— Я зрозуміла твою думку, — сказала Марія. — Вона стверджує те, що люди Землі давно висловили в поняттях — свобода, рівність, братерство…

— Чудові поняття, — сказав Промінь. — Але ви самі не знаєте, наскільки вони глибокі. Ти розумієш, що таке свобода? Чи може мати свободу істота, яка живе в світі форм? Яка залежить від погоди, від випадку, від настрою, від машин, від їжі, від близьких і далеких, від суспільства, від минулого і сучасного? Ні. Як же досягти свободи? Красою, гармонізацією. Знову ми повертаємось до краси, до поняття безмежної співпраці з Всесвітом. Тільки світ Всебуття є повна свобода. У вашому світі — все тікає з рабства. Вся еволюція розуму, вся наука, — це втеча в царство свободи, в царство Всебуття. А братерство? Чи ви зрозуміли його як слід?

— Де ж воно, братерство? — запитала Марія. — Чому не виявляє себе?

— Даремно кажеш так, — сказав Промінь печально. — Воно виявляє себе без упину. У всій Безмежності. Космічна еволюція користується не лише імпульсом природи, а й могутньою силою розумних істот Всесвіту. Та щоб побачити це, треба піднятися до них. До їхнього рівня. Так пташеня в яйці не бачить навіть того, що його висиджує дорослий птах. Тільки вилупившись, воно збагне це. Яйце — великий символ. Суть еволюції — в яйці.

— Яйце, — задумливо промовила Марія. — Десь я читала про це. В древній космогонії…

— В древній? — перепитав Промінь. — Цікаво. Можливо, колись пришельці з інших світів передали цей символ людям Землі. І недаремно. В цьому — грандіозний зміст…

— Я розумію. З яйця — птах. З птаха — знову яйце. І так без упину. Це суть Безмежжя…

— Така Безмежність механічна, — сказав Промінь. — Я кажу про іншу…

— Про яку?..

— Якісну… Людина в чреві матері знаходиться в яйці. Вийшовши з нього, вона бачить новий неосяжний світ. Але цей світ стає новим яйцем для людини…

— Як? Ти хочеш сказати, що за цим світом…

— Якраз про це я й говорю з тобою так довго, — засміявся Промінь. — Наступний світ такий неосяжний, такий несказанний, що ваш світ, вся безконечність метагалактик порівняно з ним — темне яйце…

— Це страшно, — прошепотіла Марія, заплющивши очі.

— Це прекрасно, — заперечив Промінь.

— А далі?

— Далі те ж саме. Кінця нема. Це і є суть Буття. Безупинне оновлення. Народження з світу в світ. З яйця в яйце. Безупинне пробивання сфер Тайни променями Пізнання…

— Досить, Променю… Досить, — тихо сказала Марія.

Вона охопила долонями своє обличчя, мовчки завмерла. Промінь мовчав. Тихо плюскалась хвиля в берег озера, шуміли смереки. Десь у дворищі кричали божевільні. Вона підвела обличчя, ніжно і сумно глянула на хлопця.

— Я майже вірю тобі, — сказала вона. — Але моя свідомість не сприймає. Це незвично. Це дико. Я сама собі здаватимусь божевільною, якщо повірю…

— Пусті поняття, — втомлено відповів Промінь. — Косність думки, традиції. Тобі хочеться підтвердження. Тобі хочеться чуда? Чи не так?

— Так, — згодилася вона. — Не чуда, а явища надземного. Яке б переконало мене…

— Смішні люди, — сказав Промінь. — Чудо навколо вас. Ця квітка чудо. Сонце чудо. Ви самі чудо. Ваш шлях від мінералу, від амеби до розумної істоти — чудо. І нема чуда. Бо все закономірно. Просто є звичні і незвичні процеси. Тобі треба чогось такого, щоб вразило тебе?

Вона мовчки хитнула головою.

— Я покажу тобі таке явище. Якщо це переконає тебе. А потім я покину тебе. Повернуся назад…

Думки вихором крутилися в свідомості Марії. Що він говорить? Невже це можливо?

— Принеси мені який-небудь музичний інструмент. Наприклад, скрипку. Дістань добрі фарби і полотно. І досить…

— Для чого це, Променю? — здивувалася Марія.

— Побачиш, — спокійно сказав Промінь. — Це буде моїм доказом.

Що з тобою, Маріє? Де поділась твоя воля і здоровий глузд? Ти стала жертвою фантасмагорії, космічної казочки. Тебе заворожили дитячі очі і ніжний голос дивного юнака, його фанатична впевненість і головоломна схематика Всебуття.

