братам і про їхнього діда Нумітора, і про матір Рею Сильвію, і про підступного дядька Амулія.

Запалали гнівом Ромул і Рем. Вони мерщій вирушили до Альба — Лонги й скинули з престолу Амулія. У місті знову зацарював старий Нумітор. Але Ромул і Рем вирішили не лишатися в Альба — Лонзі, а заснувати власне місто. Його вони збудували на тому місці, де колись їх вигодувала молоком вовчиця.

І ось місто збудоване. Але ж чиїм іменем його назвати? Ромул хоче назвати місто на свою честь, а Рем — на свою. Довго сперечалися брати, але ніяк не могли дійти згоди. Й ось нарешті вони вирішили звернутися до олімпійських богів, щоб ті розсудили братів, послали їм який — небудь знак. І зовсім скоро Ромул побачив, що шість яструбів прилетіли до нього й почали кружляти довкола його голови. Та тільки — но він хотів сказати брату про цей знак, як Рем закричав: «Я бачу дванадцятьох яструбів, які кружляють довкола моєї голови!»

Сварка розпалилася ще дужче. Брати почали битися, і довго жоден із них не мав переваги. Нарешті Рем вистрибнув на стіну, яку Ромул збудував довкола нового міста, й почав насміхатися з братової роботи. Ромул страшенно розсердився й убив рідного брата — близнюка.

По смерті брата Ромул назвав нове місто на свою честь — Рота, себто Рим, і почав у ньому царювати. Але як можна царювати в місті, де зовсім немає мешканців? І Ромул вирішив запросити в нього мешканців інших міст. Ромул оголосив, що відтепер місто Рим буде притулком для кожного, хто захоче в ньому оселитися. Навіть злочинець може сміливо сховатися за стінами

Рима й бути тут недоторканним. Отак до Рима почали стікатися злодії, раби, вигнанці — здебільшого чоловіки.

Жінки з сусідніх містечок і селищ не хотіли одружуватися з таким набродом, і незабаром місто просто б вимерло, бо в ньому зовсім не було дітей. І тоді Ромул вигадав одну хитрість. Одного дня він оголосив, що влаштовує в Римі бучну гулянку. На учту запрошені мешканці сусідніх селищ, сабіняни, разом із жінками й дітьми.

Гулянка була в розпалі, сабіняни добре напилися молодого вина й не звертали уваги на те, що відбувається довкола. А тим часом Ромул подав римським парубкам заздалегідь умовлений знак, і вони потихеньку покрали усіх дівчат — сабінянок. Коли сабіняни оговталися, на гулянці не лишилося жодної дівчини. Сабіняни страшенно розгнівалися й оголосили Риму війну. Дві армії вишикувалися одна супроти одної, готові до бою. Та зненацька дівчата — сабінянки вибігли просто на поле бою й стали поміж двох армій. Вони благали сабінян відмовитися від війни — хай краще дівчата залишаться з римлянами, тільки б не гинули їхні батьки та брати у безглуздій різанині.

Так було засноване славетне місто Рим. Ромул довго царював у ньому, а коли постарів, боги забрали його на Олімп, де він долучився до свого героїчного пращура Енея.

Елліни вірили, що давно — давно, коли на землі запанували олімпійські боги, люди вели блаженне життя, яке не затьмарювали ні сварки, ні війни, ні тяжка праця. То був золотий вік, коли боги створили людей, які не знали ні праці, ні старості. Вони все життя бенкетували, а помирали, мовби засинаючи. Земля сама давала багаті врожаї, люди володіли численними отарами худоби, а працювали тоді, коли мали до того охоту. Після смерті ці люди обернулися на добрих духів, людських рятівників.

Після золотого віку прийшов срібний. Люди, які жили тоді, теж були незвичайними: їхнє щасливе дитинство тривало ціле століття. Зрілість і старість були нетривкими. Та чудові люди срібного віку загинули через власну пиху: вони не хотіли приносити жертви богам, тож усемогутній Зевс розлютився й винищив їх. Він скинув їх під землю, в похмурий Тартар.

За срібним віком прийшов мідний — люди мешкали в мідних житлах і працювали за допомогою мідних знарядь праці. До мідного віку люди не знали воєн, але в той час уже почався розбрат серед людей, отож саме тоді з’явилися мідні обладунки. Люди мідного віку не знали землеробства, а засоби для життя здобували собі у війнах. Отак вони всі перебили одне одного та зникли з лиця землі.

