— Ви вже знаєте, з ким ми вступимо в боротьбу, але і в нас не бракує сил. На нашому боці сила єднання — сила, не притаманна вурдалакам. Ми маємо наукові джерела. Ми не обмежені у діях і думках, усі години дня і ночі належать нам однаковою мірою. Що наші сили належать нам, і вони нічим не обмежені, то ми можемо вільно використовувати їх. Ми маємо самовідданість і кінцеву мету, досягнення якої ми прагнемо цілком некорисливо, а це має величезне значення.

Тепер давайте подивимося, яка сила діє проти нас і чим вона вирізняється. Нарешті, розглянемо, чим обмежені вурдалаки взагалі й наш зокрема.

Все, що є до наших послуг, — народні вірування і забобони. На перший погляд здається, що вони не мають великої ваги, та коли йдеться про життя і смерть, вони набувають величезного значення. Ми мусимо задовольнитися ними, тому що, по-перше, не маємо інших джерел, а по-друге, народні вірування і забобони у нашій справі — це все. Хіба сама віра у вурдалаків — не забобон? Хіба ще рік тому хтось із нас міг припустити можливість їхнього існування у наше науково-скептичне дев’ятнадцяте століття, яке вимагає підтвердження фактів? Ми навіть рішуче заперечували міф, у справжності якого переконалися на власні очі. Прийміть тоді й той факт, що вурдалаки й віра в їхню обмеженість і засоби їхнього знищення мають спільне підґрунтя. Дозволю собі зауважити, що про вурдалаків знають скрізь, де тільки живуть люди: у давній Греції, давньому Римі, вони процвітали в усіх німецьких землях, у Франції, в Індії, у Херсонесі й навіть Китаї, такому далекому від нас. Згадки про них — це оповідки про ісландських берсерків чи нащадків диявола у ґотів, були вони у слов’ян, саксів і мадяр.

Отже ми маємо всі відомості, щоб діяти, і дозвольте зауважити, що у правдивості багатьох цих міфів ми переконалися на власному сумному досвіді. Вурдалак живе і не може померти лише тому, що прийшов для цього час. Він процвітає, коли жиріє від крові живих. Ба більше, як мав змогу переконатися один із нас, вурдалак навіть може помолодшати, бо зміцнюється його життєздатність. Здається, таким чином, маючи достатньо своєї специфічної їжі, вурдалаки самооновлюються.

Але вурдалак не може жити без цієї «дієти». Він не їсть те, що інші. Навіть друг Джонатан, проживши поряд із ним кілька тижнів, ніколи не бачив, як він їсть. Ніколи! Він не відкидає тіні, не відбивається у дзеркалі, як це знову ж таки помітив Джонатан. За свідченням Джонатана, він має силу багатьох людей, Джонатан переконався в цьому, коли той зачинив двері перед вовками і коли допоміг йому зійти з диліжанса. Він може обертатися на вовка, як свідчать очевидці у Вітбі, бо це він роздер собаку. Він може перетворюватися на кажана — мадам Міна бачила його за вікном у Вітбі, а друг Джон бачив, як він полетів звідси до сусіднього будинку, і мій друг Квінсі бачив його біля вікна міс Люсі.

Він може оточувати себе туманом, який сам і створює, про це свідчить шляхетний капітан корабля. Але нам також відомо, що цей туман він може поширювати лише на обмежену відстань і тільки навколо себе.

Він з’являється у променях місячного сяйва у вигляді пилинок, як це знову ж таки бачив Джонатан на прикладі тих сестер у замку Дракули. Він може стати дуже маленьким, як — це ми бачили на власні очі — зробила міс Люсі, коли була вурдалачкою, ковзнувши у двері склепу крізь отвір завширшки з волосину. Одного разу знайшовши шлях, він може входити куди завгодно і виходити звідти, і навіть плавитися у вогні.

Він бачить у темряві, а це чимала перевага у світі, який половину доби затулений від світла… Стривайте, дослухайте до кінця.

Він може робити чимало, але він не вільний. Він у ще важчих кайданах, аніж раб на галері, чи божевільний у камері. Він не може йти, куди забажає, він, який не є творінням природи, мусить, однак, скорятися деяким її законам. Чому так — ми не знаємо. Він не може зайти в дім, поки його не запросить хто-небудь із мешканців цього дому, але потому він уже може заходити туди, коли забажає. Його сила зникає, як і у всіх диявольських створінь, коли приходить день.

