1892-1893.
БІЛОЧКА
Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,
Навіщо й як - того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
Вони б усюди брехні рознесли,
Зробили б бугая із мухи:
«І так, і перетак, ми бачили, були».
Дознався я, що Білочка служила,
Нічого не робила;
Було їй сказано: нікуди не втікать
І панову хандру потроху розважать.
Марудна служба, що й казати;
Аж жижки трусяться скакати,
А тут сиди, очицями моргай.
Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
І Білочка свого діждала -
Старенька і беззуба стала;
Пора прийшла -
І службу відбула.
За те чумацький віз оріхів наділили;
Хоч слово панове справдили,
Аж любо глянути - оріх в оріх,-
Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти,
Та тільки що ж? Дивись на них:
Дали тоді, як нічим гризти.
Є приказка весела: їж,
Коли роток ще свіж,
А то, як прийде час, зов’яне,
Тоді ніщо вже не загляне.
1891.
БУДЯК І ВАСИЛЬКИ
Давно колись весела воля,
Гуляючи посеред поля,
Насіяла Васильків цілий лан.
Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся,
Пишається, неначе пан.
І просторікать заходився:
- Ой ви, Василечки, бадиллячко дурне!
Чи бачите мене?
Я вище вас, мене усюди видно,
Не тільки вам, усім завидно,
Красуюся, як в огороді мак,-
На те ж то я й Будяк! -
Василечки зашамотіли
І нічогісінько сказати не схотіли,
А він базіка знов: - На вас я подивлюсь -
І засміюсь;
Химерні ви, малі, мене ж усяке знає:
Червона голова, ще й медом припахає,
Та тільки зась! Мене
Ніякая скотина не нюхне! -
Не втерпіли Васильки, обізвались:
- Що ж будемо робить - такі вже повдавались!
А все ж таки і ми
Буваєм між людьми:
Світилочки нас на весілля просять,
Ще й стьожечками приберуть;
Нас на йордань зимою носять
І на кутю на покуті кладуть.
Ти через лад пишаєшся, Будяче;
Гляди, базікання ледаче
До лиха доведе…
Он-он косар іде!.-
Будяк спесиво подивився,
Ще більше розходився:
- Косар?! Нехай лиш вражий біс
Поткне свій простий ніс,
То й знатиме - варене чи печене,
На те колючки є у мене!-
Іде Косар і, може б, проминув,
Будяк його колючками шпигнув.
Розсердився козак - і замахнув косою…
Пропала чвань з дурною головою!
Василечки ростуть собі, цвітуть,
Їх гріє сонечко, і вітрик їх гойдає,
І нічка тихая росою умиває;
Кругом, як рай: і бджілочки гудуть,
І пташечки, радіючи, співають,
Трудящу долю звеселяють,
І всім дарма,
Що Будяка на пригорку нема.
Давно на світі ходить рада,
Що гріх пишатися і других зневажать,
А треба пам’ятать:
Хто вище злізе, дужче пада.
1891.
БИЛИНА
Сказав раз Кущ Билині:
- Билинонько! Чого така ти стала,
Мов рибонька в’яла:
Пожовкла, не цвітеш,
Живеш, як не живеш,
Твоя головонька от-от поляже?
- Ох, Кущику! - Билина каже.-
Я на чужині…
Хто щиро поважа родину,
Свій рідний край,
Тому не всюди рай:
Чужина в’ялить, як Билину.
1858.