За мідним віком прийшло покоління героїв. Герої вели своє походження від богів, були войовничими, але благородними та справедливими. Більшість героїв загинули під час Троянської війни, та після смерті олімпійські боги нагородили їх безсмертям і перенесли далеко — далеко, на самісінький край землі, за високі гори й широкий океан — на острови блаженних. Там вони й досі живуть, не знаючи ні горя, ні праці, бо там зростає три врожаї на рік, а зелень цвіте й буяє.

А за часом героїв прийшов залізний вік. Боги не дають людям передихнути від роботи й лихоліть, життя коротке, діти народжуються вже старими. Люди потерпають від розбрату, і на землі царює не закон, а сила. Зникає сором, натомість від зла скоро не буде порятунку. Людство прямує до загибелі, бо всемогутній Зевс власною рукою знищить людей залізного віку, якщо вони не схаменуться.

АДОНІС — син красуні Мирри, яку боги перетворили на миррове дерево. Адоніс був таким вродливим, що через нього посперечалися богині АФРОДИТА Й ПЕРСЕФОНА — У переносному сенсі вживається для означення напрочуд вродливого чоловіка.

АЇД — володар підземного царства мертвих, син Кроноса та Реї. Аїд володів шоломом — невидимкою. Зображувався як зрілий, суворий чоловік, що сидить на троні з двозубцем або берлом у руках, біля ніг його лежить пес Цербер.

АМАЗОНКИ — міфічний народ войовничих жінок, який мешкав на берегах Меотиди (теперішнього Азовського моря). Для продовження роду амазонки одружувалися з чоловіками з сусідніх племен, а згодом відсилали чоловіків додому. Якщо в амазонок народжувалися сини, їх відправляли до батьків, а дочок готували до війни.

АПОЛЛОН — син Зевса, брат — близнюк Артеміди. Аполлон — покровитель доріг і мандрівників, а також бог сонячного світла, такого важливого для землеробства. Аполлон володів золотими сонячними стрілами, якими поціляв ворогів. Зображувався як високий, гарний, стрункий юнак із кітарою (лірою) та луком і стрілами в руках.

АРГОНАВТИ — герої, які здійснили похід у Колхіду по золоте руно — вовну чарівного барана, який народився від бога Посейдона. Герої отримали наймення аргонавтів, оскільки плавали на кораблі «Арго». Очільником аргонавтів був герой Язон.

АРЕС (АРЕЙ) — бог війни, син Гери та Зевса. Арес був уособленням жорстокої войовничості. Вважався батьком амазонок, а також деяких героїв.

АРТЕМІДА — богиня мисливства, дочка Зевса, сестра — близнючка Аполлона. Атрибутами Артеміди були лань і ведмедиця. Зображувалася як юна мисливиця в короткому хітоні, з сагайдаком стріл за спиною, поруч із нею — лань.

АТЕНА (АФІНА, АФІНА — ПАЛЛАДА) — одне з головних божеств Греції, дочка Зевса, яка народилася з його голови, одразу вдягнена у військові обладунки. Вона навчила людей майструвати колісниці та будувати кораблі, подарувала рало й борону, веретено і ткацький верстат і тому вважалася покровителькою ремесел, особливо ж ткацтва. Крім того, Атена — покровителька мудрості та наук.

АФРОДИТА — богиня кохання та краси, дочка Зевса й океаніди Діони. Народилася з морської піни. Атрибутом богині Афродити був її чарівний пояс, у якому була схована таємниця її привабливості. Була дружиною бога — коваля Гефеста, але зраджувала чоловікові з богом війни Аресом, від якого мала сина Ерота й інших дітей. Зображувалася молодою вродливою жінкою, здебільшого оголеною.

АХІЛЛ — герой Троянської війни, син морської богині Тетиди. Щоб зробити сина безсмертним, нереїда Тетида занурила немовля у води річки Стикс, через що його тіло не могла вразити жодна зброя. Тільки п’ятка залишилася вразливою, оскільки саме за неї тримала мати немовля. Ахілл загинув від стріли троянця Париса, яка поцілила саме в п’ятку. Тепер вираз «ахіллесова п’ята» означає слабке, вразливе місце.