1864-1872.
ЖВАВИЙ ХЛОПЧИК
Був собі Хлопчик дуже жвавий,
Моторний і цікавий:
До всього придивлявсь
І пильно прислухавсь;
Що між собою скажуть люде -
Почує, довго не забуде.
Наслухавсь він, що дуже довгий світ,
Куди не глянь - все світ, ні тину, ні воріт.
От, як діждали літа,
Придумав він побачить того світа
І на комору зліз; як глянув - аж зрадів.
«От,- думає,- якби я полетів
Далеко, аж у степ… І! Добре б нагулявся,
До вечора б додому не вертався;
Літав би я туди щодня…»
Де не взялась Свиня
І стала чухать об драбину
Багном обляпаную спину,
Та так же тре, аж снасть тріщить;
А Хлопчик на Свиню: - Чу-чу, чу-чу! - кричить…
Посунулась драбина і упала;
Свиня захрюкала і - драла;
А Хлопчик на ввесь двір заголосив,
Як крейда побілів,
Забув і довгий світ, забув і степ широкий,
Страшний йому зробився дах високий…
Хотів уже скакать,-
Була б тоді нахаба!
На щастя, вийшла з хати Баба
І кинулася рятувать.
- І як ти тут,- питає,- опинився? -
За Бабу Хлопчик ухопився.
- Я,- каже,- зліз, драбина тут була,
А чорная Свиня прийшла
І чухаться тут заходилась.
Драбина хить - і повалилась,
Зоставсь я угорі… перелякавсь…
- Ох, мій голубчику маленький!
Ще добре, що зоставсь!
От якби впав, і був би неживенький,
І горенько б тоді було…
Чого ж тебе туди знесло?
- Бабусю! - каже він.- Хотів я подивиться,
Чи дуже довгий світ.
- Гай-гай! Дивився б із воріт,
А лізти високо малому не годиться.
Ти, може, й світ хотів би облітать?
Тепер минулося, а вдруге не минеться;
Бач, в грудях сердечко, неначе пташка, б’ється.
І рученьки, і ніженьки тремтять.
Скажу я вам, не тільки що дитині,
Як мудрий дід мовляв мені колись,
Що вік живи, учися, стережись
І пам’ятай, що є на світі Свині.
1891.
ПРОХОЖІ ТА СОБАКИ
Через левади та городи
Два кума йшло з весілля до господи.
Бредуть, балакають про щось…
Аж ось
Де не взялась Собака в біса -
Чи з-під воріт, чи із-за ліси,-
Присікалася, аж вищить…
Коли поглянуть - ще біжить,
Мабуть, з десяток чи й не більше…
Та як напали - батю мій!
Одна гаразд, друга ще гірше.
Кіндрат маха ціпком мерщій.
- Ось не займай лишень, Кіндрате,-
Тут обізвавсь до його Клим,-
Я їх натуру знаю, брате;
Відчепляться… ось ну, ходім!
Та не махай і не дивися…-
От вони йдуть собі та йдуть.
Собаки й справді унялися,
А далі стало вже й не чуть.
Отак зависливії люди
(Вони є всюди!):
Якщо завидно їм - куди!
Брехати, мов собаки, стануть…
А ти собі іди та йди:
Набрешуться та й перестануть.
Марта 12 дня, 1853. Нежин.
МІРОШНИК
Мірошник мав хороший млин.
В хазяйстві неабищо він:
Про се гаразд усякий знає,
Хто хлібець має.
Млин у Мірошника був водяний.
Мірошник той Хомою звався,
І був він чоловік такий,
Що не гаразд за діло брався;
А інший раз
Буває дорогий і час.
Вода раз греблю просмоктала...
Ну що ж! Узять би й загатить.
Так ні! Мірошник спить та спить.
Вода ж біжить... іце більш прорвала;
Хомі й за вухом не свербить.
Хто йде - мерщій у млин загляне:
- Ой Хомо, Хомо, схаменись!
Он скоро вже й води не стане;
Піди лиш, брате, подивись! -
А він їх слуха щось не дуже:
- Нехай лиш! Річка - не калюжа;
Води ще стане на ввесь вік! -
З Хоми сміються добрі люде:
- Тоді побачимо, як буде,-
Дурний ти, Хомо, чоловік! -
І справді сталось, як казали:
Вода зійшла - колеса стали.
Злякавсь Мірошник та й біжить
Притьмом до прірви, щоб гатить.
Курей тим часом із десяток
Прийшло напитися води.
Уздрів Мірошник сих паньматок.
- Бач, капосні! - кричить.- Куди?
У мене й так води немає,
Ще й ви сюди?! -
І зозла палицю хапає...
Шпурнув - та й всіх курей побив.
А млин стоїть, хоч прірву й загатив;
І що робити - не втямає...
Ні з чим зостався мій Хома:
Води нема, й курей чортма.
На світі є такі пани:
Без діла сотні всюди сують,
А за недогарок вони
Людей і лають, і мордують.
(Вони се так, бач, хазяйнують!).
Та й диво, що у них
Хазяйство піде все на сміх!
1853
СОБАКА Й КІНЬ
Був на селі Квачан-собака,
Кудлатий та товстий;
Хвіст здоровенний, як ломака,
І сам такий страшний,
Раз, лежачи знічев’я на травиці
У холодочку під кущем,
Він розбалакався з Конем
Про те, про се, про всякії дурниці,
А далі річ на те звернув,
Що він у господарстві - сила,
Не те що Кінь або Кобила,-
Усяк се, може, чув.
- Що ж, Коню, ти? Попихач головатий…
Диковина тим возом торохтіть;
Велике діло борону тягати
Або снопи возить!
Он я: і череду у полі доглядаю,
Ввесь двір, кошару стережу,
До току побіжу -
Цілісінькую ніч не спочиваю! -
На річ таку Собаці Кінь сказав:
- Се, може, й правда, хто вас знає;
На світі всяк буває…
А я б тебе про от що попитав:
Коли б я не хотів у полі працювати,
Коли б я хліба не возив,
То що б стеріг тоді кудлатий
І Що б він їв?
І люди є такі ледачі,
Мудрують по-собачи:
Ми, бачте, сила, ми - стовби,
У нас, мов, золоті лоби,
Ми громадяне,-
А то все суччя копійчане,
Бадилля світове!.
Сказав би щось про Квачана такого
І що воно й до чого,-
Та цур йому! Бо ще порве…
