За кілька хвилин Рейчел розгледіла далеко попереду якийсь невиразний силует, щось схоже на величезний білий купол, що вивищувався над крижаною поверхнею. Вона протерла очі. Що ж це, в біса, таке?

— Схоже на велике ескімо, еге ж? — пожартував чоловік.

Рейчел спробувала здогадатися, що то за конструкція. Вона була схожа на х’юстонський космодром.

— НАСА збудувала його тиждень з половиною тому, — пояснив водій. — Багатоступінчастий надувний плексиполісорбат. Надуваєте частини, з’єднуєте їх, а потім усю конструкцію кріпите до льоду гаками й тросами. Схоже на величезний намет, але насправді це прототип пересувного житла, який створила НАСА для майбутніх подорожей на Марс. Ми звемо його житлосферою.

— Житлосферою?

— Так, а що ж тут незрозумілого? Така собі півкуля, де мешкають люди.

Рейчел посміхнулася й увіп’ялася поглядом у химерну споруду, яка, повільно наближаючись, бовваніла над поверхнею криги.

— Через те що космічна агенція ще не спромоглася дістатися Марса, ви вирішили влаштувати собі щось на кшталт грандіозного полярного пікніка з ночівлею?

Чоловік розсміявся.

— Взагалі-то, я віддав би перевагу Гавайським островам, але доля розпорядилася інакше, вибравши саме цю місцину.

Рейчел непевно витріщилася на конструкцію. Її білуватий купол примарою вирізнявся на тлі чорного неба. Коли снігохід під’їхав до споруди, то зупинився біля маленьких бокових дверей, які саме почали відчинятися. Зсередини на сніг впало світло. З дверей з’явилася постать. То був чоловік — кремезний гігант у чорному вовняному светрі, який збільшував чималеньку статуру незнайомця і робив його схожим на ведмедя. Він рушив до снігоходу.

У Рейчел не лишилося сумнівів щодо особи цього велетня: перед нею був Лоуренс Екстром, директор НАСА.

Водій заспокійливо усміхнувся.

— Нехай його зріст і розміри вас не лякають. Цей хлопець сумирний, як кошеня.

«Скоріше тигр», — подумала Рейчел, добре обізнана з репутацією цього чоловіка, котрий буквально загризав кожного, хто заважав йому втілювати свої мрії.

Коли Рейчел вибралася з кабіни снігоходу, її ледь не здуло вітром. Щільніше загорнувшись у куртку, вона рушила до купола.

Керівник НАСА вийшов їй назустріч і подав величезну руку в рукавиці.

— Здрастуйте, міс Секстон. Дякую, що приїхали.

Не знаючи, що й думати, Рейчел кивнула і відповіла, перекрикуючи виття вітру:

— Чесно кажучи, сер, мене особливо й не питали — хочу я їхати чи ні.

А за тисячу метрів від купола, у верхів’ї льодовика, стояв Дельта-Один і спостерігав у інфрачервоний бінокль, як керівник НАСА провів Рейчел Секстон усередину споруди.

19

Директор НАСА Лоуренс Екстром, рудий неотесаний гігант, дуже нагадував гнівливого скандинавського бога. Світле волосся, обстрижене по-військовому коротко, стирчало над насупленими бровами, широкий, з товстим переніссям ніс був укритий павутинням капілярів. Його очі зблякли від низки безсонних ночей. До призначення в НАСА Екстром, впливовий космічний стратег і радник, служив у Пентагоні, де мав репутацію людини надзвичайно похмурої і нетовариської, але ці якості компенсувалися безмірною відданістю справі й відповідальністю за виконуване завдання.

Рейчел Секстон ішла за ним по заплутаному лабіринту просторих світлих залів і коридорів житлосфери. Стінки лабіринту зблизька виявилися панелями з непрозорого пластику, прикріпленими до туго натягнутого дроту. Підлога була з чистої криги, покритої гумовими матами, щоб не ковзати під час ходьби. Потім вони проминули подобу житлового приміщення, у якому був тільки ряд ліжок і біотуалети.

На щастя, повітря в житлосфері було теплим, хоча важким через суміш усіляких запахів, що завжди супроводжують скупчення людей у замкнутому просторі. Десь стиха гудів генератор. Він виробляв струм, що живив лампи, які звисали в коридорі на шнурах-подовжувачах.

