А засмучений Геракл нарешті добрався до Еримантського вепра, але замість убити його, загнав його в глибокий сніг, що лежав на верхівці гори Еримант, піймав його, зв’язав мотузкою йому ноги, завдав тварюку на плечі й поніс Еврисфею. Вигляд чудовиська так налякав царя Еврисфея, що він зі страху заліз під величезний мідний казан.

На веління царя Евристея Геракл вирушив на пошуки Кернейської лані, яка мала золоті роги. Геракл знав, що лань присвячена богині Артеміді, тож не наважився вбити тварину, а натомість вирішив уполювати її живцем, бо ж навіщо запалювати гнів могутньої богині?

Цілий рік ганявся Геракл за Кернейською ланню по лісах, а вона носилася, наче вітер, зовсім не знаючи втоми. Нарешті у гонитві за ланню Геракл досяг найпівнічніших околиць, де мешкали гіпербореї. Тут лань зупинилась, і Гераклу здалося, що він от — от упіймає її. Проте останньої миті лань вислизнула героєві з рук і помчала назад на південь. Лови тривали далі.

Геракл уже втомився, а прудконога лань і не думала зупинятися. Геракл розумів, що голими руками не вполює її, тож зважився вистрілити їй у ногу. Тільки так йому вдалося упіймати Кернейську лань. І тут — таки перед Гераклом постала богиня Артеміда й грізно запитала: «Як насмілився ти підстрелити мою золоторогу лань?»

Геракл здійняв до богині руки: «Не з власної волі я образив тебе, богине. Ти знаєш, що вполювати лань мені наказав цар Еврисфей, якому я маю служити дванадцять років і виконувати всі його забаганки. Прости мені мою зухвалість, бо то боги звеліли мені служити Еврисфеєві». Артеміда змилостивилась і пробачила Геракла, і тоді він приніс золоторогу лань Еврисфеєві.

В Аркадії, неподалік озера Стимфала, оселилися здоровенні птахи, які мали дзьоби, пазурі й крила з міді та сипали власними перами, наче влучними стрілами. Годувалися птахи тільки м’ясом і безжально вбивали людей і тварин. Належали ці птахи лютому богові війни Аресу. От і звелів Еврисфей Гераклові здолати міднодзьобих Стимфалійських птахів.

Геракл розумів, що здолати дивовижних птахів йому буде нелегко, адже їх напрочуд багато і ховаються вони у гущавині лісу. Тоді він звернувся до богині Атени по допомогу. Атена дала Гераклові два мідні тимпани, які викував сам бог — коваль Гефест, і порадила, як учинити.

Коли Геракл дійшов до околиці, де мешкали страшні птахи, то за порадою Атени видерся на скелю і почав бити у мідні тимпани. Здійнявся страшний дзвін, птахи повилітали з лісу й закружляли над Геракловою головою. Затуляючись від мідних стріл — пір’їн лев’ячою непробивною шкурою, Геракл одного по одному перестріляв із лука всіх птахів.

Коли останній птах був переможений, у Стимфалійському лісі знову все ожило: заспівали пташки, забігали звірі, а люди більше не боялися потикатися сюди. А герой Геракл повернувся до царя Евристея, де на нього вже чекало нове завдання.

Войовниче плем’я жінок — амазонок мешкало на узбережжі Меотиди. За царицю вони мали красуню Іпполіту, дочку самого бога війни Ареса. Іпполіта носила чарівний пояс, який подарував їй батько, — знак влади над усіма амазонками. Ніхто не важився воювати з амазонками, та одного разу Еврисфеєва дочка Адмета забажала мати собі чарівний Іпполітин пояс, отож Гераклові довелося вирушати в країну амазонок.

Подорож у країну амазонок була важкою й небезпечною. Довго — довго плив Геракл зі своїми відважними супутниками на кораблі, поки не пристав до берега неподалік столиці країни амазонок — загадкової Теміскіри, куди ще не ступала нога жодного чужоземця.

Зустрічати сміливий корабель вийшла сама цариця амазонок Іпполіта. «Хто ти, чужинцю? — гукнула вона. — Навіщо висадився біля моїх берегів?» Геракл чемно відповів, що не хоче воювати з хоробрими й непереможними амазонками, адже не з власної волі опинився біля далеких берегів, а мета його подорожі — привезти чарівний пояс для Адмети.

