Екстром, що встиг підійти до них, нахмурив брови.

— А що не так з даними про лід?

Толланд непевно зітхнув.

— Ми щойно виявили в шахті тривідсоткову концентрацію солі, і це суперечить звіту гляціологів, у якому стверджується, що метеорит розміщувався в товщі замерзлої прісної води. — Майкл зробив паузу і продовжив: — У воді присутній також планктон.

На обличчі Екстрома з’явився сердитий вираз.

— Але цього не може бути. У льодовику немає розломів. Це підтвердили перевірки, здійснені за допомогою геологорозвідувальної апаратури. Метеорит був буквально запечатаний у крижаному моноліті.

Рейчел знала, що Екстром має рацію. Сканування, здійснене фахівцями НАСА, засвідчило, що метеорит лежав у суцільній кризі, міцній, як граніт. Метеорит оточували фути і фути суцільного льоду. Жодної тріщини. Але Рейчел, уявляючи собі процес сканування, раптом зупинилася на одній дивній думці...

— До того ж, — вів далі Екстром, — зразки, які взяла доктор Менгор, підтвердили суцільність і однорідність льодовика.

— Саме так! — вигукнула Нора, кидаючи рефрактометр на стіл. — Подвійні перехресні докази. У льоду не було виявлено розломів. І це не залишає нам жодного пояснення — звідки ж узялися сіль та планктон у воді?

— Узагалі-то, — озвалася Рейчел, і сміливість її голосу здивувала навіть її саму, — є ще одна можливість. — У неї виникла абсолютно несподівана ідея.

Усі повернули голови і поглянули на неї з неприхованим скептицизмом.

Рейчел посміхнулася.

— Є дуже чітке й раціональне пояснення наявності солі та планктону. — І вона іронічно поглянула на Толланда. — Якщо чесно, Майку, я здивована, як ти до цього раніше не допетрав.

42

— Планктон, вмерзлий у лід? — перепитав Коркі, анітрохи не переконаний тим поясненням, яке запропонувала Рейчел. — Не хочу тебе розчаровувати, але зазвичай коли організми замерзають, то вони гинуть. Пам’ятаєш, ці маленькі істоти мерехтіли, посилаючи нам сигнал тривоги?

— Тут може бути раціональне зерно, — заявив Толланд, промовисто поглянувши на Рейчел. — Декотрі види впадають у сплячку, коли того вимагає від них довкілля. Я колись навіть робив про це телесюжет.

Рейчел кивнула.

— Ти показував щуку звичайну, яка вмерзає в лід озера і чекає на відлигу, щоб поплисти геть. Ти також розповідав про мікроорганізми на ім’я водяні ведмедики, які в пустелі зазнають повного зневоднення і залишаються в такому стані десятки років, а потім оживають, коли знову встановлюється дощова погода.

Толланд розсміявся.

— Ага, отже, ти все-таки дивишся мої передачі!

Рейчел дещо сором’язливо знизала плечима.

— Що ви хочете нам сказати, міс Секстон? — вимогливо спитала Нора.

— Вона хоче нам сказати, — втрутився Толланд, — те, про що я мав здогадатися раніше: одним із видів, про які я згадував у тій передачі, був саме планктон, що вмерзає у шапку полярного льоду щозими, перебуває у стані сплячки всередині льоду, а потім оживає і пливе собі далі, коли настає літо і льодова шапка тоншає. — Толланд на хвилю замовк, а тоді продовжив своє пояснення: — Ясна річ, вид, про який я розповідав тоді, не був люмінесцентним, як той, що ми бачили тут, проте все можливо.

— Замерзлий планктон, — продовжила Рейчел, підбадьорена тим, як Майкл Толланд жваво підтримав її ідею, — може пояснити все, що ми тут щойно побачили. У минулому в цьому льодовику утворилися тріщини і в нього проникла солона вода, яка кишіла планктоном, а потім замерзла. Можна припустити, що в цьому льодовику існують ділянки замерзлої морської води, що містить планктон. Уявіть собі, що коли нагрітий метеорит піднімали догори, то він пройшов через одну з таких ділянок. Солоний морський лід розтанув, планктон вийшов зі сплячки, а у прісній воді з’явився певний відсоток солі.

— О Господи милосердний! — вигукнула Нора і недоброзичливо скривилася. — Виявляється, у нас тут усі раптом стали фаховими гляціологами!

Коркі теж висловив скептицизм.

