— Не хочу, Надеждо, щоб на мене потім анонімки строчили,— сказав дружині.— Могли б і, в нас повечеряти, а то затіяли бал… Тільки грошам горе.

— Та у нас же один син,— пробувала заперечити Надія Володимирівна.

— Йому так треба було женитись, як мені оце вмирати,— буркнув Кутень.— Він сам себе не прогодує. Закінчив би якийсь інститут — та в люди вийшов, а так…

Кутень і синові сказав, щоб не робили ніякого весілля, але Степка й слухати не хотіла.

— Буде таке весілля, що аж у Косопіллі почують. А своєму батькові передай, що його грошей мені не треба.

Дмитро попросив батька, і той домовився в загсі, щоб шлюб зареєстрували, не чекаючи місячного строку.

— А може, ще передумаєш, Дмитре? Колеса ж і назад крутяться,— пробував відраяти сина Кутень.

— У мене, батьку, своя голова є…

— Та дурна ж вона в тебе, як обичайка…

*

Степка з дружками ходила від хати і до хати, запрошуючи на своє весілля. Молода у білому платті ішла попереду королівською ходою, а дівчата, у віночках, у барвистих вишиваних сорочках та плахтах, у найкращих сукнях, ішли за нею і співали. А ще далі крокували піонери в краватках. Алик Коза сурмив у горн, а Васько вторив йому на старенькому барабані,— таку інструкцію дав їм Динька. Він приготував і ще один сюрприз, але поки що нікому не говорив: взавтра мали приїхати з кіностудії, щоб зняти комсомольське весілля у Сосонці.

Платон сидів на ліжку біля Наташі і читав уголос томик Сосюри:

Жовтіє лист, і щастя розцвітає,

нема йому ні гранів, ані дна…

Зі мною знову ти. І тільки серце крає

очима синіми печальна далина…

— Хто це співає? — прислухалась Наталка.

— Степка заміж виходить.— Гайворон виглянув у вікно.— До нас ідуть.

Гості увійшли в хату, поклонились. Степка ступила до Наталки:

— Прошу на весілля, Наташо.

— Бажаю тобі щастя, Степко, великого-великого.

Тоді поклонилась Платонові.

— Приходь і ти на моє… весілля,— з болем, з докором подивилась йому в очі, і Гайворон не витримав цього погляду…

Трам-та-там, трам-та-там,— вигравали на подвір'ї Васько з Аликом Козою.

Наталка помітила, як подивилась на Платона Степка і як той раптово зблід.

— Ти ж проведи молоду,— сказала, щоб порушити тишу, яка запала в хаті, коли пішли дівчата.

Платон вийшов на подвір'я. Молода з дружками були вже за ворітьми. Але Степка оглянулась. Помахала йому рукою, а потім взяла у Світлани рожеву айстру і кинула Гайворонові під ноги…

А вранці в селі заграли музики. На відкритій машині приїхали з Косопілля молоді. Їх зустріли хлібом-сіллю, і Макар Підігрітий виголосив гучну промову. Потім урочиста процесія пішла до хати. І все це знімали оператори. Степка йшла під руку з Дмитром, аж сяяла вся від радості… Вона шукала очима когось у натовпі і не знаходила.

Усім весільним ходом командував прибулий кінорежисер, йому підкорялись музики, гості і молоді. З ним ходив ще якийсь високий, засмаглий чоловік з пишною шевелюрою. Він не відривав погляду від Степки. Коли вже сідали за столи, підійшов до неї і відрекомендувався:

— Кінорежисер Борис Авер'янович Лебідь. Вітаю вас з весіллям, чарівна пастушко.

— А звідки ви мене знаєте? — кокетливо мружила очі дівчина.

Лебідь вийняв з планшета кілька Степчиних фотографій і показав їй.

— Минулого разу, коли приїжджали до вас мої товариші, вони в дарунок мені віддали ці знімки. І я не міг не приїхати… У житті ви ще красивіша… Пробачте,— звернувся він до Дмитра,— що я затримав вашу дружину. А з вами, Степко, я б ще хотів мати розмову, але, звичайно, не зараз.

Олег Динька проголосив тост за здоров'я молодих.

— Гірко-о!

— Гірко-о!

Кричали в хаті і за столами в садку. Музики заграли туш.

Дмитро нахилився й поцілував Степку.

— Встань, — шепнула Надія Володимирівна, — встань…

— Не хочу,— відказала Степка.

— Ти гляди мені,— помахав виделкою захмелілий Василь Васильович Кутень.

Коли всі двадцять два тости, заплановані Олегом Динькою, були виголошені під бурхливі овації присутніх, Семен Федорович Коляда кивнув музикам і запросив молоду до танку.

О, як вони танцювали! Ніхто ніколи й подумати не міг, що Коляда такий танцюрист. Він, здавалось, літав навколо Степки, великі, блискучі хромові чоботи лише на якусь мить торкались підлоги. Очі його світились, обличчя було натхненне. Він то відпускав молоду від себе, то підхоплював її, наче пушинку, і вони крутились в шаленому вихорі.

Їх нагородили оплесками. Семен Федорович провів Степку на місце, поклонився їй і тихо сказав:

— Я сьогодні був щасливий…

Степка не почула цих слів.

Полікарп Чугай обходив довгі столи і припрошував гостей, пив по чарці за щастя, за добро. І люди усміхались до нього: ніхто не пам'ятав зла. Хай би дожила до цього дня його мати, стара Степанида…

Нема кінця розмовам за весільним столом. А Михей Кожухар зібрав хор, і ллється пісня, хтозна-ким і коли складена, але жива:

Зеленая ліщинонько,

Чом не гориш, та все куришся,

Гей, молодая та дівчинонько,

Чого плачеш, чого журишся?

*

— За здоров'я трактористів!

— Іменно…

— За Ничипора Снопа!

— Іменно…

*

— Чого ти припав до цієї чарки?

— Жінко, ш-ш-а!

— Щоб ти вже смоли напився!

— Жінко, ш-ш-ша…

*

— Бачила сьогодні Маланку, отаке-о перед собою носить…

— Від кого ж це в неї?

— Мать, від Коляди…

— Ото сміху буде, як у пелені до Фросини принесе…

*

— Мені маслозавод що? Мені індустрію давай, і я покажу…

— Або предприятія.

— І предприятія давай… Я такий!

— І я…

*

— А мені, чуєш, Чапаєв і каже: «Гаврюша, погибаю… Ти спасайся, бо й твоя жизнь дорога… Каже, передай привіт нашим, чуєш, і своїй жінці Оляні…» То я, чуєш, на коня і в отступлєнія…

— От як воно було, значить.

— Каже, чуєш, передай привіт нашим і жінці Оляні…

— Любив я її від весни до першого снігу. А потім на мене щось найшло… Іду додому, а мене до Параски верне. Іду, а воно верне, а воно верне… За твоє здоров'я…

*

— Пшениця всьому голова, бо це хліб… А кукурудза нам без пользи.

— Та тихше…

— Я кому хочеш скажу, бо в мене душа за государство болить… Ну, посій сто гектарів, двісті, але ж не п'ятсот! То чумиза якась, то кукурудза…

*

— А Степка сумна сидить…

— Уже віддівувала.

— Кажуть, Платонові квітку кинула на прощання.

— Та бре…

— Айстру… Червону-червону…

*

— Ти піхоти не зачіпай! Ви що? Бабахнули — і кури, а ми на пузі — вперьод!

— Без нас ви й гроша ламаного не варті… Сказано, бог війни!

— А піхота — цариця! А ви бабахнули — і кури. А ми на пузі — вперьод!..

*