Невидимі Аполлон та Артеміда полетіли до семибрамного міста Теби й побачили, як сини Ніоби вирушають на полювання. Дочки ж залишались у палаці. Та недалеко від’їхали сини Ніоби і не встигли нічого вполювати — дістав розгніваний Аполлон золоті стріли з сагайдака, напнув тугу тятиву лука — і прошив одного по одному усіх шістьох юнаків.

Тим часом сестра Аполлона Артеміда влетіла в царський палац. Вона теж була озброєна луком і стрілами та не пожаліла чарівних дочок Ніоби — безжальною рукою випустила сім стріл і поцілила бідолашних, ні в чому не винних дівчат. Навколішках благала її підкошена нещастям Ніоба не вбивати хоча б одну — наймолодшу дочку, проте Артеміда зосталася незворушною.

Коли цар Амфіон дізнався про нещастя, він з розпачу ухопив меч і зарізався. А матір Ніоба, яка так необачно сміялася зі мстивої Лето, з горя обернулася на скелю, яка невпинно ронить сльози. Здійнявся сильний вихор і переніс закам’янілу Ніобу на її батьківщину, в Лідію. І там, на горі Сипілі, стоїть кам’яна Ніоба і вічно ронить скорботні сльози.

Цар богів Зевс знову закохався — цим разом у плеяду Майю, німфу гір. Від їхнього союзу народився Гермес — вісник богів, покровитель мандрівників, послів і глашатаїв. Народився він в Аркадії, у гроті гори Кіллени, і вже з пелюшок виявився злодійкуватим і напрочуд спритним. Ще не встиг він і на ноги як слід зіп’ятися, а вже йому закортіло випробувати власну вправність.

Поки не бачила матір, Гермес вистрибнув із колиски й подався у мандри. Дорогою він упіймав черепаху, натягнув на її панцир струни і змайстрував першу ліру. Він швиденько повернувся додому, заховав ліру в колисці під овечою шкурою, а сам знову подався на прогулянку.

У Македонії, в долині Піерії, стрілець Аполлон саме пас череди товару, які належали олімпійським богам. Щойно малий Гермес побачив корів, як у нього сяйнула думка про першу витівку. Він роззирнувся навсібіч — Аполлона ніде не було видко. Тоді Гермес спритно приторочив до ніг коровам очерет, щоб замести сліди, й погнав п’ятнадцять корів до Пелопонесу.

Дорогою через Беотію йому трапився дід, який саме порався на своєму винограднику. «Діду, ось тобі корова, але ж гляди — нікому не вибовкай, кого ти бачив!» Дід запевнив малого Гермеса, що стулить писок і мовчатиме, хто б його не розпитував. «Швидше оце каменюччя заговорить, — мовив він, — аніж я комусь прохоплюся про тебе, Гермесе!»

Та хитрий Гермес не надто повірив діду, перебрався на літнього чоловіка і потихеньку повернувся на виноградник. «Діду, — запитав він, — чи не проходив тут, бува, малий із коровами? Скажеш правду, дам тобі бика й корову». Ясна річ, що в діда миттю загорілися очі на таку пропозицію і він вибовкав, куди малий чередник погнав корови. Розлютився Гермес на клятвопорушника — тільки люто зиркнув розгніваний бог на зрадливого старого, як той перетворився на скелю. І досі стоїть на тому самому місці мовчазна скеля, щоб люди пам’ятали — треба додержуватися даного слова.

Поночі Гермес пригнав корів у Пілос і там заховав у широкій печері. А щоб ніхто не здогадався, що корови всередині, він заводив їх до печери задом — за слідами ратиць здавалося, буцім корови вийшли з печери. Зоставивши корів у надійній криївці, Гермес повернувся додому і тихенько влігся в колиску, поки не повернулася мати.

Аж ось стурбований Аполлон недорахувався п’ятнадцятьох найкращих корів у череді й подався на розшуки. Ніде він не міг їх знайти, не здогадуючись зазирнути в печеру, адже сліди вели не всередину, а назовні. Та віщий птах указав Аполлонові на грот у Келлені, де спав собі пустун Гермес.

Сердитий Аполлон зайшов у грот, одразу кинувся до колиски і мовив грізно: «Малий бешкетнику! Поверни мені корови — чия скину тебе у темний Тартар!» Проте малий Гермес удав, буцім ніяк не збагне, про що взагалі йдеться. Нічого не міг вдіяти Аполлон із лукавим молодшим братом і повів його на Олімп, до батька Зевса.

