— Кокаїністка.

— Це слово зрозуміле без перекладу, — сказав Едвін. — А щодо поведінки… Я мусив здогадатися. Чи принаймні запідозрити. Зараз кокаїн у моді. Я не сприймаю, тим не менше… Її пристрасть має якесь значення?

— Так. Я, гм, допоміг Люсі корисною порадою. Потрапив у довірені особи. І до того, як лікар Лавров заспокоїв її уколом, почув: хтось іще з гостей знав про її слабкість. Дівці підкинули щедру порцію порошку. Так вивели з ладу на всю ніч. Тому вона й не підняла тривогу.

Мілкус розправив плечі, посунув окуляри переніссям угору, кинув коротке:

— Далі.

— Більше нема фактів. Припущення.

— Валяйте.

— Труп знайшли біля стайні. Про намір Григоренка залишити маєток будь-що чули всі присутні. Ось привід виманити його проти ночі.

— Це не могли бути конюх та управитель?

— Якщо припустити, що вбивця — звичайний селянин Тарас Покорний, ваша дружина сама дозволила йому поїхати звідси. Навіть наполягала, — завважив Чечель. — Але я виключаю його. Мартина Носка — теж. Кажу ж: хтось із гостей. Ну, крім Ковалевського.

— Жінки?

Платон відповів не одразу.

— Щойно ви почули історію про юну особу, здатну жорстоко вбивати людей, — мовив нарешті. — І, до речі, цим питанням ви, пане Мілкус, наштовхнули на несподіване припущення. Підкинутий кокаїн — лише слова Люсі. Хтозна, раптом вона мала мотив позбутися Григоренка в такий спосіб. Шукала, як обставити. Почула про перевертня, миттю склала хитрий план. І вдає з себе вівцю.

Мілкуси вкотре за час розмови обмінялися багатозначними поглядами.

— Я вже не шкодую про свою пропозицію, — сказав Едвін.

— Про перевертня чули всі. — Платон пропустив комплімент. — Хто заважає комусь іншому використати страшну казку?

— Наскільки відомо, потрібен мотив.

— Поза сумнівом, — погодився Чечель. — Але ми тут можемо лиш гадати. Знайти мотив для коханки Григоренка так само непросто, як для когось іншого. Сам не знаю тут нікого, крім Сергія Павловича. Та уважно спостерігаю за зібранням відучора. Товариство з одного кола, крім Люсі, звичайно. Проте дружба чи бодай приязнь хіба між Ковалевським і родиною Мухортових. Своєю чергою, ця маленька компанія недолюблює Авакумових. Подружжя Лаврових має причини з підозрою ставитися до всіх. Хоча Ковалевський лише кепкує з лікаря, здебільшого позаочі й не так часто. Натомість усіх об’єднує, сказав би навіть — ситуативно гуртує несприйняття Михайла Григоренка.

— Натякаєте — свій рахунок має кожна пара?

— Лаврова він образив та принизив прямо. Не добирав виразів, — міркував Чечель. — Лікар мав справу з психічно хворими, це повинно якось вразити його нервову систему. Невеличкий поштовх — і все, завівся.

— Мухортов, Авакумов?

— Не знаю, — зізнався Платон. — Причина для вбивства мусить бути більшою, ніж особиста неприязнь. З’ясувати її в кожного тут і тепер в мене навряд вийде. Зате поза сумнівом інший факт. Якщо вбивця — лікар, відставний полковник або винокур-меценат, їхні половинки повинні про таке знати.

— Змова? Цікаво! — вигукнув Мілкус.

— За таких обставин я категорично викреслюю Ольгу Лаврову, Олену Авакумову і Наталю Мухортову, лишаючи під підозрою їхніх чоловіків. Відтак не готовий припустити повну непричетність жінок. У разі, якщо вбивцею виявиться котрийсь із трьох чоловіків, дружини мусять усе знати.

— Чому?

— Пане Мілкус, — зітхнув Чечель. — Даруйте за безтактність, проте тут лише ви спите з дружиною в різних кімнатах. На те є причини. Натомість жодна із запрошених пар не має ані причини, ані змоги лягати окремо. Хіба що котрийсь із них о четвертій ночі спромігся вислизнути з ліжка нечутно й непомітно. І так само тихцем, подібно до тіні, повернутися, зробивши свою справу. Нарешті, — мовив, перевівши подих, — я поки не готовий уявити знаряддя вбивства. Зате досвід підказує: на одязі вбивці після такого удару лишається кров. Нехай чоловік дивом приспав дружину, аби піти й повернутися непомітно. Проте закривавлений верхній одяг не проскочить повз її увагу вранці. Після такого вимагають пояснень.

