Вочевидь, його мовчання не дуже влаштовувало президента.

— Заради Бога, Ларрі, скажіть, що все це неправда!

У роті в Екстрома пересохло.

— Метеорит і справді знайшли, пане президент. І це єдина правда в усій цій історії.

— Я ж сказав підтвердити мені, що все це неправда!

Тиша у вухах Екстрома перетворилася на глухий гуркіт. «Потрібно було йому сказати, — дорікнув собі керівник НАСА. — Треба пережити найгірше, а потім стане краще».

— Пане президент, невдача із супутником-сканером нищила ваш рейтинг. Коли ми перехопили повідомлення про метеорит у товщі криги, то сприйняли це як шанс відновити позиції в боротьбі за президентське крісло.

Герні отетерів.

— Відновити за рахунок підтасовки, приписування відкриття насівському супутнику?

— Супутник швидко мали полагодити, але не до виборів. Ваш рейтинг падав, Секстон несамовито нападав на НАСА, тому...

— Ви просто з глузду з’їхали! Ви мені збрехали, Ларрі!

— Надто вже спокусливою здавалася перспектива. Шкода було втрачати таку можливість. І я вирішив нею скористатися. Ми перехопили повідомлення від одного канадця, який пізніше загинув під час снігової бурі. Більше ніхто не знав, що там метеорит. Саме над цим районом проходив супутник-сканер. НАСА була потрібна перемога. Ми мали координати.

— Навіщо ви мені розповідаєте це тепер?

— Ви маєте знати.

— Ви знаєте, що зробить Секстон з цією інформацією, якщо дізнається?

Екстром про це навіть подумати боявся.

— Скаже всьому світові, що НАСА та Білий дім збрехали американському народу! І знаєте що? Він матиме рацію!

— Це не ви збрехали, сер, а я. І я подам у відставку, якщо...

— Ларрі, ви не розумієте, про що йдеться. Я намагався побудувати своє президентство на правді й шляхетності. Чорт вас забирай! Сьогоднішня ніч минула чудово і чесно. Шляхетно. А тепер виявляється, що я збрехав усьому світові?!

— Це не брехня, а невеличка неправда.

— Немає такої речі у світі, як «невеличка неправда», Ларрі, — кинув президент, закипаючи від обурення.

Екстрому здалося, що й без того малесенька кімната стала ще меншою і почала тиснути на нього. Він мав сказати президентові ще дуже багато, але решта могло почекати до ранку.

— Вибачте, що я вас розбудив, сер. Мені просто здалося, що ви маєте знати.

А на іншому кінці міста Седжвік Секстон іще раз приклався до пляшки з коньяком і закрокував кімнатою. Його роздратування зростало.

Де ж, у біса, та Габріель?

112

А Габріель Еш сиділа в темряві за столом сенатора, похмуро утупившись у комп’ютер.

ПАРОЛЬ ХИБНИЙ — ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО

Вона спробувала ще кілька імовірних комбінацій, але жодна не спрацювала. Понишпоривши в офісі у пошуках відімкнених шухляд і можливих зачіпок, Габріель здалася. Вона вже хотіла повернутися, та раптом завважила щось дивне, якесь мерехтіння на настільному календареві Секстона. Хтось підкреслив день президентських виборів червоним, білим та блакитним світним фломастером. Звісно, що не сенатор. Габріель підсунула календар ближче до себе. На даті виборів виднівся вигадливий напис ПРЕСШ!

Вочевидь, сповнена надмірного ентузіазму секретарка сенатора забажала вселити в нього додатковий оптимізм і впевненість у своїх силах. Аби Секстон мав про цю дату лише позитивні думки. Скорочення ПРЕСШ було кодовою назвою, якою користувалися американські секретні служби для позначення першої посади у державі: ПРЕзидент Сполучених Штатів. Якщо все піде добре, в день виборів Секстон стане новим ПРЕСШ.

Збираючись іти, Габріель повернула календар на місце і підвелася. Раптом вона зупинилася і кинула погляд на екран комп’ютера.

А потім перевела його на календар.

ПРЕСШ.

І відчула новий приплив надії. Щось у цьому скороченні вразило її. Це був бездоганний пароль: простий і позитивний.

Вона швидко набрала це скорочення.

