Він не стримався. У пориві ступив до Мілкуса, нахилився, згріб в обійми, струснув. Серафима тим часом швидко переповіла чоловікові розмову німецькою. Коли Серж відсторонився, Едвін усміхнувся й кинув кілька фраз.

— Насолоджуйтесь вечором, будьте щасливі, — переклала дружина, додала від себе: — Тим не менше, панове, добре, що серед нас є медик. Едвін, на жаль, не дуже добре почувається, болять суглоби. Тож за потреби лікар завжди поставить укол краще, ніж хтось інший.

— Завжди до ваших послуг. — Лаврова помітно бентежив такий напрямок розмови, як і загалом напружувала надмірна увага до власної персони.

— Ви дозволите нам потім поговорити з паном Мілкусом тет-а-тет? — запитав у господині Авакумов. — Боюся, завтра в нас не буде часу. А в мене є одна ідея. Чув, ви хочете проводити салони. Як покровитель мистецтв, готовий долучитися, навіть скласти програму, — тут же повторив прохання самому чоловікові досить зграбною англійською.

— Цікавить, звичайно, — відповів господар теж англійською, Серафима старанно переклала для інших. — Люб’язно з вашого боку, містере Авакумов. Та все ж давайте про справи не тепер. — Він стулив розкриті долоні.

— Як скажете, мосьпане, як скажете! — Георгій Андріянович теж стулив долоні, чемно вклонився.

Розмова відбувалася на фоні невеличкої, проте пишної, густої ялинки.

Її прикрасили живими шишками, цукерками в різнокольоровій фользі, глазурованими пряничними місяцями, кониками, зайчиками й просто кружальцями. Оперізували ялину хрест-навхрест строкаті гірлянди з мережива: білого, синього, рожевого. Святкове деревце відбивалося в дзеркалах, що прикрашали стіни всередині, і складалося враження — гості стоять на галявині в невеличкому лісі.

Серафима не знімала чорної маски Доміно.

Запрошені дами теж дотрималися умови. Олена Авакумова й Ольга Лаврова вдягнули подібні маски під пишні сукні. Наталя Мухортова закрила половину лиця венеційською півмаскою Коломбіни, оздобленою пір’ям та стразами. Повз увагу Чечеля не пройшло: на її фоні три майже однакові Доміно почувалися трошки незатишно.

Платон у циліндрі нагадував собі недоросля. Звісно, ніхто з чоловіків нічим голову у приміщенні не потрудився прикрити. Хай Ковалевський підбадьорював, показуючи великого пальця, поруч із його смокінгом, жилеткою та краваткою циліндр здавався зайвим елементом. Хоча Мухортов вирізнявся категорично: не відмовив собі в бажанні замість статського фрака вдягнути парадний полковницький мундир, оздобивши хрестами й аксельбантами. Зате не напомадив вуса, як Лавров — цей навіть старанно вклав коротко стрижене волосся на проділ. Аби не виклично єврейський профіль і худоба, цілком виглядав би провінційним купцем у товаристві банкірів.

Натомість Авакумов у своєму смокінгу, білій накрохмаленій сорочці з метеликом немов зійшов із вітрини магазину модного чоловічого одягу. Чечель намагався не згадувати сказане про нього Ковалевським. Зрештою, розмови про пристрасть Авакумова до молодих акторів могли бути звичайними міськими плітками. Так, не здавався по-чоловічому грубим, вмів добирати одяг та, що важливіше, носити його — крій вбрання вправно приховував недоліки його дещо грузької фігури. Ще й цікавився мистецтвами замість ходити на полювання чи іподром. Ґрунт для появи певних підозр був. Та застереження в Чечеля викликали не розмови про таємні пристрасті Авакумова — дистанцію змушувала втримувати його пихатість. Він, схоже, щиро вважав себе вищим за більшість із присутніх тут, а причина — ота його пристрасть до театральної богеми й загалом мистецького життя.

Люсі й Григоренко ще не вийшли, і Платон не мав сумніву — ця баришня приготувала якісь незвичний, провокативний образ.

Передчуття не обдурили.

Пара коханців з’явилася останньою, жінки не стримали зойків, а Наталя Мухортова демонстративно відвернулася. Хоча нічого особливого Люсі зібранню не явила.

Лише вовчу маску.

