Для того щоб набити собі ціну в очах сенатора, Габріель не розповіла йому, що одержувала достовірну інформацію саме з Білого дому. Натомість вона просто видавала її за отримувану «з власних джерел». Секстон завжди цінував її зусилля і був достатньо завбачливим, щоб не питати, звідки у неї ці дані і що це за «джерела». Вона здогадувалася, що він підозрював її в наданні сексуальних послуг. На жаль для неї, це його, здавалося, зовсім не хвилювало.

Габріель кинула походжати і знову поглянула на щойно отримане повідомлення. Зміст усіх цих повідомлень електронною поштою був чітким та недвозначним: хтось у Білому домі зацікавлений у тому, щоб сенатор Секстон виграв ці вибори, і тому допомагає йому, підтримуючи його наскоки на НАСА.

Але ж хто? І чому?

«Напевне, якийсь пацюк з тонучого корабля», — вирішила Габріель. У Вашингтоні не було чимось екстраординарним, коли якийсь посадовець у Білому домі, побоюючись, що президент може втратити посаду, таємно пропонував свої послуги суперникам, сподіваючись, що вони залишать його на посаді, коли прийдуть до влади. Схоже, хтось відчув, що Секстон перемагає, і похапцем завчасно скуповував акції.

Послання, що світилося зараз на екрані, змусило Габріель рознервуватися. Таких вона ще не отримувала. Перші два рядки були звичайними. Але два останні...

Її інформатор іще жодного разу не просив про особисту зустріч. До того ж Габріель розраховувала на якесь менш примітне місце для зустрічі тет-а-тет. Східні двері для відвідувачів? У Вашингтоні існували лише одні Східні двері для відвідувачів, наскільки їй було відомо. Поруч із Білим домом? Це що — жарт?

Габріель знала, що не може відповісти електронкою: її послання завжди поверталися як такі, що не надходять до адресата. Адреса ж її дописувача була анонімною. І недивно.

Може, з Секстоном порадитися? Але вона одразу ж вирішила цього не робити. Він був зараз на зустрічі. До того ж, якщо вона скаже йому про це повідомлення, їй доведеться розповісти і про інші. Габріель вирішила, що пропозиція інформатора зустрітися на людях серед білого дня мала на меті заспокоїти її, щоб вона не турбувалася про свою безпеку. Зрештою, він не зробив їй нічого поганого за два тижні, а тільки допомагав. Хоч би хто це не був — жінка чи чоловік, це однозначно був доброзичливець.

Востаннє перечитавши повідомлення, Габріель зиркнула на годинник. У її розпорядженні ще година часу.

Тепер, коли метеорит успішно витягли з криги, керівник НАСА почувався менш знервовано. «Усе нарешті стає на свої місця, — подумав він, ідучи через купол до робочого місця Майкла Толланда. — Тепер нас ніщо не зупинить».

— Ну, як справи? — спитав Екстром, підходячи ззаду до телеведучого.

Толланд відірвався від комп’ютера. Вигляд у нього був утомлений, але щасливий.

— Майже закінчив редагування. Зараз просто додаю відео-матеріал про підйом метеорита, знятий вашими людьми. Закінчую з хвилини на хвилину.

— Чудово. — Річ у тому, що президент попрохав Екстрома переслати йому документальний фільм, як тільки він буде готовий.

Хоча спочатку Екстром і ставився скептично до рішення президента скористатися послугами Майкла Толланда в цьому проекті, він передумав, коли побачив чорновий варіант фільму. Натхненні і жваві коментарі, якими відомий телеведучий супроводжував подачу відеоматеріалу, в поєднанні з інтерв’ю, котрі він узяв у відомих науковців, талановито переплавлялися в захопливий та надзвичайно дохідливий науково-популярний фільм тривалістю п’ятнадцять хвилин. Толландові без особливих зусиль удалося те, що так часто не вдавалося НАСА, — описати наукове відкриття на такому рівні, щоб пересічний американець зрозумів, про що йдеться, і при цьому не відчув зверхності й зарозумілості з боку творців фільму.

— Коли впораєтеся з редагуванням, — сказав Екстром, — принесіть готовий продукт до прес-центру. Я дам кому-небудь завдання переслати цифрову копію до Білого дому.