— Згодна, — це Серафима говорила від себе. — Обшукати кожну спальню?

— Непогана ідея, — погодився Мілкус, щойно вона переклала. — Візьметесь, пане Чечель?

— Якщо всі разом вийдуть до столу. В чому не певен. Наприклад, Авакумови вже не будуть в одній компанії з Ковалевським. Ви ж чули заяву Георгія Андріяновича.

— Так, — ствердно кивнула Серафима. — Між іншим… Не хочу забирати у вас хліб, Платоне Яковичу… Чи не вказує небажання виходити з кімнати на нього?

— Хтозна… — Чечель вирішив не зізнаватися, що в самого майнула схожа думка. — Спальню, де мешкає коханка Григоренка, оглянути простіше. Я можу гадати на кавовій гущі, скільки часу стане. Та без мотиву й знаряддя вбивці далеко не просунуся.

— Ніколи не цікавився поліцейським розслідуванням. Але змушений визнати: логіка у ваших словах залізна. Особа повинна мати мотив. — Мілкус легенько стукнув розкритою долонею по бильцю крісла. — За найближчу добу, поки всі тут, у полі зору, встановите його?

— Для того слід знати кожного фігуранта ближче. Не певен, що ваші гості тепер підуть на довірчу бесіду зі мною. Тим більше — зі мною, я ж не благонадійна персона.

— Коли всі відрізані сніговими горами від зовнішнього світу, думка міняється.

— Аби було більше часу — стосунки вдалося б якось зміцнити. Бодай викликати до себе трошки більше довіри. — Чечель підвівся. — Пане Мілкус, мосьпані, маю зустрічну пропозицію.

— Уважно слухаємо.

— Буде успіхом, якщо сьогодні до кінця дня й ночі, тобто — до кінця цього року, більше нічого не станеться і завтра всі прокинуться живими й здоровими. Щойно повернемося до Харкова, я готовий провести приватне слідство. Не поїду, поки не дізнаюся, що ж сталося з вашим гостем. Приймається?

— Таке рішення наближене до ідеального, — щиро зізнався Едвін Мілкус.

Платон вирішив не сперечатися.

Бо поки говорив, мислив уголос та ділився припущеннями, стукнула інша думка.

І якщо не ставила на сказаному жирний хрест, то під сумнів — однозначно.

За колотнечею й розмовами час сплив непомітно.

Білий день теж: маєток повільно і невблаганно ковтали ранні грудневі сутінки. Святковим настроєм не пахнуло зі зрозумілих причин. Але нагнітало не це. Будинок занурювався не лише в темряву, а й у тишу. Наповнений людьми, він мовчав, нагадуючи царство мертвих. Управитель розніс свічки по кімнатах ще раніше, тепер мешканці їх запалили, разом із тим щільно запнули важкі завіси на вікнах. Кожна миша чи пара мишей тихесенько засіла у своїй нірці, боячись подати ознаки життя.

Винятком стали хіба Ковалевський і Мухортов. Полковник після невдалої спроби керувати строкатим військом, за яке вважав гостей і навіть господарів, закерував Носком. Користуючись хазяйським дозволом поводитися так, ніби кожен у себе вдома, Федір Федорович розвідав уміст винного погреба й наказав Мартинові принести в апартаменти до Сержа дві пляшки рому. Знайшлася одна, але натомість управитель відшукав шустівський коньяк. Давнім приятелям цього стало, з кухні Параска принесла їм залишки куріпки, зайчатини й хрусткі солоні огірки. Божилася зібрати панам обід, бо дістала розпорядження від барині. На що полковник благодушно відмахнувся: мовляв, то хай інші, вони все мають.

Наталя Дмитрівна не збиралася складати мужчинам компанію і дуже тішилася, що Ковалевський живе в окремій кімнаті. Так чоловічий бенкет не заважатиме, не дратуватиме й не створить додаткових труднощів. Мухортова воліла зачинитися зсередини й побути сама. Її також влаштовувало, що за стіною праворуч — Авакумови, котрі демонстративно відгородилися від товариства й не давали про себе знати. Аби Ковалевський отаборився поруч, звуки бенкету заважали б жінці так само, ніби приятелі засідали поруч. Хоча визнала, і Платон це чув — поруч із Федором Федоровичем у ситуації, що склалася, почувалася б більш захищеною.