1853.
ВОВК ТА ЗОЗУЛЯ
Надумавсь Вовк, що жить йому погано:
Не з’їсть, не засне до пуття,
Що вік його минає марно,
Що треба кращого шукать собі життя…
Сидить він раз під дубом та й куняє,
Ніхто його не розважає,-
Аж чує - на вербі,
Між листям десь, Зозуля закувала:
- Ку-ку! Добривечір тобі!
А що се, Вовчику, чи не журба напала?
Чи, може, підтоптавсь?
- Яке там підтоптавсь! - до неї Вовк озвавсь.-
Тобі усе, паньматко, смішки!
А декому ні кришки:
Тут думка неабияка
Морочить козака.
- Скажи ж мені, нехай і я почую,-
Зозуля каже,- що і як,
Про що міркує неборак?
- Прощайте,- от що!. Помандрую,-
Мовляє Вовк,- покину вас усіх.
- От тобі й на! Чи справді, чи на сміх? -
Зозуля, сміючись, питає.-
Вигадуєш ти, друже мій! -
Розсердивсь Вовк та й каже їй:
- Які там вигадки! Либонь, не знає,
Як кожен біс мене ганяє,-
Хотіли б навіть вбить!
Ні, годі вже мені терпіть
Таку лиху годину…
Попхаюсь, серце, на Вкраїну,-
Хороша, кажуть, сторона:
Життя таке, що на!
Там люди не страшні, шанують, привітають;
Собаки там нікого не займають,-
Живи як хоч, де хоч ходи,
Не сподіваючись біди.
- А Вовчі норови ти де подінеш? -
Пита Зозуля.- Тут покинеш?
- Бодай тебе, Зозуленько моя! -
Сміється Вовк.- Вигадуєш дурниці…
Хіба ж Вовки - Лисиці,
І я, мов, і не я?.
Був Вовком я і Вовком буду -
Довіку і до суду!
- Ой Вовче, Вовче, не хвались,-
Промовила Зозуля,- стережись!
Ось не мандруй ти здуру,
Бо здіймуть з тебе шкуру.
Не забувайте, земляки:
Є й між людьми такі Вовки,-
Про других - де тобі як виють,
А самі ж лихо діють.
1864-1872.
ТРАНДАФИЛЬ І СВИНЯ
Свиня пропхалась у садок;
Усюди треба їй, ледачій,
Усунуть свій зажерливий роток,
Бо сказано - Свиня і робить по-свинячи;
В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла
Між квітами пориться;
А посередині Трандафиль там цвіла,
Хороша, повна - любо подивиться.
Свиня до неї тиць - і кинулась назад,-
Знайшла понура клад -
Обиду превелику:
Трандафиль поколола пику.
- Такую погань держать у садку,-
Промовила Свиня,- та ще й на квітнику!
Що з того, що пахтить, коли у пику коле? -
Похрюкала і побрела у поле.
Так ясна правда для брехні,
Як та Трандафиль для Свині,
І перекір, і закарлючка;
Хороший чоловік усім
І друг, і побратим,
Поганому ж - колючка.
1892-1893.
ТОРБИНА
У темному кутку, де рогачі стояли,
Де віник ставили та трісочки складали,
Лежать Торбині довелось.
Давно її покинув хтось…
Лежить порожняя Торбина,
Неначе драная ряднина;
Її і в руки не беруть,
А іноді і сміттям приметуть.
Долежалась-таки Торбина -
Настала й їй щасливая година:
Хазяїн взяв
Повнісіньку червінцями й напхав.
Неначе пані на перині,
Лежить Торбина в гарній скрині!
І по селу, й по хуторах,
І по купцях, і по панах,-
Пішла про неї слава всюди:
Її шанують хитрі люди;
На неї дивиться усяк
Так весело та ласо так,
Як циганча на добре сало.
Та й що ж? Сього Торбині мало:
Розчванилась вона,
Глузує над людьми, базіка,
Вибріхує таке, що на,
Неначе пані превелика!
А люди слухають, мовчать,
Бо хороше червінчики бряжчать.
А як Торбинка спорожнилась,-
Де в біса й слава тая ділась:
Без грошей Торба - чортзна-що!
Велике діло, братця, гроші!
З грошима й дурні прехороші!
Є в дурня гроші - він і пан;
Є в його дорогий жупан -
І розум є; всі поважають,
На покуті його саджають;
Той йому сват,
Той йому брат;
Його в бояри, в куми просять
І першу чарочку підносять…
Сказать би дурням тим,
Що як капшук у них прорветься
Розійдеться їх слава, як той дим,
І панство пишнеє минеться!
1859.
ЦУЦИК
Раз на вікні, у панському будинку,
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок, то догори на спинку
Або на лапки морду клав.
Якраз проти вікна, звичайно під барканом,
Дворовий пес Бровко лежав
І думав: «Бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик, став».
- Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? -
Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.
- Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? -
Промовив той.- Аж я злякавсь...
Ну, як же ти там поживаєш?
- Нащо питать! Либонь, не знаєш
Собачого життя мого? -
Сказав Бровко.- Далеко до твого...
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день і ніч;
Всього доводиться терпіти,
Не так, як ти, панич;
Та ще к тому і їжа препогана,
Хлиснеш помий, коли дадуть,
А як невлад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть.
- Жаль! - каже Цуцик.- Що ж робити!
Буває всяк,-
Обуха батогом не перебити;
А от мені - хоч і довіку б так...
Живу у горницях, на килимах качаюсь,
Жартуючи на сміх;
Частенько з панночками граюсь
І лащуся до них;
І м'яко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур'янах,
Сухенькі лапки, хвостик чистий,
Не так, як твій, у реп'яхах...
- Ет, реп'яхами дорікаєш! -
Сказав Бровко.- А пам'ятаєш,
Як у пекарні був щеням?
Чи так жилося там?
Замурзаний під лавкою тинявся...-
Веселий Цуцик засміявся
І каже: - То колись було,
Та загуло...
Дивись тепер, а не рівняй малого! -
І він спесиво глянув на Бровка.
- Як бачу, ти не робиш там нічого,-
Сказав Бровко,- за що ж се честь така?
- Дурний Бровко! Не розумієш,-
Звиняй, що так кажу,-
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу.-
«Щоб ти сказивсь!» - Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.
Бровко мовчить, і я мовчу,
Води не сколочу...
Вам сміх, мені гостинців в'язка.
Чи гарна моя казка?
