1853.
ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК
У товаристві лад - усяк тому радіє;
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло - тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули - катма ходу…
Що за морока? Що робить?
А й не велика, бачся, штука,-
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні - судить не нам,
Та тільки хура й досі там.
Февраля 2 дня, 1853. г. Нежин.
ЛАСТІВКА Й ШУЛІКА
Трудяща Ластівка край берега літала,
Земельку мокрую збирала,
Щоб хатоньку собі зліпить,
Щоб де було і їй, і діткам жить,
Тихеньку долю веселити,
І бога, і людей хвалити.
Сидів Шуліка на вербі
І так до неї обізвався:
- Дивуюсь я тобі,-
Не раз я придивлявся,
Усе ти між людьми і не боїшся їх,
Пройдисвітів таких,
Не тільки що під стріхою співаєш,
Ще й у вікно літаєш…
От хоч і я - не в тебе вдавсь,
Шулікою на світі звуся,
А лиха від людей набравсь,
І зло бере, а все-таки боюся;
Досадно стане хоч кому:
Тобі привіт, мені - біда велика.-
А та йому:
- Я - Ластівка, а ти Шуліка;
Я людям не чинила зла,
Де не була,
А ти подумай, пане-брате,
Яке життя твоє завзяте:
Ввесь вік курчат і пташечок хапав,
Ні ласки, ні жалю не знав.
Давно-давно мовляють люде:
Що добренько роби, то добре й буде.
1891. Чернігів.
КУПЕЦЬ ТА МИШІ
Один купець хороший дворик мав.
Щоб де було свій крам складати
Та всякую бакалію ховати,
Він у дворі комору збудував.
Купує мій купець, купує та складає;
Всього багато накупив,-
Усяк хазяїн добре знає,
Що іноді мишва проклята виробляє;
Купець се знав та й напустив
Десятка півтора котів.
Коти засіли за мішками;
Мишва притихла; все як слід,
Бо де не виглянь,- всюди кіт.
Гаразд управились з мишами,
Так друге лихо завелось:
Знайшовся злодій між котами;
Мишей не чуть, а краде хтось.
Дознавсь купець, що пахне не мишами,
Не розпитавсь та й став кричать:
«Е, треба ж їм гаразд всім прочуханки дать!»
Почувши се, коти не довго ждали,
Взяли та й повтікали.
Пронюхала мишва, що вже нема котів,
Та швидше до мішків -
І почала хазяйнувати,-
Не стільки їсти, як псувати.
Напорала мишва купцеві баришів,
Аж плаче він біля своїх мішків.
Дурний купець, та й годі!
А нащо ж всіх порозганяв,
Коли один злодюга крав?
Як не піймав, то й не кажи, що злодій.
1859.
ЛИСИЦЯ І ХОВРАХ
- Куди се ти, кумасенько, біжиш?
Даєш, неначе з ляку, драла,-
Гука Ховрах,- ні на що не глядиш,
Мене б то й не пізнала!
- Ох, голубе! - Лисиця застогнала,-
Бодай би вже й не жить,
Як отаке терпіть!
- Що ж там таке? Яка причина? -
Ховрах допитує куму.
А та йому:
- Напасть мені! Лиха година!
Як кумові свому,
Скажу тобі усе по дружбі:
Оце я, бач, була на службі…
Наставили мене суддею до курей,
Я їх кохала, як дітей;
Всьому порядок подавала;
І не доїм, і не досплю;
Усе було труджусь, роблю -
Аж з тіла спала.
Всі добрість бачили мою,
Бо всі жили, мов у раю.
Ні з кого по сей день не брала я й
пір’їнки.
А що ж за те кумі твоїй?
З очей прогнали!!. Боже мій!
За що, про що і за якії вчинки?
От, справді, світ тепер який
Бридкий!.
А все се лихо брехні діють.
Як здумаю - печінки тліють!
На мене хтось та набрехав
(Бодай би той добра не знав!),
Що я хабарики лупила…
А щоб я, куме, хліб так їла,
Коли хоч шаг з кого взяла,
Коли хоч раз душею покривила!
Скажи, чи я ж коли така була,
Щоб сії капості робила?
- А що ж, кумасенько моя,-
Ховрах мовляє так Лисиці,-
Був гріх,- частенько бачив я
У тебе пір’ячко на пиці…
Бува, у службі чоловік
Все стогне, каже: жити важко!
Неначе доживає вік
Або останній руб насправжки.
І віру ймеш йому під час,
Бо знаєш або й чув не раз,
Що жінку він узяв без віна
І сам, сердека, сиротина.
А потім бачиш - той бідняк -
Хто його зна, коли і як -
Землі накупить, хазяйнує;
А далі так собі панує,
Що на!. У суд не йти брехать,
А як утерпіть, не сказать,
Як той Ховрах мовляв Лисиці,
Що видко пір’ячко на пиці?.