Лише у певний час він має обмежену свободу. Якщо він не перебуває поруч із місцем, із яким пов’язаний, то може змінювати свій вигляд лише у полудень або точно в час сходу чи заходу сонця. Те, про що ми говоримо, і те, що є в наших записах, — доведено і підтверджено висновками. Отже, він може діяти, як забажає, у відведених йому межах, коли він поруч зі своєю землею-домівкою, чи труною-домівкою, пекельною домівкою, або поруч із неосвяченим місцем, про що свідчить те, що він вирушив на могилу самогубці у Вітбі. В іншому разі він може змінюватися, лише коли прийде час. Також подейкують, що вурдалак може перетнути тільки стоячу воду, у крайньому разі — під час припливу. А ще існують речі, що позбавляють його сили, як, наприклад, відомий нам часник. Що ж до освячених предметів, таких як цей символ — мій хрестик, то для вурдалака він — ніщо, але за його наявності він тримається від нього подалі з мовчазною повагою. Є також інші речі, я розповім вам про них, бо вони нам знадобляться у наших пошуках.

Так, гілка шипшини, покладена на труну вурдалака, не дозволить йому її залишити. Освячена куля, що її випустили у його труну, справді вбиває вурдалака на смерть. Встромивши у його груди кілок або відрізавши йому голову, як ми вже переконалися, ми дамо йому вічний спокій. Це ми бачили на власні очі.

Таким чином, коли ми знайдемо домівку цього нелюда, то зможемо позбавити його можливості залишати свою труну і знищимо його, якщо застосуємо свої знання. Але він — розумний. Я попросив свого друга, професора Армініуса[23] з Будапештського університету, зробити виписки з джерел, і він розповів мені, що то була за людина. Дуже ймовірно, що він — саме той воєвода Дракула, який уславився у війні проти турків на ріці на самому кордоні з Туреччиною. Якщо це так, тоді він — непересічна людина, бо у ті часи, та й століття потому про нього згадували, як про найрозумнішого, найхитрішого і найхоробрішого сина Залісся. Він забрав із собою в могилу свій могутній розум і залізну рішучість, і зараз використовує їх проти нас. Армініус каже, що Дракули були великим і шляхетним родом, хоча серед них з’являлися нащадки, яких їхні сучасники підозрювали у зносинах із дияволом. Він вивчав таємниці в Сколомансі,[24] який здіймається серед гір над озером Германштадт, де диявол вимагає собі як данину кожного десятого учня. У записах професора Армініуса зустрічаються такі слова, як «стрегоїца» — відьма, «ордог» і «покол» — сатана або біс, а в одному манускрипті того самого Дракулу називають «вурдалаком», це слово не потребує перекладу, ми його і так надто добре знаємо. Серед його нащадків є і великі чоловіки, і чудові жінки, могили яких вважаються святими місцями, а по сусідству з ними перебуває ця нечисть. Це просто жах, як глибоко це диявольське створіння пустило коріння в усе добре, бо на неродючій землі, позбавленій святості, ця істота не може знайти спокою.

Весь час, поки вони розмовляли, містер Моріс пильно дивився у вікно, а щойно він тихенько підвівся і вийшов із кімнати, запала нетривала пауза, перервавши яку, професор провадив:

— А тепер ми маємо вирішити, як нам діяти. Інформації в нас чимало, тож варто продовжити нашу кампанію. Завдяки розслідуванню, яке провів Джонатан, нам відомо, що з замку Дракули вивезли п’ятдесят скринь із землею і всі вони були доправлені в Карфакс. Нам також відомо, що деякі з цих скринь були перевезені звідти. Мені здається, що перш за все слід з’ясувати, чи залишилася решта скринь у будинку, на який ми сьогодні подивимось, чи їх теж перевезли. Якщо підтвердиться останнє, то ми маємо розробити план…

Цієї миті нас несподівано перервали: з вулиці пролунав пістолетний постріл, і вікно нашої кімнати розтрощила куля, яка зрикошетила від верху амбразури і застрягла у стіні навпроти вікна. Боюся, що у глибині душі я боягузка, бо я аж скрикнула. Чоловіки зірвалися на ноги, лорд Годалмінґ кинувся до вікна і відчинив раму. Коли він це зробив, ми почули голос містера Моріса: