Герні в їхній розмові віч-на-віч пояснив, що відклав оголошення про відкриття, щоб дати час незалежним фахівцям підтвердити точність даних. Але тепер стало зрозуміло, що зволікання мало зовсім інші причини. Додатковий час дозволив Білому дому приготувати мотузок, на якому сенатор сам себе й повісить.

Рейчел не співчувала батькові, проте тепер не мала сумнівів у тому, що під «білою й пухнастою» зовнішністю привабливого і ввічливого президента ховається безжальна зубаста акула, здатна вичікувати свою жертву. Хіба можна, не маючи інстинкту вбивці, стати наймогутнішою людиною в світі? Тепер залишалося тільки з’ясувати, хто ця акула — безневинний сторонній спостерігач чи активний гравець?

Рейчел підвелася, розминаючи ноги. Крокуючи по проходу між кріслами, вона марно намагалася скласти окремі частини головоломки. Вони відмовлялися з’єднуватися. Пікерінг, з його фірмовою бездоганною логікою, одразу дійшов висновку, що метеорит підробний. Коркі й Толланд, спираючись на наукові дані, стверджували, що він справжній. А Рейчел знала лише те, що вона бачила величезний обвуглений камінь зі скам'янілостями, витягнутий з льоду.

Ходячи літаком, вона уважно подивилася на астрофізика, змученого випробуваннями. Набряк на щоці вже спадав, накладені шви виглядали добре. Він спав міцно, похропуючи і стискаючи шматок метеорита в пухких руках, немов надійний щит.

Рейчел підійшла й обережно витягла з його рук зразок. І знову почала вдивлятися у відбиток. «Відкинь усі припущення, які ти чула раніше, — сказала вона собі, концентруючи думки. — Треба наново скласти логічний ланцюжок висновків». Традиційний метод роботи військово-космічної розвідки — відтворення доказів із самого початку. Цей прийом мав назву «нульовий старт». До нього завжди вдавалися у випадку, коли окремі фрагменти інформації не стикувалися між собою.

Треба переінакшити і переставити місцями докази. І Рейчел знову почала походжати туди-сюди.

Чи є цей камінь доказом існування позаземного життя?

Доказ — це висновок, побудований на цілій піраміді фактів, величезній базі інформації, що дає підставу для конкретних тверджень.

Отже, необхідно відкинути початкові припущення. І почати все наново.

Що ми маємо?

Камінь.

Рейчел на мить замислилася над цим твердженням. Камінь. Камінь зі скам’янілими відбитками істот. Повернувшись до носової частини салону, вона сіла поряд із Толландом.

— Майкле, пограймо?

Толланд відвернувся од вікна, вочевидь і досі занурений у свої думки.

— Пограймо?

Рейчел простягнула йому уламок метеорита:

— Давай обидва вдамо, ніби ти вперше бачиш цей камінчик. Я тобі нічого не сказала — ні звідки він узявся, ні де його знайшли. Як на твою думку — що це таке?

Толланд невтішно зітхнув.

— Дивно, що ти запитала саме зараз. Бо у мене така неймовірна думка з’явилася...

За кілька сотень миль від Толланда й Рейчел над пустельним океаном на південь прямував літак. На його борту мовчки сиділи члени підрозділу «Дельта». їм уже не раз траплялося поспішно зніматися з місця, але настільки стрімко — ніколи.

Контролер буквально сказився.

Трохи раніше Дельта-Один повідомив його, що непередбачений розвиток подій не залишив групі іншого вибору, окрім застосування сили. їм довелося піти на ліквідацію чотирьох цивільних осіб, зокрема Рейчел Секстон і Майкла Толланда.

Реакція контролера межувала з шоком. Убивство хоч і розглядалося як прийнятний крайній засіб, але не входило в плани.

Пізніше, коли він дізнався, що ліквідація свідків минула не так, як планувалося, його незадоволення змінилося на відкриту лють.

— Ви провалили справу! — кричав замовник. Навіть безстатевий синтезований голос передавав його емоції. — Троє з чотирьох ваших об’єктів і досі живі!

«Не може бути!» — подумав Дельта-Один.

— Але ж ми самі бачили...

— Їх узяв на борт підводний човен, а зараз вони на шляху до Вашингтона.

— Що?

Голос контролера змінився, і в ньому почулася смертельна погроза.