— Так, сер, — відповів Толланд і знову заглибився в роботу.

Екстром пішов далі. Дійшовши до північної стіни, він з приємністю відзначив, що «прес-центр» вийшов вдало. На льоду простелили великий блакитний килим. Посередині килима встановили довгий симпозіумний стіл з кількома мікрофонами та емблемою НАСА, а на задньому тлі виднівся величезний американський прапор. А попереду, завершуючи цю вражаючу картину, на почесному місці стояв метеорит, притягнутий сюди на спеціальному піддоні.

Екстром із задоволенням спостеріг, що настрій у прес-центрі був святковий. Більшість його підлеглих скупчилися біля метеорита, приклавши руки до його й досі теплої поверхні, — наче мандрівники, що простягають руки до табірного вогнища.

Директор НАСА вирішив, що слушний момент настав. Він підійшов до кількох картонних ящиків, що стояли на льоду з тильного боку прес-центру. Уранці він наказав доставити ці ящики з Гренландії.

— Пригощаю всіх! — заволав він, роздаючи бляшанки з пивом ошелешеному персоналу.

— Гей, босе! — вигукнув хтось. — Оце так! Воно навіть охолоджене!

І всі зареготали.

— Стривайте, — скрикнув якийсь чоловік, добродушно скривившись на свою банку пива. — Це пійло — з Канади? Де ж ваш патріотизм?

— У нас обмежений бюджет, хлопці. Це найдешевше, яке мені вдалося знайти.

І знову вибух сміху.

— Усім любителям пива — увага! — загорлав один телевізійник у мікрофон. — Зараз ми перейдемо на спеціальне медіа-освітлення. Через яскраве світло у вас може виникнути тимчасове засліплення!

— І не цілуватися в темряві, — додав якийсь дотепник. — Це ж програма для сімейного перегляду.

Екстром задоволено хихикнув, насолоджуючись веселощами, а тим часом його команда здійснювала останні приготування прожекторів і допоміжних світильників.

— Переключення відбудеться через п’ять, чотири, три, дві...

Галогенні лампи згасли — і всередині купола швидко почало темніти. За кілька секунд згасли всі лампи, і житлосфера поринула в непроглядну темряву.

Хтось заверещав від удаваного переляку.

— Хто вщипнув мене за сраку? — почувся чийсь голос.

Темрява тривала лише якусь мить, а потім її пронизало сліпуче світло медійних прожекторів. Усі мимоволі примружилися. Тепер трансформацію було завершено: північний сегмент житлосфери НАСА перетворився на телевізійну студію. Решта купола скидалася на зяючий темний сарай. Єдиним освітленням там було відбите від стелі світло прожекторів, що кидало довгасті тіні на спорожнілі робочі місця.

Екстром відійшов назад у тінь, щасливо спостерігаючи, як члени його команди крутяться біля яскраво освітленого метеорита. Він почувався, як батько під час різдвяних свят, що бачить, як бавляться навколо ялинки його діти.

«Бачить Бог, вони на це заслужили», — подумав Екстром, навіть не підозрюючи, яка катастрофа на них насувається.

Погода мінялася.

Як суворий передвісник прийдешньої біди, катабатичний вітер тужливо завив і щосили шарпнув намет, у якому знайшли притулок бійці підрозділу «Дельта». Керівник групи, опустивши додаткове захисне покриття, повернувся до своїх підлеглих. Вони вже переживали таке. Негода скоро скінчиться.

Дельта-Два якраз вдивлявся у відеорепортаж, трансльований мікророботом.

— Поглянь на ось це, — стривожено мовив він.

Дельта-Один підійшов до нього й уп’явся поглядом в екран. Усередині житлосфери було темно, за винятком яскраво освітленого квадрата з північного боку біля імпровізованої сцени. Решта купола проступала тьмяними обрисами.

— Усе нормально, — прокоментував він. — Вони випробовують телевізійне освітлення перед сьогоднішньою прес-конференцією.

— Та не в освітленні справа, — сказав Дельта-Два і показав на темну пляму посеред льоду — заповнену водою шахту, з якої нещодавно витягнули метеорит. — Онде проблема.