Запевняю вас, що тут його добре доглядають. Він завоював серця оточення своєю лагідністю і добротою. Він справді видужує і, безсумнівно, за кілька тижнів стане самим собою. Але будьте з ним обережні заради його ж безпеки. Я молитимусь Господові, святому Йосифові та святій Діві Марії, аби послали вам обом багато-багато-багато щасливих років.

Щоденник доктора Сьюарда

19 серпня

Минулої ночі з Ренфілдом відбулися дивні й несподівані зміни. Близько восьмої години він збудився і став принюхуватися, немов собака на полюванні. Санітар був вражений його поведінкою і, знаючи про мій інтерес до нього, спробував був його розговорити. Зазвичай Ренфілд із повагою ставиться до санітарів, часом підлесливо, але цього вечора, як розказує цей чоловік, поводився досить гонорово. Він узагалі не захотів розмовляти з санітаром.

Все, що він сказав, це: «Я не бажаю з вами розмовляти. Я на вас не зважаю. Господар тепер поруч».

Санітар вважає, що це якийсь раптовий прояв релігійної манії, на яку, на його думку, страждає Ренфілд. Якщо це так, ми маємо бути готовими до проявів шалу, бо дужий чоловік, одержимий бажанням вбивства та ще й релігійною манією, відразу ж стає небезпечним. Найжахливіша комбінація, яку тільки можна уявити.

Я навідався до нього о дев’ятій. Його ставлення до мене було таким самим, як і до санітара. З висоти своєї пихи він не робив жодної різниці між мною і санітаром. Це схоже на релігійну манію, і скоро він вважатиме, що він і є Бог.

Ця мікроскопічна різниця між одним чоловіком й іншим також мізерна і для Господа всемогутнього. Ці божевільні можуть видавати себе за будь-кого! Перед істинним Богом всі рівні — як горобець, так і орел. Якби ж то люди розуміли це!

Півгодини чи й більше збудження Ренфілда зростало. Я вдавав, що не зважаю на нього, потайки і далі назираючи за ним. Раптом у його очах з’явився хитрий погляд. Він підозріло покрутив головою: це зазвичай свідчить про те, що в божевільного виникла якась ідея, ця ознака добре відома персоналу психіатричних лікарень. Відтак він поволі вгомонився. Підійшовши і покірно сівши на край свого ліжка, він став відсутнім поглядом дивитися у простір.

Я вирішив з’ясувати, чи справжня його апатія, чи удавана, тому спробував розговорити його, піднявши тему про його улюбленців — тему, яка ніколи не залишала його байдужим.

Спочатку він не відповів, але врешті-решт запально промовив:

— До біса їх усіх! Вони мене аж ніяк не обходять!

— Що? — запитав я. — Ти маєш на увазі, що тобі байдуже до павуків?

(Павуки зараз — його хобі, його записник повен колонок, які складаються з маленьких фігурок павуків).

На це він загадково відповів:

— Подружки нареченої милують очі, поки очікують на появу нареченої, але з’явившись, наречена затьмарює всіх.[10]

Він не став пояснювати свої слова, вперто сидячи на своєму ліжку, поки я залишався із ним.

Сьогодні ввечері я почуваюся стомленим і не в гуморі. Я не можу не думати про Люсі, про те, як все змінилося. Якщо я не засну одразу, прийму хлорал, сучасний замінник морфію. Але треба бути обережним із ним, стежити, щоб це не переросло у звичку. Ні, сьогодні я його не прийматиму. Я подумав про Люсі. Це зневага до неї — спробувати забути її таким чином. Якщо не вдасться заснути самостійно, значить, бути цій ночі безсонною.

Згодом

Радий, що мав твердість і стримався, бо цієї ночі пережив неабиякий струс. Коли годинник вибив другу, до мене прийшов черговий, якого прислали з вахти, і повідомив, що Ренфілд утік. Я миттю одягнувся і помчав униз. Мій пацієнт — надто небезпечна особа, щоб дозволити йому десь блукати. Його ідеї можуть виявитися загрозливими для тих, хто може йому зустрітися.

Санітар чекав на мене. Він сказав, що десять хвилин тому бачив, як він спить у ліжку, коли дивився у спостережне віконце у дверях. Його увагу привернув звук розбитого скла. Хлопець прибіг назад і побачив голі ноги, що зникли за вікном, і одразу ж послав по мене. Ренфілд був у самій нічній сорочці, тому далеко втекти не міг.

