— Ніхто не зможе вам відповісти, ваше превосходительство. Можливо, стародавня світлова мережу лежала в маленькій коробці. З неї зняли всі механізми безпеки і підкинули в розташування нашого табору. І хтось із наших воїнів знайшов її, дивну маленьку коробочку, і відкрив її, і денне світло запустив заклинання. А може, все сталося зовсім по-іншому. Ми не можемо навіть уявити, а вже тим більше передбачити. І ніколи не дізнаємося. Хто б не запустив заклинання, він тепер став частиною чорної хмари, яка розпливається над річковою долиною.

— Ваше превосходительство, давайте негайно відводити війська, — сказав Себастян. На секунду він замовк, перемагаючи біль. — Якщо вони, не дивлячись на захист наших обдарованих, змогли застосувати такі сили, то взяття Замку може виявитися неможливим.

— Але ми ж повинні! — Заревів Джегань. Себастян трохи нахилив голову, очікуючи, коли пройде напад болю.

— Ваше превосходительство! Якщо ми втратимо всю армію, це буде означати перемогу лорда Рала! Це ж просто як двічі два. Не варто ризикувати заради взяття Ейдіндріла.

Це було так не схоже на Себастяна, якого знала Дженнсен, — стратега Імперського Ордена.

— Найкраще для нас зараз — відступити. А війну продовжити пізніше і на наших умовах. Тепер час — наш союзник.

Обдумуючи слова Себастяна, імператор з тихою люттю оглядав річкову долину. Не було сенсу говорити про те, скільки чоловік тільки що загинуло.

— Це все штучки лорда Рала, — зрештою прошепотів Джеган. — Його потрібно вбити. Іменем Творця, він повинен бути вбитий.

Дженнсен знала, що тільки вона зможе виконати таке завдання.

Дженнсен походжала по неяскраво освітленому наметі імператора, звуки її кроків тонули в розкішних килимах на підлозі. Близько зовнішнього входу стояла сестра: ніхто не мав права потривожити імператора і ніхто б не зміг заподіяти йому шкоду. На вулиці великий загін варти, в який входили і сестри, патрулював територію табору. Час від часу сестри, заглядаючи в намет, спостерігали за Дженнсен.

Дівчині залишалося тільки крокувати. Всередині неї все стискалося в грудку від занепокоєння за Себастяна. Під час довгого шляху до табору він втратив свідомість. За словами сестри Мердінти, життя Себастяна було в небезпеці. Його втрати Дженнсен не пережила би — це було все, що у неї залишилося.

Імператор після великої втрати крові теж перебував у тяжкому стані. До того ж, і йому довелося пережити довгу дорогу верхи. Джеган відмовився відкладати повернення в табір, нехай навіть ціною власного здоров'я. Він ніколи не думав про себе. Тепер і імператор, і Себастян перебували під наглядом сестер Світла. Дженнсен намагалася залишитися зі своїм другом, але їй не дозволили.

При вигляді армії Джеганю стало ще гірше. Він був готовий вбити будь-кого, хто підійшов би до нього з жалем. Дженнсен прекрасно розуміла причину настільки лютого гніву.

Світлова мережа загорілася якраз в центрі табору. Навіть через кілька годин тут панувала плутанина.

Деякі загони розсіялися по околицях, готуючись до неминучої, як їм здавалося, атаки. Інші, як можна було здогадатися, просто розбіглися. У місці, де загорілася мережа, не було нічого, крім величезного випаленого котловану. У таких умовах не було можливості визначити число вбитих і тих, що порозбігалися. Навіть число загонів перерахувати не представлялося можливим — не те що людей.

До Дженнсен доходили розмови, правда неголосні, що за одну мить в пил перетворилися понад півмільйона людей і що це число при більш точних підрахунках може виявитися вдвічі більшим. Плюс незліченну кількість було покалічено: обпалені або осліплені; позбулися рук і ніг, уражені летячими осколками; розчавлені важкими фургонами. Люди оглухли, осліпли, з'їхали з глузду… Надати допомогу всім нужденним не представлялося можливим: не вистачало військових лікарів і сестер Світла навіть для того, щоб допомогти хоча б невеликій частині поранених. Щогодини тисячі вижилих від страшного удару вмирали від отриманих ран.

