— Почекайте! Будь ласка! Можете хоча б сказати, де живе ваша сестра?

Чаклунка знову глянула на повне очікування лице Дженнсен:

— Це небезпечна справа…

— Це — послуга, — сказав Себастян голосом холодним, як ніч навколо. — І золота марка — ціна її. За марку ми хоча б повинні дізнатися, де зможемо знайти вашу сестру.

Латея обдумала почуте, потім таким же холодним голосом, яким тільки що говорив Себастян, сказала:

— Я не хочу мати нічого спільного з справами такого роду. Зрозуміло? Нічого! Якщо Алтея робить щось таке — це її справа. Запитайте у Народному Палаці.

Дженнсен стало здаватися, що вона пам'ятає подорож до жінки, яка живе не дуже далеко від палацу. Вона тоді думала, що це Латея, але напевно там жила її сестра Алтея…

— Але чи не можете ви сказати ще що-небудь? Де вона живе, як ми можемо її знайти?

Себастян поклав руку на двері перш, ніж жінка встигла закрити її.

— Все це — занадто жалюгідні відомості. За запропоновану плату нам належить більше.

— Це невелика плата за те, що я вже сказала вам. Я дала інформацію, яка вам потрібна. Якщо моя сестра хоче випробовувати долю, її справа. А от у чого я не потребую за будь-яку плату, так це неприємностей.

— Ми не хотіли доставити вам неприємності, — сказала Дженнсен. — Нам тільки необхідна допомога. Якщо ви не можете допомогти, ми дякуємо вам за ім'я вашої сестри. Ми будемо шукати її. Але є ще деякі важливі речі, які я б хотіла дізнатися. Не могли б ви сказати…

— Якщо у вас є хоч якась розсудливість, ви залишите Алтею в спокої. Такі, як ви, приносять нам тільки шкоду. А тепер геть від моїх дверей, ні то я напущу на вас кошмари.

Дженнсен подивилася на її обличчя, яке виглянуло з тіні.

— Кошмар на нас вже наслали, — сказала вона і рушила геть.

Відчуваючи себе модно одягненим, Обі йшов у своєму кепі і коричневій вовняної куртці по вузьких вуличках, наспівуючи мелодію, яку почув, проходячи повз таверни. Перед поворотом на дорогу, що веде до будинку Латеї, йому довелося пропустити проїжджаючого мимо вершника. Вуха коня повернулися до нього. Колись у Обі теж була конячка, і він любив їздити верхи, але мати вирішила, що вони не можуть дозволити собі тримати коня. Більш практичним було мати биків — вони робили більше роботи, — але з ними особливо не подружишся.

Обі йшов по темній дорозі, і під його черевиками скрипів сніг. Назустріч йому пройшла якась пара. Напевно, теж ходили до Латеї за зіллям. Жінка насторожено глянула в його бік. На темній дорозі це було природно, а крім того, Обі знав, що деяких жінок його вид просто лякає. Чоловік, що йшов поруч з нею, зустрівся з Обі очима — хоча мало хто з чоловіків дивився на нього…

Їх погляди нагадали Обі про щура. Він посміхнувся при згадці про те, як дізнається нові речі. Здається, чоловік і жінка подумали, що він сміється з них. Тоді Обі підняв перед леді своє кепі. Вона у відповідь трохи посміхнулася. Це була добра, нічого не значуща усмішка — так Обі часто посміхалися жінки. А він одразу починав відчувати себе блазнем…

Пара розчинилася в темряві. Обі ж, засунувши руки в кишені куртки, повернув до будинку Латеї. Він терпіти не міг ходити туди в темряві. Чаклунка сама по собі лякала його, а нічний похід до неї викликав ще більший страх…

Обі судорожно вдихнув прохолодне зимове повітря. Він не боявся чинити опір грубій силі, але знав, що безпорадний перед чаклунством. Він знав, в який жалюгідний стан ввергає його зілля Латеї. Воно пропалювало Обі, входячи в нього і вируючи всередині. Зілля не тільки викликало біль, від нього Обі втрачав владу над собою, а опісля відчував у собі щось звірине. Це було так принизливо.

Він чув історії про людей, які розлютили чаклунку. Їх спіткала жахлива кара — лихоманка, сліпота, повільна, навмисно болісна смерть. Одна людина зійшла з розуму і голою кинулася в болото. Люди говорили, що чоловік якимось чином розлютив чаклунку. Його знайшли загиблими від укусу змії, він весь розпух і став багряним; тіло його плавало серед осклизлих водоростей.

Обі не міг уявити, що зробив цей чоловік, щоб заслужити від чаклунки таку долю. Адже він повинен був знати про небезпеку і остерігатися цієї старої сварливої баби.

Іноді Обі переслідували кошмари про те, що за допомогою свого чаклунства вона може зробити щось таке і з ним. У владі Латеї було пронизати його тисячами списів. І навіть здерти м'ясо з кісток. Або зварити його очі прямо в голові. А то й зробити так, щоб його язик розпух, і тоді він подавиться і задихнеться, випробувавши страшні муки…

Він поспішив до будинку чаклунки. Раніше почнеш, раніше закінчиш… Обидва вже добре знав про це.

Підійшовши до дверей, він постукав:

— Це Обі Шолк. Мати прислала мене за ліками.

Чекаючи відповіді, він спостерігав, як його подих хмаркою піднімається до неба. Двері нарешті відкрилася, і латея заходилася роздивлятися його. Він подумав, що чаклунка могла б подивитися на нього, і не відкриваючи двері. Іноді, коли він чекав, поки Латея змішає зілля, до неї приходили люди, і вона запросто відчиняла двері. Однак, якщо приходив Обі, вона завжди спочатку розглядала його в щілинку.

— Обі.

Її голос був такий же пісний, як і вираз обличчя. Вона відкрила двері, впускаючи його. Обережно, виявляючи належну повагу, Обі протиснувся всередину. Він огледівся, хоча добре знав це місце. Він стежив за тим, щоб не бути з нею занадто напористим.

Латея не відчувала до нього ані краплі страху і запросто підштовхнула його плечем, спонукаючи пройти в кімнату.

— Знову у твоєї матері коліна? — Запитала вона, закриваючи двері, з яких тягнуло холодним повітрям. Обі кивнув, втупившись у підлогу:

— Вона каже, що вони дуже болять і їй треба б ваших ліків. — Він знав, що доведеться сказати і про решту. — Вона також попросила прислати… чого-небудь і для мене.

Лате посміхнулася своєю звичайною хитрою посмішкою:

— Що-небудь для тебе, Обі?

Обі знав — їй прекрасно відомо, що він має на увазі. Він завжди приходив тільки за двома зіллями: одним для матері, іншим — для нього. Їй, однак, подобалося, щоб він це говорив. Латея була огидна, як зубний біль.

— Яке-небудь засіб для мене теж. Так сказала мама.

Лице чаклунки наблизилося до нього. Вона розглядала його. Підступна посмішка все ще кривила її рот.

— Засіб від зла. — Її голос перейшов в шипіння. — Адже так, Обі?.. Мамуся Шолк хоче, щоб ти приймав саме це?

Обі прокашлявся і кивнув. Він відчував свою нікчемність і знову втупився в підлогу.

Погляд Латеї затримався на ньому. Обі занепокоївся. Що було в цій розумній голові, які диявольські думки, які похмурі плани?..

Нарешті вона пішла за компонентами для складання зілля. Вони зберігалися у високій шафі з висувними ящиками. Грубо зроблені соснові дверцята шафи рипнули, коли чаклунка потягнула за них. Потім вона притиснула бутлі до грудей і понесла їх до столу в середині кімнати.

— Вона не полишає своїх спроб, правда, Обі? — Голос став монотонним, немов чаклунка розмовляла сама з собою. — Вона як і раніше намагається, хоча нічого не змінюється.

Масляна лампа на встановленому на козлах столі освітила цілий ряд бутлів. Чаклунка виставляла їх одну за одною, подовгу тримаючи кожну перед очима.

Вона роздумувала. Напевно, про те страшне місиво, яке повинна намішати для нього на цей раз. А може, про те, який хворобливий стан вона накличе на нього цього разу, намагаючись викорінити таємничу злу силу, що живе в ньому.

Дубові поліна в каміні палахкотіли яскравим жовто-помаранчевим полум'ям, поширюючи навколо сильний жар і добре освітлюючи кімнату. У Обі і матері посеред кімнати знаходилася лише яма для вогнища. Йому дуже подобалося, що дим з каміна у Латеі йде вгору по димоходу, а не зависає в кімнаті перш, ніж вийти через маленький отвір в даху. Обі подобався справжній камін, і він думав, що вдома слід зробити такий же. Кожного разу, приходячи до Латеї, він вивчав, як влаштований камін. Дуже важливо дізнаватися нове…