Санітар припустив, що було б раціональніше подивитися, куди він побіжить, ніж мчати слідом за ним, бо, вибігаючи з будинку через двері, можна втратити пацієнта з ока. Санітар — незграбний чоловік, тому вистрибнути через вікно не зміг. Натомість я худий, отже з його поміччю я хутко вистрибнув. А що стрибав я з висоти лише кількох футів над землею, то приземлився доволі м’яко. Санітар сказав мені, що наш пацієнт побіг ліворуч по прямій, і я рвонув щосили. Поминувши смугу дерев, я побачив білу постать, що дерлася по високому муру, який відділяє нашу територію від закинутого будинку.

Я одразу ж рвонув назад, сказав черговому, щоб негайно прислав трьох або чотирьох чоловік і хай ідуть за мною до Карфакса — на випадок, якщо наш приятель виявиться небезпечним. Узявши драбину, я переліз через стіну і зістрибнув униз на той бік. Я побачив Ренфілда, що зникає за рогом будинку, і кинувся за ним. Я угледів його на протилежному кінці. Він стояв, притиснувшись до дубових дверей каплиці, й, вочевидь, розмовляв із кимось, але я боявся підходити ближче, аби послухати, що він говорить, бо міг налякати його і він би втік.

Ганятися за бджолиним роєм — ніщо в порівнянні із переслідуванням голого божевільного, коли йому вдалося втекти! Минуло кілька хвилин, і я побачив, що він не звертає уваги на те, що діється довкола, тому наважився підійти до нього, тим більше, що мої люди вже перелізли через мур і наближалися. Я почув, як він казав:

— Я тут, аби виконувати ваші накази, Володарю. Я — ваш раб, і ви винагородите мене за відданість. Я вже давно вклоняюся вам. І тепер, коли ви поруч, чекаю на ваші накази. Бо ж ви не забудете про мене, чи не так, мій любий Володарю, коли роздаватимете подарунки?

Старий егоїстичний жебрак! Він думає про земні блага навіть тоді, коли вірить, що перед ним істинний Бог! Його маніакальний стан утворює вражаючу комбінацію. Коли ми наблизилися до нього, він відбивався, наче тигр. Він напрочуд дужий і схожий радше на дику тварину, ніж на людину. Я ще ніколи не бачив божевільного у такому нападі люті і сподіваюся, більше ніколи й не побачу. Добре, що ми вчасно знайшли його, бо з такою силою і в такому небезпечному стані він міг накоїти чимало лиха, перш ніж його замкнули.

Хай там що, зараз він безпечний. Сам Джек Шеппард[11] не зміг би звільнитися від гамівної сорочки, прикутий до стіни в ізоляторі.

Часом його крики були жахливими, але тиша після них була ще страшнішою, бо він замислив убивство, демонструючи це кожним рухом.

Щойно він уперше промовив щось зв’язне:

— Я буду терплячим, Володарю. Він іде! Йде! Йде!

Я зрозумів натяк і теж пішов. Я був надто збуджений, щоб заснути, але цей щоденник заспокоїв мене, і тепер я відчуваю, що цієї ночі бодай трохи посплю.

Розділ 9

Лист Міни Гаркер до Люсі Вестенра

Будапешт

24 серпня

Люба Люсі!

Я знаю, ти будеш схвильована, почувши про те, що сталося відтоді, як ми розлучилися на залізничній станції у Вітбі.

Отже, моя люба, я щасливо дісталася в Гуль, пересіла на пароплав до Гамбурга, а потім потягом дісталася сюди. Мені важко щось розказати про саму подорож. Я знала, що їду до Джонатана і що мені ліпше добряче виспатися, бо там я доглядатиму його. Я побачила свого коханого: худенького, мов різницький стовпчик, блідого і заслаблого. Його очі втратили притаманну їм рішучість, де й поділося відчуття власної гідності на обличчі. Він перетворився на руїну самого себе і не пам’ятає нічого з того, що трапилося з ним в недалекому минулому. Принаймні він хоче, щоб я повірила, я ніколи не запитуватиму його про це.

Він пережив якесь страшне потрясіння, і я боюсь, якщо він намагатиметься все пригадати, це може негативно вплинути на його розум. Сестра АгатАгата, це миле створіння і природжена сиділка, каже, що Джонатан хотів, аби вона розказала мені, про що він марив у гарячці, але вона лише хреститься і каже, що ніколи не переповість цього, бо марення хворого — це Божі таємниці, і якщо сиділка, виконуючи свої обов’язки, почула їх, то має ці таємниці поважати.

вернуться

10

Порівн.: «Хто має заручену, той молодий. А дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого» (Свята Євангелія від Івана, 3:29, укр. пер. митрополита Іларіона).

вернуться

11

Джек Шеппард (1702–1724), успішний злодій і грабіжник, який уславився своїми сенсаційними втечами з в’язниць, ставши героєм віршиків, п’єс, пісеньок і бурлесків, популярних серед простого народу.