1858
ДУБ І ЛОЗИНА
Стояв високий Дуб серед долини
І гордовито всюди поглядав.
Сміявся він з тоненької Лозини
І так їй раз сказав:
- Яка химерна ти, нікчемная Лозина!
Твій батько Верболіз здурів:
Неначе ти йому не рідная дитина -
На сміх тебе тут посадив.
Захоче вітер буйний розходитись,
Як гайдамак у вражому селі,
Не знаєш ти, де з переляку дітись,
Кладеш поклони до землі;
А що ж як часом на долину
Сердита буря набіжить?
Рвоне тебе з корінням, як пір’їну,
Аж курява угору полетить.
От я - не ти… я - Дуб, се інше діло:
Не тільки вітру не боюсь -
Я з бурею змагаться буду сміло:
Нехай як хоче дме - не поклонюсь.-
І гордий Дуб від сміху захитався.
На се Лозина так осмілилась сказать:
- Поважний Дубе наш! Великий ти удався,
Нащо ж маленьких зневажать?
Не всім однакова судилась в світі доля:
Тому шуміть, тому поклони бить,-
На все, на все є божа воля,
Усім під богом треба жить…-
І добалакались… Надвечір лихо склалось:
Страшенна буря зразу заревла…
Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось,
Лозина бідненька на землю прилягла;
Грім гуркотів, огнями розсипався,
Неначе страшний суд настав…
Змагався довго Дуб, стогнав, не подавався,
А далі затріщав, зломився і - упав…
Пробігло лишенько, у степ загуркотіло,
І ясне сонечко долину освітило;
Лозиночка заплакана стоїть,
А Дуб поламаний лежить.
Хто величається і других зневажає,
Нехай про Дуба казочку читає,
На ум собі кладе,-
Наука в ліс не заведе.
1891.
ВОВК ТА МИШЕНЯ
На полі Вовк овечку взяв,
Потяг сердешную в діброву -
Не на розмову,-
А щоб із’їсти: він бажав
М’ясця свіженького давненько.
От взяв овечку, обідрав,
Як знав,
Та й заходився хорошенько
М’ясце під дубом уминать,-
Аж на зубах кістки хрущать.
Їв Вовчик, їв - аж утомився;
Гаразденько удовольнився,
А все-таки всього не з’їв:
«Нехай вже,- каже,- другим разом».
М’ясце травицею прикрив,
А сам спочинуть ліг тим часом.
Неначе пан який - лежить…
А Мишенятко під вербою
Почуло, що м’ясце пахтить,
Та й крадеться поміж травою
(Яке мале, а вже хитрить!)…
От помалесеньку підкралось,
Взяло м’ясця та у дупло й сховалось.
Угледів Вовк, дарма що спав,
І на ввесь гай гукать зачав:
- Ой ненечко! Рятуйте! Поможіте!
Ловіте злодія, держіте!
Добро моє покрав!
Я в одному селі по ярмарку гуляв
Та й бачив диво:
Якийсь там становий хвинтив спесиво
Біля чумацьких хур.
Чого він там никав - усі на вус мотали…
От якось у його тарані в’язку вкрали,
А він гукає: «Пробі! Калавур!»
1853.
ТІНЬ І ХЛОПЧИК
Раз на лужку проворний Хлопчик грався,
Побачив Тінь свою і засміявся;
«От зараз,- каже,- я її вловлю,
На шапку наступлю,
Незчується і не вгадає…»
І, як метелик, Хлопчик полетів,
А Тінь попереду, неначе утікає,
Щоб не вловив.
Женеться Хлопчик дужче, прудче,
А Тінь ще лучче,-
Ніяк не дожене,
Бо, сказано, мале - дурне.
Біг Хлопчик, біг, удовольнився,
Далеко бігти не схотів,
І верть назад - як м’ячик покотився,
Задихався, почервонів.
Неначе пташка в клітці, б’ється
Маленьке серденько його…
Коли глядить - а Тінь за ним женеться,
Мов ловить дратуна свого.
Знов Хлопчикові закортіло.
«Ні,- каже він,- мене не доженеш!
От я вернусь, на тебе кинусь сміло,
Тоді вже не втечеш!»
Плиг… плиг… і знов повітрилась робота,
Дуріє молода охота,
Ганяв, ганяв, -
І не піймав;
Розсердивсь він на ту дурницю
І покотився на травицю,
Оддихать трошки, переждать.
Тим часом сонечко за хмарку закотилось,
І Хлопчикові знов побігать захотілось,
І знов він став шукать,
Усюди розглядать,
Туди-сюди головку повертає,
Де ділась тінь - і не вгадає.
Як тая тінь, так щастя між людьми,
І бачили, і знаєм ми,
Біжить воно за тим, хто не шукає,
А той, хто хоче, не піймає.
1892.
ДВІ БОЧКИ
Дві Бочки їхало колись селом:
Одна з горілкою, повненька,
Друга - порожня, тож слідком.
Та, що з горілкою,- тихенько,
Повагом йде собі та йде;
Порожня ж так тобі пустує,
Та так брика, та так басує,
Що аж на все село гуде.
Хто йде - і з ляку швидш звертає,
Та ще й налає:
«Який се враг її приніс?
Нехай їй біс!»
Хто про свої діла стрекоче,
Кому й не слід, коли захоче,
Тому усяк мерщій зверта,
Бо він такий, як Бочка та:
Усіх од себе проганяє.
Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає -
Та й місце має.