І, затамувавши подих, уп’ялася поглядом у монітор. Комп’ютер тоненько писнув і знову видав:

ПАРОЛЬ ХИБНИЙ - ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО.

Габріель похнюпилася. Підвівшись, вона рушила до вбиральні, щоб повернутися тим самим шляхом, що й прийшла. Коли вона вже була посередині кімнати, задзвонив її стільниковий телефон. Вона й так була «заведена» і тому аж підскочила від несподіванки. Зупинившись, вона витягла телефон і зиркнула на дорогий напільний годинник роботи майстра Вільяма Журдена. Майже четверта ранку. Габріель знала, що о такій ранній годині може дзвонити лише Секстон. Мабуть, непокоївся, куди це вона поділася. Відповісти чи нехай і далі дзеленчить? Якщо вона відповість, доведеться брехати. Але якщо не відповість, у Секстона з’являться підозри.

І вона натиснула на кнопку.

— Алло?

— Габріель! — нетерпляче гукнув Секстон. — Чому ти затрималася?

— Через Меморіал Рузвельта. Таксі потрапило в дорожній затор, а тепер ми...

— Щось не чути, що ти в таксі.

— Так, я не в таксі, — відповіла Габріель, червоніючи. — Я вирішила заїхати до свого офісу і взяти деякі документи, які можуть мати стосунок до супутника-сканера. І ніяк не можу їх знайти.

— Слухай-но, ворушися. Я хочу призначити на ранок прес-конференцію, і нам треба обговорити деталі.

— Незабаром буду, — відповіла Габріель.

На лінії на мить запала тиша.

— А ти у своєму офісі? — Голос сенатора прозвучав якось знічено.

— Так. Іще десять хвилин — і я поїду до вас.

Іще одна пауза.

— Гаразд. Побачимося.

Габріель натиснула на кнопку, надто занурена у свої думки, щоб почути, як антикварний годинник виробництва майстра Вільяма Журдена, що стояв за кілька футів од неї, пробив четверту годину ранку своїм характерним потрійним передзвоном.

113

Майкл Толланд здогадався, що Рейчел поранена, тільки коли затягнув її в укриття за батискафом «Тритон». З виразу її обличчя він зрозумів, що болю вона не відчуває. Так-сяк всадовивши Рейчел, Толланд крутнувся подивитися, де ж Коркі. З переляканими очима астрофізик плентався до них через палубу.

«Треба знайти надійне укриття», — подумав Толланд, іще не повністю усвідомивши увесь жах того, що трапилося. Інстинктивно він обнишпорив поглядом палубу. Сходи, що вели на капітанський місток, було видно зусібіч, а сам місток був з прозорого скла — прекрасна мішень для нападників згори. Іти туди дорівнювало самогубству, а це означало, що у них залишався тільки один напрямок для втечі.

На якусь мить океанограф зупинив погляд на батискафі — може, у ньому вдасться врятуватися від куль у воді?

Та ні, це абсурд. «Тритон» був розрахований на одну людину, а щоб опустити його лебідкою тридцять футів завдовжки крізь люк у воду, знадобиться аж десять хвилин. До того ж без як слід заряджених батарей та компресорів батискаф нерухомо бовтатиметься у воді.

— Вони повертаються! — верескнув Коркі, показуючи в небо.

Толланд навіть не обернувся. Він швидко показав рукою на сусідню прибудову, де алюмінієві сходні вели на нижні палуби. Коркі не треба було заохочувати. Увібравши голову в плечі, він кинувся до отвору і зник під палубою. Толланд міцно вхопив Рейчел за талію і кинувся слідом за астрофізиком. І якраз вчасно: щойно вони зникли під палубою, над судном знову загуркотів гелікоптер, поливаючи його кулями. Толланд допоміг Рейчел збігти решітчастими сходами на підвісну платформу внизу. Коли вони спустилися, він відчув, як усе тіло Рейчел раптом заціпеніло. Толланд крутнувся на п’ятах, злякавшись, чи не влучила в неї рикошетом куля.

Та, побачивши її обличчя, Толланд збагнув, що то не куля. Простеживши за її скам’янілим поглядом, він одразу все зрозумів.

Рейчел непорушно стояла на місці: ноги відмовлялися її слухатися, а погляд зупинився на химерному світі, що відкрився перед нею.