Як могло статися так? Чому? Це перевертає всі звичні уявлення. Не може бути, щоб патологічний, хворобливий розум побудував такі стрункі і логічні теорії. Не може бути, щоб він так спокійно і впевнено відстоював їх. Ні, це не гра зрушеної психіки. Тоді що ж? Що?

Всю ніч не спала Марія, лежала з відкритими очима на ліжку, дивилася в темряву. Думала. З пітьми котилися на неї хвилі дивних образів, спалахували в безодні простору золоті, срібні і голубі зірки, спліталися казкові обриси небачених світів. І чувся ніжний голос… Його голос…

Марія схоплювалася з ліжка, йшла до вікна. Над чорними смереками блимали зорі. Над озером котилися сиві тумани. Земля спала. Спали гори. Спали люди. Тільки вона, як неприкаяна, дивилася в пітьму, сама себе карала потоком болісних думок і сумнівів.

Раніше все було просто. Все було ясно. Вона зросла серед людей, в звичному суспільстві. Вона знала, що Земля в полум’ї боротьби, в вихорі стихій, в пошуках єдності. Вона бачила вади і хиби людського суспільства.

Хотіла віддати своє життя, щоб бодай трохи полегшити долю планети, своєї країни, близьких своїх. І обрала шлях лікаря. Вже навчаючись в інституті, вирішила стати психіатром. Чому? Бо відвідини лікарні для психічнохворих страшно вразили її…

Довго їй ввижалися спотворені лиця, жалюгідні гримаси, безладне бурмотіння. Скалічене життя, роздвоєна психіка, манії величності, буйні припадки. Звідки на людей накочувався ураган, що порушував психіку? Що було причиною? Чому раптово навколишній світ здавався людині карикатурним і облудним? Звідки з’явилися зграї чорних і страшних переслідувачів?

Вона не могла залишитись байдужою. Вона хотіла бути солдатом, який стане на шляху тієї навали безумства, яке загрожувало людям. Вирвати людину з світу химер, з світу жахливих ілюзій, повернути їй сонце і ласку, розум і любов — що може бути прекрасніше?!

Їй пощастило. Вона пішла працювати в новоорганізований клінічний комплекс для психічнохворих. Місце було вибране ідеальне. Гори, карпатські смереки, озеро, тиша. Самі умови могли вилікувати хворого, деморалізованого хаосом міського життя.

Марія поринула в напружену повсякденну роботу. Забувала про себе, віддавала весь час хворим, шукала нових шляхів для боротьби з божевіллям…

І ось… з’явився він.

Як блискавиця. Як чудо. Як незрозумілий привид. Як загадка Всесвіту.

Найлегше було віднести його до категорії незрозумілих психічних зрушень. Але що це дало б? Що?

Повідомити про нього вченим? Запросити комісію з Академії наук? Перш за все покладуть у клініку її, підозрюючи в шизофренії. Поряд з ним. Ніхто серйозно не стане навіть задумуватись над тим, хто він. В кожній лікарні досить є своїх христосів, богів, космонавтів, пришельців. Логіка, стрункість гіпотез? Це нікого не цікавить. Ми звикли доводити будь-які гіпотези з допомогою лише «своїх» методів. А чи правильно це? Ні. Бо методика вироблюється разом з практикою. Вони невіддільні. Отже, щоб переконатись в реальності чужих теорій, треба прийняти і чужу методику. Особливо це стосується психічних і парапсихологічних явищ.

Але як же з ним? Як переконатися?

Вибух. Дивна поява. Дивна поведінка. Космічна свідомість…

Може, справді…

Поза спиною Марії котиться холодок. А чому б і ні? Хіба він не висловлює думки, які незаперечні. Хіба її хворі не є результатом дисгармонії нашого життя? Хіба в суспільстві, побудованому на законах краси, могли б бути психічнохворі люди?..

Його свідомість вся пронизана поняттям єдності, братерства. Звідки він приніс її? Наше суспільство теж плекає ці ідеї, але вони ще не стали невіддільними від серця і душі. Вони ще лише як провідна зірка сяють на обрії. А він — весь зітканий з тих ідей. Обличчя і очі, кожне слово його випромінює радість іншого світу…

Стій, Маріє… Зупинись… Ти просто закохалася в нього. Ти вже не лікар. Ти жінка. А закохана жінка не може бути об’єктивною. Вона перебільшує, вона уявляє, вона наділяє його рисами ідеальними.