— Додумалися — на денне кабельне шоу прислали Тенч, — підсумував він нарешті, поглянувши на супутницю з чарівливою посмішкою. — Схоже, Білий дім впадає в паніку.

Габріель лише кивнула, не бажаючи починати обговорення. Вона помітила, що, коли Марджорі йшла зі студії, обличчя старшого радника виражало неприховане задоволення. І це змушувало нервуватися.

У Секстона задзвонив стільниковий телефон, і він поліз у кишеню. Як і більшість політиків, сенатор мав цілу ієрархію телефонних номерів, за якими його можна було знайти, — залежно під ступеня важливості того, хто дзвонив. Нинішній абонент, поза сумнівом, перебував у верхніх рядках списку; дзвінок про-й шов по особистій лінії Секстона, по тому номеру, на який не насмілювалася телефонувати навіть Габріель.

— Сенатор Седжвік Секстон слухає, — проспівав він солодко, тішачись звучанням власного імені.

Крізь шум двигуна Габріель не розчула, що говорив співрозмовник сенатора, але Седжвік став напружено вслухатися, а потім з ентузіазмом відповів:

— Фантастика! Я такий радий, що ви зателефонували! О шостій? Чудово. Я маю тут, у Вашингтоні, квартиру. Приватну. Зручну. Адресу ви знаєте? От і добре. Чекаю зустрічі. До вечора.

Секстон вимкнув телефон, і на його обличчі з’явився самовдоволений вираз.

— Новий прихильник Секстона? Чи прихильниця? — поцікавилася Габріель.

— Вони множаться, як гриби після дощу, — відповів сенатор. — А цей хлопець — велике цабе.

— Я й не сумнівалася. Ви зустрічаєтеся у вас удома? — Сенатор дорожив затишком вашингтонської квартири, як той лев, що захищає свою останню схованку.

Секстон знизав плечима.

— Так. Доведеться підключити особистий фактор. Ця людина має чималий вплив. Ви ж знаєте, що мені необхідно встановлювати й особисті зв’язки. Усе впирається в довіру.

Габріель кивнула, розгортаючи щоденник сенатора.

— Занести його в розклад?

— Та ні, не варто. Я все одно планував провести сьогоднішній вечір удома.

Габріель знайшла потрібну сторінку і побачила, що рукою сенатора вже зроблена позначка — жирні букви «П.В.». Це могло означати і «приємний вечір», і «приватну вечірку», і «послати всіх» подалі. Визначити точніше зміст цього скорочення було неможливо. Час від часу сенатор призначав такий «П.В.», щоб занишкнути у власній квартирі, відімкнути всі телефони і робити те, що любив понад усе, — цмулити бренді зі старими приятелями і вдавати, що на сьогоднішній вечір він забув про політику.

Габріель зі здивуванням поглянула на сенатора:

— Невже ви збираєтеся дозволити бізнесу відняти у вас наперед запланований особистий час? Оце так!

— Хлопцеві просто поталанило втиснутися у шпарину, коли я маю ввечері трохи вільного часу. Трохи з ним поговорю. Послухаю, що він скаже.

Секретарці хотілося запитати, хто ж ця таємнича людина, проте Секстон навмисне уникав чіткої відповіді. А Габріель уже навчилася не пхати носа куди не слід.

Вони звернули з окружної дороги і попрямували до офісу Секстона. Габріель знову поглянула на позначену рукою сенатора сторінку щоденника, і раптом у неї виникло химерне відчуття, що бос чекав цього дзвінка.

27

На льоду посеред житлосфери НАСА вивищувалася конструкція на трьох опорах заввишки вісімнадцять футів, зроблена з комбінованого риштування. Вона скидалася на щось середнє між нафтовою вишкою та неоковирною моделлю Ейфелевої вежі. Рейчел уважно розглядала споруду, і їй було невтямки — як за допомогою цієї штуки можна дістати гігантський метеорит?

Під конструкцією до металевих пластин, що стирчали з льоду, важкими болтами було прикручено декілька лебідок. Металеві троси спускалися у вузькі, просвердлені в кризі отвори. Декілька дебелих співробітників НАСА по черзі обертали лебідки. З кожним зусиллям троси у просвердлених отворах піднімалися на декілька дюймів, наче чоловіки витягували корабельний якір.

«Я чогось явно не розумію», — подумала Рейчел, підійшовши разом з іншими до свердловин.

— Вирівняйте тягу, чорт забирай! — пролунав неподалік гучний жіночий голос, що звучав з мелодійністю механічної пилки.

