Вільям Пікерінг стояв біля вікна свого кабінету на горішньому поверсі і вдивлявся у вірджинську ніч. Дзвінок від Марджорі Тенч глибоко занепокоїв його. Він прикусив губу і спробував подумки скласти докупи щойно почуте.

— Директоре? — тихо гукнула секретарка, постукавши в двері. — Вам знову телефонують.

— Тільки не зараз, — задумливо відказав Пікерінг.

— Це Рейчел Секстон.

Пікерінг різко обернувся. Тенч просто провидиця якась!

— Гаразд. Давайте її негайно.

— Взагалі-то, сер, вона телефонує по кодованому аудіовізуальному каналу. Хочете, щоб я принесла пристрій вам до кабінету?

Аудіовізуальний канал?

— А звідки вона телефонує?

Секретарка відповіла.

Пікерінг ошелешено витріщився на неї. І хутко подався по коридору до перемовного залу. Такого він іще не бачив.

70

«Глуха кімната» субмарини «Шарлотта», спроектована за аналогією з приміщенням у «Белл Лаборіторіз», була фактично звуконепроникною, бо унеможливлювала відлуння. Ця акустично чиста кімната поглинала звуки з ефективністю 99,4 відсотка. Через акустичну провідність металу та води підводні човни завжди були вразливими: розмови на борту могли пеленгувати розташовані неподалік перехоплювачі, оснащені підслуховувальною апаратурою. Був іще один спосіб підслуховування розмов — прикріпляти до корпусу субмарини мікрофони-«паразити» з присоскою. А з «глухої кімнати» всередині підводного човна не міг просочитися жоден звук. Усі розмови в цій камері були надійно захищені.

Ця камера мала вигляд комірчини заввишки з людський зріст, стіни, стеля та підлога були геть укриті пінопластовими шпичаками, що стирчали врізнобіч. Вона нагадала Рейчел тісну підводну печеру, де сталагміти оскаженіли і повиростали де їм тільки заманулося. А найнеприємнішим моментом була очевидна відсутність традиційної підлоги.

Підлогою слугувала сталева сітка, як у курнику, натягнута горизонтально поперек кімнати на половині її висоти, наче рибальська сіть. Ця сітка мала гумове покриття і була досить жорсткою. Дивлячись униз крізь цю павутиноподібну долівку, Рейчел відчула, наче переходить провалля по підвісному містку посеред сюрреалістичного ландшафту. А трьома футами нижче був цілий ліс пінопластових шпичаків, що загрозливо стирчали догори.

Не встигла вона увійти, як одразу ж відчула якусь бентежну нежиттєвість повітря, немов з кімнати висмоктали всю енергію. Рейчел здалося, немов її вуха заткнули ватою. Все, що вона чула, це власне дихання, та й то скоріше усвідомлювала, аніж чула. Вона гукнула, але то було все одно, що гукати в подушку. Стіни вбирали в себе всяку вібрацію, і Рейчел відчувала лише ті коливання, що відлунювали у неї в голові.

Капітан уже пішов, зачинивши за собою оббиті звукоізоляцією двері. Рейчел, Коркі й Толланд сиділи в центрі кімнати за маленьким підковоподібним столиком, що стояв на довгих металевих опорах, які проходили вниз крізь сітку. До столу були прикріплені кілька мікрофонів на вигнутих підставках, навушники і телекамера. Усе це скидалося на мініатюрну копію кімнати для симпозіумів в ООН.

Як людина, що належала до розвідувальних кіл США — найбільшого у світі виробника і користувача лазерних мікрофонів, підводних параболічних підслуховувальних пристроїв та інших гіперчутливих штучок для перехоплення розмов, — Рейчел як ніхто інший добре знала, що насправді на землі є зовсім небагато місць, де можна поговорити так, щоб тебе не підслухали. І ця «глуха кімната» вочевидь була одним із таких місць. Мікрофони та навушники за столом давали змогу проводити таку собі селекторну нараду в стилі тет-а-тет, коли люди були певні, що їхні слова не вийдуть за межі цієї кімнати. їхні голоси, потрапляючи до мікрофонів, одразу ж зазнавали інтенсивного кодування і лише потім вирушали в довгу подорож крізь атмосферу Землі.

— Перевірка рівня, — раптом пролунав у навушниках чийсь голос, і всі троє аж підстрибнули від несподіванки. — Ви мене добре чуєте, міс Секстон?

