захищали його від тривожного зовнішнього світу. За три дні вони вийшли на широкий шлях із глибокими коліями від коліс численних возів.

— Це головна дорога між столицею Урубейном і Тейрмом, — пояснив Бром. — По ній проїздить безліч люду, до того ж, це улюблений шлях торговців. Утім, нам слід бути обережними. Хоча цієї пори тут не дуже людно, але хтось обов'язково трапиться на шляху.

Дні минали швидко, а мандрівники все продовжували свій шлях уздовж Хребта, шукаючи гірський перевал. Щоправда, Ерагон не нудьгував. Він вивчав ельфійську мову або вчився доглядати за Сапфірою, а інколи й вправлявся у магії. Парубок також навчився полювати за допомогою магії, тож харчів друзям не бракувало. Ерагон просто брав маленького камінця й спрямовував його на ціль. Не влучити було неможливо. А плоди цих зусиль щовечора смажилися над вогнем. Після вечері Бром і Ерагон знову билися на мечах або й навкулачки.