Рейчел озирнулася і побачила невисоку жінку в яскраво-жовтому комбінезоні, заляпаному мастилом. Вона стояла спиною до глядачів, проте не залишалося сумнівів, що саме вона керує ходом усієї операції. Роблячи якісь позначки на планшеті, жінка бігала назад-вперед, немов розлючений буровий майстер.

— Тільки не кажіть, що втомилися, ви ж не жінки!

Коркі подав голос:

— Агов, Норо! Кидай командувати хлопцями з НАСА і йди краще пофліртуй зі мною!

Жінка навіть не обернулася до нього.

— Це ти, Марлінсоне? Твій писклявий голосок я впізнаю будь-де. Приходь, коли досягнеш статевої зрілості!

Коркі обернувся до Рейчел:

— Нора, як завжди, зігріває нас своїм шармом.

— Я все чую, космонавте, — огризнулася доктор Менгор, не відриваючись від планшета. — А якщо ти зараз свердлиш поглядом мої сідниці, то зважай, що ці полярні штани додають фунтів тридцять ваги, не менше.

— Нема проблем, — заспокоїв Марлінсон, — мене зводить з розуму зовсім не твоя товстелезна, як у сибірського мамонта, дупа, а твоя приваблива й доброзичлива натура!

— Йди під три чорти!

Коркі розсміявся.

— Маю для тебе надзвичайну новину, Норо. Схоже, ти не єдина жінка, яку завербував президент.

— Чорт, звичайно ж ні! Адже він ще й тебе завербував.

Толланд вирішив втрутитися.

— Норо! У тебе знайдеться хвилинка, щоб з деким познайомитися?

Зачувши голос телезірки, Нора відразу ж кинула писати й обернулася. Суворий вираз умить зник з її обличчя.

— Майку! — Вона радісно кинулася йому назустріч. — Давно я тебе не бачила! Аж кілька годин!

— Я фільм редагував.

— Ну і як мій сюжет?

— Ти маєш чарівний вигляд.

— Він використовував спецефекти, — докинув Коркі.

Нора проігнорувала цю ремарку, бо дивилася на Рейчел з люб’язною, але холодною посмішкою. А потім перевела погляд на Толланда.

— Сподіваюся, ти не жартуєш з мене, Майку?

Мужнє обличчя Толланда чомусь спалахнуло ніяковим рум’янцем, коли він відрекомендовував жінок одну одній.

— Норо, хочу познайомити тебе з Рейчел Секстон. Міс Секстон працює в розвідувальній службі, а тут опинилася на прохання президента. Її батько — сенатор Седжвік Секстон.

На обличчі Нори з’явилося сум’яття.

— Не хочу навіть удавати, ніби розумію, що тут до чого. — Нора подала Рейчел руку, так і не знявши рукавичку. Її рукостискання не відрізнялося щирістю. — Ласкаво просимо на вершину світу.

Рейчел посміхнулася.

— Спасибі.

Її здивувало, що Нора Менгор, попри свій гучний та різкий голос, виявилася миловидною і пустотливою жінкою. Коротко підстрижене й акуратно укладене каштанове волосся з сивиною, великі очі дивляться уважно і ясно, немов два крижані кристали. Рейчел імпонувала сталева упевненість, яка відчувалася в цій жінці.

— Норо, — звернувся до неї Толланд, — знайдеш пару хвилин, щоб роз’яснити Рейчел, чим ви тут займаєтеся?

Нора здивовано звела брови:

— А ви вже звете одне одного на ім’я? Ой-ой!

Марлінсон аж застогнав.

— Майку, я тебе попереджав!

Нора Менгор організувала Рейчел екскурсію довкола вежі, а Толланд і решта чимчикували позаду, розмовляючи.

— Бачите оці отвори в льоду, просто під триногою? — запитала Нора, показуючи під ноги.

Її початкову холодну стриманість змінила гарячкова пристрасність, бо вона вочевидь любила свою роботу.

Рейчел кивнула, уважно роздивляючись отвори в кризі. Кожна з дірок мала в діаметрі приблизно фут, і в ній виднівся сталевий трос.

— Отвори залишилися ще з того часу, коли ми тут висвердлювали зразки породи і робили рентгенівські знімки метеорита. Тепер ми використовуємо їх як входи для потужних гвинтів, які ми опустили крізь порожні шахти і всвердлили в метеорит. Закріпивши гвинти, ми в кожну з дірок спустили міцний плетений трос приблизно двісті футів завдовжки, прикріпили до гвинтів могутніми гаками і зараз просто піднімаємо метеорит лебідками. Знадобиться декілька годин, щоб ці хлопці-молодці витягнули його на поверхню. І він піднімається, хоча й повільно.