— Тоді апаратура ССЗ неодмінно зафіксувала б ці ділянки замерзлої морської води. Адже лід з прісної води та замерзла морська вода мають різну щільність, чи не так?

— Різниця в щільності дуже незначна, — зауважила Рейчел.

— Три відсотки — розбіжність досить істотна, — заперечила Нора.

— Так, але її можна виявити лише в лабораторних умовах. А апаратура ССЗ здійснює свою перевірку з космосу, з висоти 120 миль. Її комп’ютери запрограмовано розрізняти очевидне — лід та льодяну кашу, граніт і вапняк. — Рейчел обернулася до керівника космічної агенції. — Я маю рацію, припускаючи, що «Система спостереження за Землею», вимірюючи щільність з космосу, може не розрізнити морський лід і лід із прісної води?

Директор кивнув.

— Так, усе правильно. Різниця у три відсотки — це поза межами порогу чутливості апаратури ССЗ. Із супутника прісноводний та солоний лід матимуть ідентичний вигляд.

На обличчі Толланда з’явився заінтригований вираз.

— Цим також можна пояснити незмінний рівень води в цій шахті. — Він поглянув на Нору. — Як, ти кажеш, називається планктон, виявлений у цій ополонці?

— Поліедра, — заявила Нора. — І ти хочеш тепер спитати мене, чи здатна поліедра впадати в сплячку в кризі? Можеш радіти — так, здатна. Цілком і повністю. На льодових шельфах можна виявити великі популяції поліедри; вона випромінює світло і здатна впадати в сплячку всередині криги. Ще є питання?

Усі перезирнулися. В інтонації Нори чулося якесь підспудне заперечення, якийсь виклик, проте вона щойно підтвердила теорію Рейчел.

— Отже, — обережно припустив Толланд, — це можливо, еге ж? Ця теорія має сенс?

— Звісно, — погодилася Нора, — якщо мати мозок недорозвиненої дитини.

— Не зрозуміла?! — лиховісно блиснула очима Рейчел.

Нора теж злобно витріщилася на неї.

— Певно, у вашій професії дилетантство — найнебезпечніша річ? Повірте мені, те саме стосується і гляціології. — Нора відірвала від неї очі й обвела поглядом решту присутніх.

— Зараз я вам усе поясню — раз і назавжди. Ділянки замерзлої морської води, про які казала міс Секстон, і справді трапляються. Гляціологи називають їх проміжками, або порожнинами. Однак ці проміжки формуються не як кишені солоного льоду, а як сильно розгалужена система «щупалець», подекуди таких тонких, як людська волосина. Коли ми піднімали метеорит, він мав пройти крізь дуже велику кількість таких розгалужених проміжків, щоб дати тривідсоткову концентрацію солі в такій глибокій шахті.

Екстром невдоволено скривився.

— То це можливо чи ні?

— Абсолютно неможливо, — спокійно відповіла Нора. — Я неодмінно натрапила б на проміжки солоного льоду, коли робила пробне буріння.

— Ці зразки бралися в точках, вибраних здебільшого навмання, я правильно розумію? — спитала Рейчел. — Могло ж статися так, що бур просто оминув проміжки морського льоду?

— Я свердлила вниз — просто над метеоритом. А потім зробила кілька свердловин з боків, на відстані лише кількох футів. Куди вже ближче!

— Та я просто питаю.

— Тут є спірний момент, — зауважила Нора. — Проміжки солоної води трапляються тільки в сезонній кризі, тобто тій, що виникає і тане з кожною порою року. А лід на шельфі Мілна — це твердий прибережний лід, що утворюється в горах, а потім рухається до узбережжя і падає, відламуючись брилами, у море. Хоча планктоном і дуже зручно пояснити цей загадковий феномен, можу запевнити, що в цьому льодовику немає розгалуженої мережі замерзлих мікроорганізмів.

У невеличкій групі знову запала тиша.

Та попри різке спростування планктонної теорії, аналітичний розум Рейчел, звиклий до систематичної обробки даних, відмовлявся прийняти це заперечення. Інстинктивно вона відчувала, що присутність замерзлого планктону в льодовику є найпростішим поясненням виниклої головоломки. «Закон економії доказів, — подумала вона. Цей закон інструктори в управлінні військово-космічної розвідки закріпили у неї аж у підсвідомості. — Коли існує велика кількість пояснень, то зазвичай правильним є найпростіше».