Думчев каже:

“Будівнику, вчись у бджоли економно будувати! Кожна стінка чарункового вмістилища використовується двічі. Тут усі переваги побудови вмістилищ з шестикутним перерізом. Яка економія будівельного матеріалу, і при цьому велика міцність! А саме: вага воску (будівельного матеріалу стільників) у шістдесят разів менша від ваги меду, що міститься у ньому”.

Я зробив самовпевнену помітку:

“Нащо рекомендувати увазі архітекторів чарунки з шестикутним перерізом? Фантазія архітектора не потребує підказок бджоли.

Найгірший архітектор, перш ніж побудувати споруду, створює план цієї споруди у своєму мозку. А потім, якщо потрібно, він змінює і поліпшує цей проект. Бджола нічого змінювати не може. Бджола завжди “будує” інстинктивно. Якщо проколоти чарунку, мед буде витікати. Але бджола носитиме й носитиме мед до цієї дірявої чарунки, відкладе сюди яєчко і запечатає порожню чарунку. Сліпий інстинкт! Вона й прилітає саме стільки разів, скільки треба для заповнення чарунки”.

І тут я згадав, як пробивав покрівлю гнізда, куди листярізна бджола відклала яєчко. А вона бездумно, інстинктивно все клала й клала нові покрівлі. І поклала стільки покрівель, скільки кладе завжди, “не помітила”, що всі вони були пробиті. “…Вага воску в шістдесят разів менша від ваги меду, що міститься у ньому”. Це заслуговує на увагу. Але віск як будівельний матеріал для людини?! Досить дивна пропозиція!

Думчев пише:

“Людино, навчись захищати свої будинки від холоду!

Самка богомола, відкладаючи свої яйця, вкриває їх особливою рідиною, яку безупинно виділяє. Ця маса з бульбашками повітря всередині захищає яйця від надмірної спеки і великого холоду. Дослідіть цю рідину”.

Моя помітка:

“Йдеться про теплову ізоляцію. Але ж повітря як ізоляційний матеріал давно відоме. А зовсім недавно техніка наших днів, враховуючи повітря як термоізоляційний матеріал, створила спеціальний вид піноскла. Матеріал цей легкістю і поруватістю перевищує навіть корок. Щоб одержати таку масу, потрібно було знайти спосіб регулювання утворення пористої структури в скломасі. Секрет полягає в тому, щоб пори з газом розподілялися в скломасі рівномірно”.

“Немає потреби в піні богомола шукати рівномірність розподілу окремих пор!” — подумав я.

Так із збентеженням читав я конспект Думчева і весь час робив помітки на своєму примірнику: “Пізно! Пізно!”

Дедалі важче ставало в мене на душі: невже марно минуло все життя Думчева? Що ж буде з ним, коли він сам у цьому переконається? Яку відповідь він дістане з Москви? Адже він з Країни Дрімучих Трав кидав виклик сучасній науці.

І от мені стало важко читати далі…

— Паличка-виручалочка!

— Паличка-виручалочка! — повторював я слідом за дзвіночками дитячих голосів.

Що ж мені робити?

А сонце підбилося, стоїть високо, воно пробивається крізь зелене листя, І тіні дедалі коротшають. Уже полудень.

— Паличка — ви-ру-ча-лоч-ка… — лунає то близько, то далеко.

Чи читати далі? Я не поспішав. Я чогось ждав.

На часинку алея стала гомінка, строката. Дзвінкі молоді голоси, яскраве вбрання дівчат. З’явились, пройшли. Все затихло. З глибини саду чути два знайомі голоси. Впізнаю їх. Це Оленка і Павло.

— Останній м’яч я взяла біля сітки. Він був вирішальний. Навіть ракетка задзвеніла!

— Сьогодні відпочивай. Завтра півфінальна зустріч.

— Буду відпочивати й писати листа. Зовсім маленького, мікроскопічного.

— Як той, що його приніс у сірниковій коробці приїжджий… з Москви?

— Пригадуєш? Діжонваль… Ератосфен…

Сміх.

Пішли.

Я почав читати далі.

Думчев пише;

“Водяний павук-аргіронета підказує принцип побудови водолазного дзвона. Але є й інші порадники. Знайдіть личинку мухи-мулярки. Сама вона у воді, а хвіст її стирчить з води. Навіщо? Щоб дихати.