Тут довелося Гермесу в усьому зізнаватися — Зевса не обдуриш. У Пілосі він знехотя показав братові печеру. Поки Аполлон виганяв корів, Гермес сів край печери, витягнув із — під овечої шкури ліру з черепашачого панцира і почав награвати. Аполлон заслухався солодкої музики і запитав, на чому це грає малий. «Це ліра!» — гордовито відповів той і грав собі далі.

І що далі він грав, то швидше минався Аполлонів гнів на меншого брата. Щойно Гермес закінчив пісню, як Аполлон почав його вмовляти: забирай собі всіх корів, а тільки віддай мені чарівну ліру! Гермес погодився, а натомість вирізав собі сопілку. Саме на таких сопілках тепер найбільше полюбляють награвати чередники У Греції.

Брати помирилися й разом повернулися на захмарний Олімп. Усі замилувалися гарненьким хлоп’ям — малим Гермесом. Богиня кохання Афродита теж не стрималася — поцілувала малого у високе чоло і незчулася, як той поцупив у неї чарівний пояс. Зевс щиро розреготався — і теж попався на гачок: його скіпетр миттю опинився в малого. У бога війни Ареса Гермес хапнув гострий меч, у Посейдона — тризубець, а в коваля Гефеста — молот.

Побачивши таку спритність, Зевс вирішив призначити Гефеста вісником богів. Він літав у найдальші куточки світу у своїх крилатих сандаліях, охороняв шляхи, допомагав мандрівникам і супроводжував душі померлих в останню путь — в Аїд. І тому на дорогах люди ставили на його честь герми — кам’яні стовпи, згори на яких вирізьблювалася голова Гермеса.

У Фригії мешкало подружжя — Філемон і Бавкіда, які жили зовсім убого, але до глибокої старості зберігали вірність одне одному та щиру прихильність. Одного разу Зевс — громовержець вирішив переконатися, чи гостинні люди. Разом із Гермесом він завітав у Фригію, а щоб смертні не упізнали богів, то вони перебралися на двох старих, а Гермес заховав свої крилаті сандалії.

Від одної до іншої хати переходили Зевс і Гермес, даремно стукаючи в усі двері, - ніхто не хотів їм відчиняти. Нарешті підійшли до маленької хижки, вкритої очеретом. Господарі хижки — Філемон і Бавкіда — зраділи гостям, навстіж відчинили двері й запросили подорожніх до хати. А що подружжя було дуже бідним, то Бавкіда страшенно хвилювалася, чи задовольнять гостей скромні страви, які вона може виставити на стіл.

Бавкіда порадилась із Філемоном і вирішила зарізати для гостей єдину свою гуску. Почала вона ловити гуску, а та від неї втікає і втікає, доки не заховалася за ноги Зевса. І Зевс не дозволив стареньким зарізати єдину свою гуску.

Посідали гості й господарі на стіл, Бавкіда налила з чаші вино. Почали їсти, аж дивляться старенькі — вино та їжа, замість зменшуватися, збільшуються на столі! Злякалися Філемон і Бавкіда, благально звернулися до гостей: «Вибачте нас за таку пісну вечерю! Скажіть, хто ви?» — «Я — Зевс, — мовив бог — громовержець, — а мій супутник — Гермес». І звелів стареньким зійти разом із ним на верхівку гори, де він виконає будь — яке їхнє бажання.

Філемон і Бавкіда понад усе не хотіли розлучатися, отож побажали померти в один день. Тоді Зевс перетворив їхню хижку на величний храм, а їх самих зробив жерцями храму. Багато років іще прожили Філемон і Бавкіда, а коли прийшов їм час помирати, то вони сіли на порозі храму, обійнявшись. І бачать вони — тіла їхні вкриваються корою, руки перетворюються на гілля, а замість волосся шелестить листя. Отак Філемон перетворився на дуб, а Бавкіда — на липу. З тої пори два дерева прикрашають вхід до храму.

Видатним музикою, який кохався у співах і грі на лірі, був син музи Калліопи — поет і співець Орфей. Хоча він був сином річкового бога Еагра, люди часто називали його сином Аполлона за неперевершену гру на лірі, адже Аполлон був покровителем мистецтв. Саме Аполлон подарував Орфеєві першу ліру, а музи навчили його гри на інструменті. Орфеєва музика змушувала дерева клонити віття, а каміння — посуватися, вона приборкувала диких звірів.