29 вересня

По обіді я пішла з доктором Сьюардом у його кабінет. Він із моєї кімнати приніс фонограф назад. Я взяла стілець і розмістила фонограф так, щоб до нього можна було дотягнутися, не встаючи з місця. Доктор показав мені, як зупинити запис, якщо я захочу зробити паузу. Потім він, глибоко занурений у свої думки, взяв стілець, розвернув його спинкою до мене, щоб я почуватися якнайкомфортніше, і заходився читати. Я приставила до вух металевий вилкоподібний пристрій і почала слухати.

Коли жахлива історія про смерть Люсі й усе, що сталося згодом, добігла кінця, я знесилено відкинулася на спинку стільця. На щастя, я не схильна до зомління. Коли доктор Сьюард побачив мене, він аж підскочив, перелякано скрикнувши. Він похапцем дістав з буфета пляшку бренді й налив мені. За кілька хвилин я почувалася вже ліпше. У мене в голові все йшло обертом од усвідомлення всього того жаху, і лише святий промінець світла, яким була думка про те, що моя дорога Люсі врешті-решт знайшла спокій, дала мені сили витримати це, бо в іншому разі я би билася в істериці. Це все так дико, таємниче і дивовижно, що якби я не знала про пригоди Джонатана в Трансільванії, я б не повірила почутому. Я не знала, що й думати, тому, аби позбутися своїх неприємних відчуттів, вирішила чимось зайнятись. Я зняла чохол зі своєї друкарської машинки і сказала доктору Сьюарду:

— Дозвольте мені це надрукувати. Ми маємо бути готові до приїзду доктора Ван Гелсінґа. Я відправила телеграму Джонатану, щоб він приїздив сюди, коли повернеться у Лондон з Вітбі. У таких випадках лад — це найголовніше, і як на мене, підготувавши наш матеріал у хронологічному порядку, ми зробимо велику справу. Ви казали, що лорд Годалмінґ і містер Моріс також приїдуть. Давайте підготуємося до їхнього приїзду, щоб про все їм розповісти.

Так ми й вирішили, доктор Сьюард установив фонограф на повільну швидкість, і я заходилася друкувати від початку сімнадцятого валика. Я скористалася копіювальним папером, тому отримала одразу три копії щоденника, так само я зробила з рештою щоденників.

Коли я закінчила, було вже пізно. Доктор Сьюард обходив своїх пацієнтів. Закінчивши обхід, він повернувся, присів біля мене і почав читати. Отже, працюючи, я не почувалася такою самотньою. Який же він добрий і турботливий! Здається, у світі повно добрих людей, попри те, що є в ньому місце і для чудовиськ.

Перш ніж піти до себе, я згадала, що Джонатан зробив у своєму щоденнику позначки про те, що професора вельми стурбувало щось, прочитане у вечірніх газетах на станції в Ексетері. Отже зауваживши, що доктор Сьюард зберігає газети, я попросила в нього «Вестмінстерську газету» і «Пел-Мел Ґезет» і прихопила їх із собою. Я пам’ятала, як вирізки з «Дейліґраф» і «Вітбі Ґезет» дуже допомогли нам зрозуміти ті жахливі події, що відбулися у Вітбі, коли граф Дракула прибув туди на кораблі. Отже, я перегляну вечірні газети за цей період і, можливо, знайду там щось нове, що допоможе нам пролити більше світла. Спати мені не хочеться, натомість робота допоможе мені повернути спокій.

30 вересня

Містер Гаркер прибув о дев’ятій годині. Він отримав телеграму від своєї дружини перед самим від’їздом. Він напрочуд розумний, судячи з його обличчя, і сповнений енергії. Якщо все, що написано в його щоденнику, — правда, і він таки пережив дивовижні пригоди, то Гаркер — людина зі сталевими нервами. Двічі спуститися по стіні до того склепу — це яскравий приклад справжньої відваги. Прочитавши його нотатки про це, я приготувався зустрітися зі справжнім взірцем мужності, але аж ніяк не з діловим джентльменом, який прибув до нас сьогодні.