Рейчел нахилилася до мікрофона.

— Так, добре, дякую.

Хоч би хто ви не були.

— Я викликала вам директора Пікерінга. Він зараз приймає аудіовізуальний сигнал. Я ж наразі відключаюсь. За кілька секунд ви отримаєте зображення й звук.

На лінії запала тиша. Десь далеко почулося гудіння статичного струму, а потім швидка низка попискувань та клацань у навушниках. Відеоекран напроти них увімкнувся, і Рейчел — з вражаючою чіткістю — побачила перед собою директора Пікерінга, що сидів сам-один у конференц-залі управління військово-космічної розвідки. Він рвучко підвів голову і поглянув просто в очі Рейчел.

Дивно, але, побачивши його, Рейчел відчула величезне полегшення.

— Міс Секстон, — звернувся він до неї зі спантеличеним та стривоженим виразом обличчя. — Що, заради всього святого, відбувається?

— Йдеться про метеорит, сер, — відповіла Рейчел. — Схоже, у нас можуть виникнути серйозні проблеми.

71

Сидячи у «глухій кімнаті» субмарини, Рейчел Секстон відрекомендувала Вільяму Пікерінгу своїх товаришів: Майкла Толланда і Коркі Марлінсона. Потім вона взяла ініціативу в свої руки і переповіла шефу всю низку неймовірних подій того дня.

Директор Національного управління військово-космічної розвідки сидів непорушно і слухав.

Рейчел розповіла йому про люмінесцентний планктон у метеоритній шахті, про їхню подорож льодовиковим шельфом, про виявлення тунелю, крізь який метеорит потрапив у лід знизу, і, насамкінець, про напад групи якихось військовиків, за її підозрами — спецназівців.

Вільям Пікерінг вирізнявся здатністю вислуховувати бентежну інформацію навіть оком не змигнувши, однак у міру того, як Рейчел продовжувала свою розповідь, його погляд ставав дедалі більш занепокоєним. Вона відчула, що він спочатку не повірив, а потім переповнився гнівом, коли почув про вбивство Нори Менгор і про їхню втечу на волосинці від смерті. Хоча Рейчел і хотіла висловити свої підозри стосовно причетності керівника НАСА до цих злочинів, вона знала Пікерінга достатньо добре, щоб не вказувати пальцем, не маючи надійних доказів. Тому вона розповіла шефові цю історію як набір голих безпристрасних фактів. Коли вона скінчила, Пікерінг мовчав кілька секунд.

— Міс Секстон, — нарешті озвався він, — і всі ви... — 3 цими словами директор по черзі затримав свій погляд на кожному з них. — Якщо все, що ви кажете, — правда, а я не бачу для вас причини брехати, то вам надзвичайно пощастило, що ви не загинули.

Вони всі мовчки закивали. Президент залучив чотирьох цивільних науковців... і тепер двоє з них мертві.

Пікерінг невтішно зітхнув, немов не знаючи, що далі казати. Події, про які він щойно почув, якось не клеїлися і видавалися сюрреалістичними.

— А чи не могло статися так, — поцікавився Пікерінг, — що шахта, через яку начебто ввели метеорит знизу і яку добре видно на роздруківці, є природним феноменом?

Рейчел похитала головою.

— Для цього вона аж надто бездоганна і пряма. — Вона розгорнула й досі сиру роздруківку перед камерою. — Абсолютно бездоганна.

Уважно вивчивши зображення, Пікерінг схвально кивнув.

— Не випускайте цієї роздруківки з рук.

— Я зателефонувала Марджорі Тенч, щоби попередити і зупинити президента, — сказала Рейчел. — Але вона заткнула мені рота.

— Я знаю. Вона мені сказала.

Рейчел ошелешено поглянула на екран.

— Вам телефонувала Марджорі Тенч?

— Щойно. Вона дуже занепокоєна. Їй здається, що ви задумали якийсь трюк для дискредитації президента і НАСА. Можливо, щоб допомогти своєму батькові.

Рейчел підвелася. Змахнувши роздруківкою, вона показала на двох своїх компаньйонів.

— Нас мало не вбили! Хіба це схоже на трюк?! І навіщо мені...

Пікерінг здійняв руки.

— Заспокойтеся. Міс Тенч якраз і не сказала мені про те, що вас було троє.

Рейчел і пригадати не могла, чи дала їй Тенч часу на те, щоб згадати про Коркі й Толланда.