— Слухайте уважно! Я даю вам новий наказ. Цього разу ви не мусите схибити...

78

Дивно, але коли сенатор Секстон проводжав свого неочікувано-го гостя до ліфта, у його душі зажеврів вогник надії. Виявилося, що голова фонду «Космічний кордон» прийшов не докоряти йому, а вселити надію і запевнити, що битву ще не закінчено.

Він вказав йому на потенційну тріщину в начебто непробивній броні космічної агенції.

Відеозапис недавньої прес-конференції давав надію: керівник проекту супутникового сканування Кріс Гарпер брехав. Але навіщо? Чому? Якщо насправді НАСА не полагодила злощасне програмне забезпечення, то яким чином супутник виявив метеорит? Уже підходячи до ліфта, гість сказав:

— Іноді досить потягнути за одну ниточку, щоб розмотати весь клубок суперечностей. Можливо, нам вдасться розкрутити цю історію. Кинути тінь сумніву. Хтозна, куди виведе ниточка? — Старий втомлено поглянув на Секстона. — Я ще не готовий лягти і померти, сенаторе. І я вірю, що ви теж.

— Звісно, що ні, — погодився Секстон, намагаючись додати голосу рішучості. — Ми зайшли надто далеко.

— Кріс Гарпер брехав щодо усунення неполадок у супутнику, — входячи в кабінку ліфта, вимовив гість, — і нам належить з’ясувати навіщо.

— Я постараюся з’ясувати подробиці щонайшвидше, — запевнив Секстон, подумавши, що у нього є потрібна людина.

— Добре. Від цього залежить ваше майбутнє.

Провівши гостя, Секстон пішов назад до квартири. Хода його стала трохи впевненішою, голову він тримав трохи вище, а в голові трохи розвиднілося. Отже, НАСА бреше щодо супутника. Залишилося тільки придумати, як це довести.

Думки сенатора повернулися до Габріель Еш. Хоч би де ця дівчина зараз не перебувала, їй, безумовно, не позаздриш. Вона, поза сумнівом, бачила прес-конференцію і тепер стоїть десь на балконі, готова стрибнути в безодню. Її пропозиція зробити критику НАСА центром виборчої кампанії Секстона була головною помилкою і в його, і в її кар’єрі.

Секстон подумав, що помічниця перед ним у боргу і прекрасно це розуміє. Габріель не раз доводила, що уміє роздобувати секрети НАСА. Секстон підозрював, що у неї є якісь свої контакти. Ось уже декілька тижнів вона справно забезпечувала його суто внутрішньою інформацією. Якими саме зв’язками вона володіє, Габріель не розповідала. То нехай тепер роздобуде відомості про супутник-сканер. Тим більше що зараз у неї є чудовий стимул. Борги треба віддавати, а Секстон припускав, що помічниця постарається повернути його прихильність.

Коли Секстон підходив до дверей, його привітав охоронець:

— Вітаннячко, сенаторе. Сподіваюсь, я правильно вчинив, що дозволив Габріель увійти? Вона сказала, що їй просто необхідно поговорити з вами.

Секстон зупинився.

— Прошу?

— Міс Еш. Вона приходила сьогодні увечері і сказала, що має для вас украй важливу інформацію. Тому я і впустив її.

Секстон закляк на місці. І спантеличено витріщився на двері власної квартири. Про що, в біса, каже цей хлопець?

Вираз обличчя охоронця змінився. Тепер на ньому зобразилися збентеження і заклопотаність.

— Сенаторе, з вами все гаразд? Ви все добре пам’ятаєте? Габріель прийшла під час вашої наради. Адже вона розмовляла з вами, так?

Секстон довго стояв мовчки, відчуваючи, як б’ється серце. Невже цей ідіот впустив Габріель до квартири під час таємної зустрічі з членами фонду «Космічний кордон»? Вона понишпорила всередині, а потім, не сказавши ні слова, зникла... Можна тільки здогадуватися, що саме підслухала Габріель. Проковтнувши гнів і досаду, сенатор примусив себе посміхнутися:

— І справді! Вибачте! Я страшенно втомився. Ну і, звичайно, трохи випив. Ми розмовляли з міс Еш. Ви вчинили абсолютно правильно.

На обличчі охоронця відобразилося явне полегшення.