Точніше — вбралася вовчицею. Сукня незвична, сіро-біла, атласна матерія в русі створювала ефект перетікання кольорів. Шию закривала горжетка, що дуже нагадувала шматок вовчої шкури. Шлейф оздоблений вовчим хвостом, справжнім чи бутафорським — хтозна, хіба помацати треба. Маска з вовчим писком затуляла лице до половини.

Рука в сірій довгій рукавичці тримала Мішеля під лікоть.

— Даруйте за затримку, пані та панове, — мовив Григоренко з порогу. — Вирішив зробити всім сюрприз. Тут базікають про якогось страшного вовка-перевертня. Мусив зловити. А як упіймав — побачив: не такий він уже страшний. Дивіться самі!

Люсі зробила глибокий реверанс.

— Ви вже встигли свою здобич надресирувати! — грубувато кинув Мухортов.

— Панове, я вас дуже прошу! В нас маскарад! — вигукнула Серафима. — Не будьте аж надто серйозними, у нас святкові дні, позаду й попереду! Дякую, Михайле Івановичу, ви дуже потішили!

— Завжди до ваших послуг. Але ввольте маленьке прохання: для вас — Мішель. Для поважного зібрання, до речі, теж. Та то вже хто як забажає, кому як зручніше.

— Прошу, нарешті, до столу! — Господиня зробила гостинний жест.

Слугувала Надя, мама-куховарка їй вправно допомагала.

Управитель не сідав за стіл із гостями. Навіть не спробували запросити, і Чечель припустив — такою була домовленість. Носок навіть не перевдягнувся спеціально, лиш трохи навів лад у повсякденному одязі та начистив черевики. Він походжав довкола столу, стежив за вмістом келихів і чарок, мовчки керував жінками, жестами показуючи, що забрати, чого донести, що куди переставити. Трійця слуг постійно була в залі — та ніби розчинилася в повітрі. Їхня присутність, навіть суворого мажордома з геометрично прямими вусами, ставала що далі, то менш помітною.

Тим часом за столом нічого особливого не відбувалося. Серафима почекала, поки гості сядуть на місця, глянула на чоловіка, після схвального кивка підвелася. Присутні замовкли, чекаючи слова. Та господиня почала не одразу, витримала невеличку паузу.

— Пропоную для зручності зняти наші маски.

Зробила так першою.

Носок збирав у жінок маски, аби не заважали при столі. Циліндр управитель прийняв у Платона раніше. Серафима повела далі:

— Якщо прохання взяти їх із собою здивувало чи навіть було неприйнятним, перепрошуємо за певну ексцентрику. І окремо дякуємо за розуміння й прийняття наших невеличких примх на цей вечір. Але мушу пояснити такий хід. Що таке маска? Маска — невідомість, загадка. Вона завжди викликає чимало запитань до особи, яка її вдягнула. Навіть якщо особа відома, знайома й просто цього разу вирішила, скажемо так, пограти чи напустити легкого туману. Проте маска цілком відповідає уявленню про нашу пару, зокрема, присутніх тут. Загадковий мільйонер із-за океану і його молода дружина.

— Дійство, — вставив Авакумов. — Я вас чудово розумію, бо теж звик мислити образно.

— Саме так, Георгію Андріяновичу. Дійство, ви все чудово зрозуміли й належним чином оцінили. Між тим ми, як бачите, прості й відкриті люди. Загадковість… Знаєте, в наш непростий час інакше не привернути до себе увагу в нашому непростому світі. Двадцяте століття, панове, почалося так стрімко й так… — Серафима не одразу промовила це слово, — …страшно, що мимоволі доводиться кидати йому виклики. Приклад — мій чоловік Едвін. — Вона поклала руку Мілкусу на плече. — Пропоную трошки ближче познайомитися з нами, не з бульварних газет, не з чуток. Едвін свого часу емігрував з Німеччини, разом із батьками перетнув океан на кораблі. Америка, новий світ, нові можливості… Так опинився в Каліфорнії, де саме знайшли нафтові родовища. Батькові пощастило стати власником кількох родовищ. Едвін — законний спадкоємець, прийняв із батькових рук справу. Але… Вибух на одному з родовищ, Едвін сам кинувся рятувати людей, балка впала на хребет. — Серафима змахнула ледь помітну сльозинку, швидко опанувала себе. — Так уже десять років. Із різних причин одружитися не встиг. Збирався, проте… Гаразд, не будемо про сумне. Краще про щасливе, як будь-яка різдвяна історія. Ми зустрілися на борту пароплава, і я справді спершу доглядала його. Океан великий. Поки пливли, встигли пізнати одне одного ближче. Обвінчалися.