Згодом

Після обіду Гаркер і його дружина повернулися до своєї кімнати. Коли я проходив повз неї за деякий час, то почув, як стукає друкарська машинка. Вони наполегливо працювали. Місіс Гаркер каже, що вони розміщують у хронологічному порядку всі наявні записи про події, що відбулися. Гаркер має листування між тими людьми, які приймали скрині у Вітбі, й тими, які перевезли їх у Лондон. Зараз він читає мій щоденник, надрукований його дружиною. Цікаво, що вони з нього зрозуміють. А ось і він…

Дивно, але мені ніколи не спадало на думку, що сусідній будинок може бути притулком графа, проте поведінка пацієнта Ренфілда неодноразово вказувала нам на це! Тепер ми мали цілу купу листів, які стосувалися купівлі цього будинку. О, якби ми раніше довідалися про це, могли б урятувати бідолашну Люсі! Гаркер знову пішов до себе, він збирає матеріал. Каже, що до обіду вони зроблять цілу зв’язну повість. Він уважає, що я тим часом маю відвідати Ренфілда, бо досі той був своєрідним вказівником на приїзд і від’їзд графа. Мені поки що важко в це повірити, буде видно, коли я порівняю дати. Як добре, що місіс Гаркер надрукувала записи з моїх валиків, бо в іншому разі ми б ніколи не знайшли потрібних дат.

Коли я увійшов, Ренфілд спокійно сидів у своїй кімнаті, склавши руки і лагідно посміхаючись. На мить мені здалося, що він цілком нормальний. Я присів і побалакав із ним на різні теми, він відповідав досить розсудливо. Потім він заговорив про своє повернення додому. Цієї теми, наскільки я знаю, він жодного разу не піднімав, відколи з’явився тут. Про своє негайне звільнення він говорив цілком упевнено. Я переконаний, що якби я не перемовився з Гаркером, не прочитав листів і не звірив би дат його нападів, то був би ладен підписати його виписку, ще трохи поспостерігавши за ним. Але зараз я ставлюся до нього з підозрою. Всі ті напади якимось чином були пов’язані з близькістю графа. Що це означає? Чи може бути так, що він інстинктивно відчуває задоволення, коли вурдалак здобуває цілковиту перемогу? Стоп. Він — зоофаг, і під час своєї дикої метушні під дверима каплиці у покинутому будинку він завжди говорив про «володаря». Це підтверджує наше припущення. Поспілкувавшись із ним іще трохи, я пішов. Мій приятель зараз перебуває у надто свідомому стані, й мої наполегливі запитання можуть насторожити його. Він почне міркувати — і тоді… Отже, я пішов. Я не довіряю його спокійному стану, тому накажу санітару, щоб уважно наглядав за ним і мав під рукою гамівну сорочку.

29 вересня

У потязі до Лондона.

Коли я отримав від містера Біллінґтона люб’язне повідомлення про те, що він готовий надати мені всю інформацію, яку тільки зможе, я вирішив, що буде найкраще, коли я сам поїду до Вітбі й отримаю необхідні відомості на місці. Моєю метою було дослідити шлях того жахливого вантажу графа до Лондона. Згодом нам ця інформація знадобиться. Біллінґтон-молодший, чудовий юнак, зустрів мене на станції і супроводив додому свого батька, де вони запропонували мені переночувати. Біллінґтони — дуже гостинні люди, як справжні йоркширці. Вони надали мені все необхідне і залишили самого, щоб не заважати. Вони знали, що я дуже заклопотаний і приїхав ненадовго, тому містер Біллінґтон заздалегідь підготував у своєму офісі всі папери щодо вантажу у скринях. Я пригадав ті листи, які побачив у графа на столі, перш ніж дізнався про його диявольські плани. Все було ретельно продумано, зроблено систематично й акуратно. Здається, граф продумав кожну дрібницю, яка могла трапитися йому на шляху реалізації його намірів. Використовуючи американізм, скажу, що він «не проґавив жодного шансу», а те, що його інструкції були виконані з абсолютною акуратністю, є логічним наслідком його уважності. Я побачив накладну за вантаж і переписав її: «П’ятдесят скринь зі звичайною землею, призначеною для експериментів». Тут також була копія листа до Картера Патерсона і його відповідь. Я зробив копію і того, і того. Це була вся інформація, яку містер Біллінґтон міг мені надати. Вийшовши від нього, я спустився у порт, де зустрівся з береговою охороною, митними чиновниками і начальником порту, який був такий люб’язний, що звів мене із тими людьми, які ці скрині приймали. Їхня загальна кількість точно відповідала реєстру, і їм більше нічого було додати до того опису, де фігурували «п’ятдесят скринь звичайної землі», крім того, що ящики були «великі й важенні» і що тих, хто їх носив, потім діймала спрага. Один із них додав, що це була важка робота, «бо поблизу не було жодного джентльмена, схожого на вас, сквайре», натякаючи на те, що їм потрібно віддячити за інформацію, підкинувши грошенят на випивку. Нема потреби додавати, що перш ніж піти, я їх не образив.