— Міс Секстон, — гиркнув Екстром на ходу, ведучи гостю до якоїсь йому одному відомої точки призначення, — дозвольте мені бути максимально відвертим із самого початку.

Тон його мав на увазі все, що завгодно, тільки не задоволення від її присутності й необхідності приділяти їй увагу.

— Ви зараз тут тільки тому, що ваша присутність потрібна президенту. Він хоче, щоб ми вас прийняли. Зак Герні — мій особистий друг. Крім того, він надає НАСА постійну підтримку. Я поважаю його. Я глибоко шаную його. Довіряю йому. А тому не дозволяю собі ставити під сумнів ті вказівки, які він віддає, навіть якщо вони мені дуже не подобаються. Для повної ясності хочу підкреслити, що зовсім не поділяю ентузіазму президента з приводу вашої участі в цій справі.

Рейчел уважно слухала. Так ось заради якого привітного прийому вона промандрувала три тисячі миль! Цього чолов’ягу аж ніяк не назвеш взірцем чемності та ввічливості!

— Попри всю мою пошану, — відповіла вона в тон Екстрому, — я також лише виконую наказ президента. Більш того, мені навіть не пояснили, навіщо мене сюди везуть. І зовсім не питали моєї згоди.

— Чудово, — резюмував Екстром, — тоді я говоритиму прямо і відверто.

— Вам це до біса добре вдається.

Відповідь Рейчел, здавалося, здивувала керівника НАСА. Він уповільнив крок і уважно подивився на гостю, при цьому погляд його трохи прояснився. Потім він глибоко зітхнув і пішов далі.

— Сподіваюся, ви розумієте, — знову заговорив Екстром, — що перебуваєте тут, на секретному об’єкті НАСА, проти моєї волі і всупереч усім моїм запереченням. Ви не лише представник Національного управління військово-космічної розвідки, директор якого не соромиться обходитися зі співробітниками НАСА, немов з недоумкуватими хлоп’ятами, ви, до того ж, дочка людини, яка вважає справою честі знищити мою агенцію. Зараз настав щасливий момент для нас: останнім часом мої люди зазнавали нещадної критики і тому цілком заслужили нинішній момент слави. Але через хвилю скептицизму, яку збурив ваш батько, НАСА опинилася в ситуації, за якої мої працелюбні і самовіддані люди вимушені ділити інтерес і увагу всього світу зі жменькою абсолютно випадкових учених, що до нас примазалися, і навіть із дочкою людини, яка відкрито намагається нас знищити.

— Я прилетіла сюди зовсім не для того, щоб привернути до себе увагу світу, сер, — відповіла Рейчел.

Екстром знову уважно на неї поглянув.

— Може виявитися, що альтернативи у вас не буде.

Це зауваження здивувало Рейчел. Хоча президент Герні і не говорив нічого конкретного щодо її можливої допомоги в якій-небудь публічній справі, все ж таки Вільям Пікерінг недвозначно висловив підозру з приводу того, що Рейчел цілком може опинитися в ролі політичного пішака.

— Я хочу знати, що мені належить робити, — заявила вона.

— І ви, і я — ми обидва хочемо це знати. Я не володію такою інформацією.

— Прошу?

— Президент попросив мене ввести вас у курс справи щодо нашого відкриття. А роль, яку вам належить виконувати в цій грі, будете визначати ви разом із ним.

— Захарій Герні сказав, що відкриття зробила ваша «Система спостереження за Землею».

Екстром скоса зиркнув на гостю:

— Наскільки добре ви ознайомлені з проектом?

— «Система спостереження за Землею» — це сузір’я з п’яти супутників НАСА; кожен з них вивчає Землю за своєю програмою: картографування океану, аналіз геологічних змін, спостереження за процесом танення полярних льодів, пошук викопних паливних ресурсів...

— Чудово, — зупинив її Екстром, зовсім не в захваті від її знань. — А чи відомо вам про нещодавнє поповнення цього сузір’я супутників?

Рейчел кивнула. Полярний орбітальний сканер щільності (PODS) було створено для того, щоб ретельніше контролювати наслідки глобального потепління.

— Наскільки я розумію, сканер вимірює товщину і щільність полярних льодів, так?

— Здебільшого так. Він використовує технологію спектрального аналізу і вимірює щільність криги на всій її площі. Виявляє аномалії в щільності льоду, тобто його розм’якшення, місця поверхневого танення, внутрішні проталини, великі приховані розломи. Усе це показники, якими визначають процес глобального потепління.