Задивилася цариця Іпполіта на стрункого й мужнього героя, не могла йому ні в чому відмовити й готова вже була добровільно віддати йому пояс, коли серед амазонок у подобі смертної жінки з’явилася сама богиня Гера, яка й досі ненавиділа Геракла і хотіла будь — що його позбутися. Вона нашептала амазонкам, які стояли далі від цариці й не чули її розмови з Гераклом, що герой приплив для того, аби захопити в полон і забрати з собою Іпполіту. Підбурені богинею Герою амазонки скочили на коней і помчали до берега, де нагло напали на Геракла та його супутників. Попереду на коні мчала грізна Меланіппа, ще одна дружина бога Посейдона.

Скрутно довелося Гераклу — зі жменькою приятелів воювати проти цілого війська амазонок! Та ще й пішим — проти вершниць. Одразу семеро амазонок, супутниць самої богині Артеміди, яка вивчила їх майстерно володіти списом, напали зусібіч на Геракла. Геракл ухилявся від списів і одну по одній перемагав амазонок. Не менше відзначились у битві і його хоробрі супутники. Самій Меланіппі довелося здатися в полон, й аж тоді бій скінчився.

Цариця Іпполіта викупила свободу Меланіппи за чарівний пояс і Геракл, виконавши шосте завдання Евристея, міг повертатися додому.

Коли Геракл переможцем повернувся до Евристея, цар довго сушив собі голову, яке ж нове завдання вигадати для героя. І от уночі явилася йому богиня Гера, яка намовила Евристея звеліти Гераклові вичистити Авгієві стайні за один день. Елідський цар Авгій був сином Геліоса — Сонця. Він володів незчисленними чередами й отарами худоби і мав так багато стаєнь, що тридцять років не міг їх вичистити.

Коли Геракл почув про нове завдання, він страшенно обурився. Він, герой, має чистити брудні стайні? Проте нічого робити — довелося знову ладнатися в дорогу.

Але чи встигне він вичистити стайні за один день, адже всім відомо, що цар Авгій має тисячі й тисячі голів товару! І коли Геракл приїхав до Еліди, то попрямував не до царського палацу, а одразу до стаєнь. Ще здалеку зачув він сморід, який накрив навколишні села, отруюючи повітря.

Довго блукав Геракл навколо стаєнь, розмірковуючи, з якого боку взятися до справи, а далі сів відпочити на березі річки Алтей. І тут йому сяйнула цікава думка. Геракл підхопився і подався до царського палацу. Авгій вельми здивувався, коли дізнався, що герой хоче вичистити стайні за один день. Яка людина, навіть народжена від усемогутнього Зевса, впорається з такою роботою? Проте, звісна річ, Авгій не заперечував проти того, щоб Геракл принаймні спробував, навіть заклався з ним на десятину своєї череди.

На світанку Геракл попрямував до річки Алтей, швидко перегородив її греблею і пустив воду прямісінько в Авгієві стайні. Здалеку побачив цар Авгій, як вирує бурхлива вода в стайнях, вимиваючи з них тридцятилітній бруд, а Геракл підсміюється, спостерігаючи, як вода за нього виконує брудну роботу. Авгій з досади тільки рукою махнув — переміг Геракл.

На вечірній зорі Геракл знову з’явився у царському палаці і зажадав обіцяної нагороди — десятини всієї череди. Авгієві дуже не хотілося розлучатися з худобою, отож він почав припрошувати Геракла лишитися погостювати. «Не можу гостювати, — відповів герой, — мушу повертатися до Евристея, бо він, мабуть, вигадав для мене вже нову роботу». — «То ти не сам прийшов чистити стайні, - вигукнув Авгій, — а за велінням Евристея? То чому ж тоді ти вимагаєш заплати?» Геракл образився: «Хіба ми не чесно закладалися?»

Проте роздратований Авгій вигнав Геракла ні з чим, не відаючи, що за кілька років Геракл жорстоко помститься на Еліді за обман Авгія: нападе з великим військом на Еліду, а самого Авгія ранить смертоносною стрілою.

На острові Крит, де колись народився володар богів Зевс, довго і щасливо владарював цар Мінос, син красуні Європи. Влада його була безмежною, і він вірив у щиру прихильність богів. Одного разу він схотів довести критянам, що боги вволять будь — яку його забаганку, і почав уголос просити бога морів Посейдона послати йому найкращого бика, який ще не був у ярмі. Коли ж бог морів пошле бика, то Мінос одразу ж принесе його тому — таки Посейдонові в жертву.