1861.
СНІГУРІ ТА СИНИЧКА
Снігур, в гаю гуляючи,
Синичку кохав
І, скачучи на дубочку,
Любенько співав:
- Биструшечко, вертушечко,
Синичко моя!
Чом не скачеш ти до мене,
Як до тебе я?.-
Усміхнулася Синичка
І хвостиком верть:
- Нагадав хтось тобі лихо,
Як тій козі смерть.
Нам з тобою, Снігурику,
Під снігом не жить,-
Буде мене в чужім краї
Ясне сонце гріть…-
Минулося теє літо,
Настигла зима;
Сидить Снігур на дубочку,
Синички нема.
В гаю вітер повіває
І снігом снує;
Снігур сидить на дубочку
І плете своє:
- Биструшечко, вертушечко,
Синичко моя!
Чи згадуєш ти про мене,
Як про тебе я? -
Підморгують вражі Галки:
- Отак-перетак!
Розійшлося коханнячко:
Та - в ріпу, той - в мак…-
Обізвалась у ліщині
Старая Сова:
- А що ж,- каже,- на сім світі
Усяке бува.
Довелося й мені бачить:
Не в однім дворі
Отакії точнісінько
Сидять Снігурі.
Чернигов. 18 марта 1884 г.
ЛЕВ ТА ВОВК
Лев уминав за сніданням ягня.
Побіля його в’їдливе щеня
Вертиться та й вертиться,-
Все моститься, щоб поживиться.
От якось-то й одважилось вхопить
Шматок м’ясця, щоб не кортіло.
Лев бачить, що воно зробило,
Та змилосердився - мовчить,
Бо у щеняти
Якого розуму питати?.
Побачив Вовк (він недалечко був)
Та й дума: «Лев, мабуть, дурненький
Або ж на старість силу збув,
Що став такий плохенький;
Коли щеня не задавив -
Мене не займе й поготів!»
От квапить лапу до м’ясива…
Як скочить Лев - аж диба стала грива…
На Вовка бідного насів -
Давив його, крутив…
Та й каже: - Се тобі за теє,
Щоб не дививсь ти на щеня,
Бо не щодня бува бридня;
Воно дурне ще, молодеє,
А ти вже, Вовче, не щеня!
1853.
ЛЕВ НА ОБЛАВІ
Жили у гущині глибокого байрака
Страшенний Лев, всесвітній Лис,
Бурлака Вовк і наш Сірко-собака,
Що із села помандрував у ліс
І розбишакою зробився,-
З людьми, чи що, не вжився.
Побратались вони, щоб по-сусідськи жить,
Ніколи шкоди не чинить;
Умовились гуртом робити
Облаву потайну,
І хто добуде що - все нарівно ділити;
Лев був за старшину.
Улучив Лис годиноньку щасливу,
У верболозі притаївсь
І якось там козу дурну і полохливу
Піймати умудривсь.
Упоравсь молодець проворний
І звістку другим дав як слід;
Зраділи всі, що Лис такий моторний,
Що буде їм вечеря і обід.
Не гаючись, вони зійшлись на гору,
І каже Лев: - Я зараз поділю;
Глядіть, щоб не було ніякого тут спору,
Бо перекору не терплю!
Беру я першу четвертину,-
По уговору - се моя;
І другу тож собі кладу частину,
Бо хто між вами дужчий? - Я!
І третю слід мені… Не мовте ні словечка:
Я - Лев, а не плоха овечка!
Четверту ж хто торкне або нюхне,
Той знатиме, як дратувать мене!.-
І очі витріщив, і грива стала диба:
Ану, мов, огризнись…
«Нехай тобі і озеро, і риба»,-
Подумали усі - та й розійшлись.
І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів,-
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив.
1892-1893.
ЛЕВ І КОМАР
Десь там, не в нашій стороні,
Під височенною горою,
Серед діброви в гущині
Вечірньою добою,
Поївши добре, Лев лежав
І гордовито поглядав.
Здоровий сам, кудлата грива,
На пиці широченний ніс,-
Не тільки миша полохлива,
Злякався б навіть і сам біс.
Близенько на вербі Комарики дрімали,
Тихенько нічки дожидали.
Один Комарик молодий
Розхвастався перед старими:
- Он,- каже,- як розтягся біс рудий!
Господарюв над дурними,
Бо нікому його провчить…
От я ні кришки не боюся,
Аж сміх бере, як подивлюся,
Що перед ним усяка твар тремтить.-
На се озвавсь Комар старенький:
- Гай-гай! Раденький, що дурненький!
Дурне й базікання твоє;
Лев - сила, пан на всю діброву,
Захоче - і хвостом уб’є
Не тільки комара - корову.-
Комарик молодий своє дзинчить:
- Мене не настрашить,
Нехай хоч як хвостом молотить;
Нехай він сім корів покотить,
А я от зараз полечу,
Дам йому лиха до плачу.-
Комарик молодий спустився
І дратувати заходився.
Лев головою покрутив;
Комар йому на лобі сів,
Лев лапою тернув по пиці,
Бо вже були такі дурниці;
Комар круть-верть - на ніс присів,-
Лев клацнув, не вловив;
Комар ще гірше умудрився
І в усі опинився.
Схопився Лев, хвостом крутнув,
На всю діброву кашлянув,
Аж галки крику наробили,
У лозах десь вовки завили
І пугач пугать став;
Повитріщались з ляку сови,
І бідний зайчик драла дав
Аж на кінець діброви,-
А в’їдливий Комар своє робив.
Лев і стрибав, і по траві качався,
І у кущі ховався,
Із сили вибивсь, аж упрів,
Не знав, що діяти з собою…
Комар сховався, Лев упав
І довго, лежачи, стогнав,
Неначе воював з великою бідою.
А на вербі сміються угорі
Ледачі Комарі.
- Ну, молодець! - гукнув Комар старенький,-
Утяв! Дарма що молоденький!
Химерна баєчка пригодна і для нас:
Чого, подумаєш, на світі не буває!
Маленьке лихо в інший час
І значним людям докучає.