Коли вода підіймається, стає довшим і хвіст. Хвіст цієї личинки — дві повітряні трубки, два канали в прозорій оболонці. Ці трубки скорочуються якнайнесподіваніше. Тут є з чого здивуватись. І є чого повчитися. Будуйте такі самі прилади і спускайтесь на дно моря!”

Моя помітка:

“Про це я вже читав в аркушах Думчева про мандрівку із щоденником. Щоправда, в книжці про глибоководні водолазні спуски, випущеній зовсім недавно, автор прямо зіставляє скафандр з цією личинкою. Порівнюючи личинку і скафандр, він вдається до найбільш точних технічних термінів.

Автор каже про те, що хвіст личинки витягується у воді, як перископ, що він складається із зовнішньої прозорої оболонки з “зіркоподібною втулкою” на кінці і двома повітряними трубками, по яких всмоктується повітря.

В цій же книжці зазначається, що водолази в скафандрі використовують той самий технічний спосіб всмоктування повітря для дихання, яким користується ця комаха.

Говориться й про те, що трубки хвоста личинки на диво подібні до водолазних шлангів — вони не мнуться завдяки спіральному пружкові, який скріплює їх циліндричну форму”.

“Збіг! — думаю я. — Навряд чи винахідник скафандра звертався по пораду до личинки”.

На багато десятиліть потонув Думчев у Країні Дрімучих Трав, потонув у своїх спостереженнях. А життя йшло. Кожен винахідник, — працюючи над своїм винаходом, враховував пошуки інших, вивчав досягнення науки і техніки. А Думчев вимагає: людино, вчись у комах!

Так, так! “Вчись у павука! — твердить він у цьому конспекті. Вчись будувати мости, вчись нового способу виготовлення ниток у… павука!”

Я намагався розібратися в цих тезах Думчева.

“Павук учить будувати міст без биків, — пише Думчев. — Такий міст недорогий і міцний. Міст на ланцюгах”.

Дивна пропозиція! Адже люди вже давно будують ланцюгові мости. Без підказки павука.

Щоправда, в одному довідникові я знайшов замітку, яку легко було прийнята за жарт: ніби справді перший будівник висячого мосту звернув увагу на павутиння, протягнуте через стежку саду, яким він прогулювався одного погожого дня. Йому й спало на думку: чи не побудувати міст на залізних ланцюгах? Думчев пише:

“Ще в сімнадцятому столітті люди робили спроби використати павутиння для виготовлення тканин. Звичайно, не в цьому річ: з павутиння одягу не виготовиш. Але запозичте у павука самий спосіб виготовлення ниток!”

Далі Думчев пропонував винахідникам повторити той самий процес одержання нитки, який я спостерігав, коли попав у павутиння.

Я заглянув до енциклопедії і зазначив на полях конспекту Думчева:

“Запізніла пропозиція! У 1890 році вже було пущено першу фабрику штучного шовку”.

Роблячи помітку на полях, я зацікавився технологією самого процесу виробництва штучного шовку. І прийшов до висновку, що зіставляння павука, тобто живої машини, з віскозною машиною досить цікаве.

У павука краплинки клейкої рідини, виходячи з трубочок на бородавках, охолоджуються в повітрі і перетворюються на нитку павутиння.

Чи повторює цей процес прядіння павутини машина? В машині рідкий розчин вичавлюється з тонких капілярних трубочок— фільєр — і миттю на повітрі стає шовковими нитками.

Захопившись, я спробував точніше зіставити ці два процеси і записав:

“Прядильна машина і павук!

У павука — павутинна бородавка, залоза. Я колись уявляв їх як величезний нарост, з якого стирчать коротенькі прядильні трубочки. На кінцях цих трубочок містяться вивідні протоки павутинних виділювальних залоз.

У машини — прядильний розчин, що подається під тиском у тридцять-сорок атмосфер до трубопроводу, вичавлюється з фільєр — тонесеньких трубочок — з отвором від 0,05 до 0,1 міліметра. Іноді окремі трубочки замінені однією, на яку надіто платиновий ковпачок з багатьма отворами (понад п’ятдесят).

У павука — клейка маса, що виділяється у вигляді окремих ниточок, злипається на повітрі в одну міцну нитку.

В машини — вичавлений прядильний розчин тужавіє на повітрі у вигляді тоненької нитки і намотується на шпульку (сухий спосіб).