Тим не менше, якою б руйнівною силою не володіла світлова мережа, її наслідки не виявилися згубними для армії Імперського Ордена. Табір розміщувався на величезній території, і саме з цієї причини велика частина армії вижила. Як казав імператор, замінити убитих живими — справа часу, а потім він знову поведе своїх людей на Новий світ, і вони помстяться за все.

Тепер Дженнсен починала розуміти, чому Себастян настільки рішуче стверджував, що магія в кінцевому рахунку має бути знищена. Однак дівчина сподівалася, що ця сама магія, принаймні, врятує його життя.

Незважаючи на впевненість імператора Джегана в тому, що армія досить швидко поповниться свіжими силами, наступали важкі часи. Були знищені великі запаси продовольства, спорядження і зброї. У всьому таборі не знайшлося намету, який би не постраждав. Наступала холодна ніч, а безліч солдатів були кинуті напризволяще. Імператорський намет теж зірвало в момент удару, але його вдалося встановити, і там розмістили пораненого імператора і Себастяна.

Дженнсен походжала по наметі, згораючи не тільки від неспокою, але і від люті. У світі не було чудовиська страшніше Річарда Рала. Жодна людина на світі не була причиною такої безлічі страждань. Було просто незбагненно, як в людині могла вирости така жадоба влади, що її наслідки принесли смерть такій кількості людей. Дженнсен не могла уявити, яким чином Річард Рал хоч почасти міг бути творінням Творця.

Швидше за все, це було породження Володаря.

По щоках дівчини котилися сльози, її нервували похмурі передчуття. Вона ревно молилася добрим духам, щоб Себастян не помер, щоб сестри змогли вилікувати його.

Змучившись ходити, вона зупинилася і схилилася над столом, який раніше стояв в особистих покоях імператора. Мабуть, після того як намет завалився, встановлювали і збирали меблі похапцем, і цей стіл випадково опинився не на місці. До нього була прибудована книжкова полиця.

Дівчина неуважно розглядала корінці книг, підшукуючи, що б відволікло її від неспокійних думок. Незрозуміло чому, одна з книг привернула її увагу: на корінці були написані іноземні слова. Дженнсен взяла її і піднесла до свічки, намагаючись розібрати назву. Пальці її швидко пробігли по тиснених золотом словах на обкладинці. Навряд чи вона розуміла їх сенс, але вони здалися їй знайомими.

І тут книгу вихопили у неї з рук. Дівчина здивовано підняла очі: це була сестра.

— Книга належить імператорові Джегану. Вона дуже рідкісна і стара, а крім того, імператору зовсім не подобається, коли хтось чіпає його книги.

Дженнсен дивилася, як жінка розглядає, чи не зіпсувала вона книгу.

— Вибачте, я не зробила нічого поганого.

— Ви — особливий гість, і нам дано наказ виконувати всі ваші бажання, але це найцінніші речі його превосходительства. Він — високоосвічена людина, збирає книги. Я думаю, ви уважите його бажання: ніхто, крім нього, не має права доторкатися до них.

— Так, звичайно, я просто не знала, — Дженнсен прикусила нижню губу і відвернулася до дверного отвору, де за прочиненими фіранкою був видний Себастян.

Їй дуже хотілося зрозуміти назву книги. Дівчина знову звернулася до сестри:

— Мене дуже зацікавила ця книга, я ж ніколи не бачила таких слів.

— Це мова батьківщини імператора.

— Невже? А що це значить? — Дженнсен показала на книгу, яку сестра повертала на своє місце.

— Я не дуже добре розумію цю мову, але… Зараз подивлюся, може і переведу вам.

У тьмяному світлі свічки сестра деякий час розглядала книгу, тихо ворушачи губами. І нарешті сказала:

— Тут написано «Стовпи Творіння».

— «Стовпи Творіння»… Ви не могли б розповісти мені про цю книгу?

Жінка кивнула:

— У Старому світі є місце, яке так називається. Думаю, ця книга якраз про нього.

Не встигла Дженнсен задати наступне питання, як з-за ширми з'явилася сестра Мердінта. Тіні від свічок розфарбували її суворе обличчя дивним малюнком.