Але вночі могутній Зевс наслав на море шалену бурю, й моряки ледве дочекалися ранку, щоб завести корабель у тиху й безпечну бухту, аби його не побило хвилями. Цілий місяць буря не вщухала, й Одиссей не міг продовжити путь на Ітаку. Одного дня Одиссей пішов углиб острова, щоб на самоті попросити олімпійських богів послати нарешті його кораблеві попутний вітер. Він довго молив і благав олімпійців і сам незчувся, як заснув.

А поки Одиссей спав, Еврилох підмовив зголоднілих греків вкрасти кількох биків із череди Геліоса — Сонця й забити їх. Супутники послухалися його, зарізали кілька биків, частину м’яса принесли в жертву богам, а решту посмажили на вогні. Але німфи лісу швидко наскаржилися Геліосові — Сонцю, як учинили греки з його чередою. Геліос страшенно розлютився. Він помчав на Олімп жалітися Зевсу й почав навіть погрожувати, що більше ніколи не світитиме в небі ні смертним людям, ні безсмертним богам. Довелося Зевсові, щоб утихомирити Геліоса — Сонце, пообіцяти, що він жбурне блискавку в Одиссеїв корабель і спалить його дощенту.

А тим часом Одиссей прокинувся і побачив, що накоїли його супутники. Він звелів мерщій ладнатися в дорогу, і зовсім скоро судно готове було відчалити од берега. Та греки не змогли відплисти: здійнялася страшенна буря, яка не вщухала шість днів. Тільки на сьомий день вітрила підхопили попутний вітер, і корабель нарешті залишив острів Тринакрію.

Але біди греків насправді тільки почалися. Тільки — но земля зникла з очей, як Зевс наслав другу бурю, страшнішу за першу. Вода заливала корабель, він тріщав по швах. Зненацька ударила могутня блискавка — і розчахнула корабель навпіл. Усіх Одиссеєвих товаришів поглинуло море, а самому Одиссеєві на щастя вдалося зачепитися за уламок щогли і таким чином врятуватися. Хвиля погнала його у відкрите море через страшну Сицилійську протоку, де чатували Сцилла і Харибда, і тільки дивом Одиссеєві пощастило уникнути зажерливих пащек чудовиськ.

Дев’ять днів носило Одиссея морем на уламкові щогли, дев’ять днів мучився він без питної води. Але боги змилостивилися над ним, адже не з його вини нерозумні греки забили Геліосових биків, отож на десятий день Одиссея викинуло на берег німфи Каліпсо.

На десятий день щоглу, за яку з останніх сил тримався Одиссей, прибило до острова Огігія. Тут мешкала могутня чаклунка — німфа Каліпсо, дочка могутнього Океана. Каліпсо радо прийняла Одиссея у своєму чудовому гроті, зарослому виноградними лозами, з яких звисали стиглі грона винограду. На острові Огігія він не знав жодних лихоліть. Навпаки: Каліпсо прагнула одружитися з Одиссеєм, навіть обіцяла йому навзамін вічну молодість і безсмертя. Сім довгих років тримала вона Одиссея в ув’язненні, все ще сподіваючись, що він згодиться поєднати з німфою свою долю. Та Одиссеєві снилася рідна Ітака.

Нарешті войовнича Атена, яка покровительствувала Одиссеєві, дочекалася, коли на Олімпі не було Посейдона, і почала благати Зевса повернути Одиссея додому. Олімпійські боги довго радилися й кінець кінцем погодилися допомогти Одиссеєві дістатися Ітаки. Зевс одразу послав вісника богів Гермеса, щоб повідомити німфі Каліпсо волю богів.

Гермес увійшов у грот Каліпсо, коли чаклунка ткала золотим човником покривало з небаченими візерунками. Одиссея не було в гроті, бо він здебільшого блукав островом, мріючи про далеку Ітаку. Гермес передав Каліпсо рішення богів, і хоч як вона засмутилася, мусила скоритися. Вона розшукала Одиссея і повідомила йому, що відпускає його додому. «Одиссею, ходи зрубай кілька дерев і змайструй собі з них міцний пліт. Коли ти вирушиш на ньому в путь, я пошлю тобі попутний вітер».

Удвох повернулися німфа й Одиссей у грот і сіли вечеряти. За вечерею Каліпсо ще раз почала вмовляти

Одиссея залишитися, зваблювала безсмертям, але він не зламав свого рішення будь — що повернутися на батьківщину. Зранку він почав ладнати пліт, і за чотири дні збудував його. По центру плоту він забив щоглу з вітрилом. Каліпсо дала Одиссеєві на дорогу харчів, він підняв вітрило й відчалив від острова Огігія.

А тим часом Посейдон дізнався про те, що Зевс дозволив Одиссеєві полишити острів німфи Каліпсо. Він страшенно розлютився і помчав до моря. Там він уздрів пліт, який під вітрилом, гнаний попутний вітром, швидко прямував до Ітаки.

Посейдон схопив свій тризуб і щосили вдарив по морю. Й одразу здійнялися височенні хвилі, море збурунилося, налетіли хмари і так щільно облягли небо, що стало темно, мов уночі. Шалена хвиля вдарилася об пліт, перекинула його й злизнула Одиссея. Він опинився в морі. Та Одиссей почав щосили гребти і знову видерся на пліт. Він ледве — ледве тримався на ньому.

Аж тут побачила Одиссея морська богиня Іно, мачуха Фрикса та Гелли. Вона пожаліла Одиссея й, застрибнувши на пліт, порадила Одиссеєві зняти одяг і пірнути у хвилі, щоб дістатися берега вплав. Насамкінець вона подарувала грекові чарівне покривало — і знову занурилась у розлючені хвилі. Та Одиссей побоявся дослухатися до поради Іно, він так і сидів на плоту.

Зненацька володар морів Посейдон прикликав височенну, як гора, хвилю й щосили пожбурив її у пліт. Той не витримав і розвалився на друзки. Ледве встиг Одиссей зачепитися за одну колоду, зірвати з себе одяг і загорнутися в покривало, яке йому подарувала Іно. Посейдон, уздрівши це, повернувся й поплив додому — він достатньо помстився грекові за осліпленого циклопа Поліфема.

Щойно Посейдон зник, як Атена почала втихомирювати розбурхане море. Але Одиссеєві довелося ще дві доби плавати, доки хвилі остаточно не вщухли. Вдалині Одиссей побачив острів Схерію, але до нього неможливо було пристати: все узбережжя було вкрите скелями й підводним камінням. Довелося Одиссеєві довго плисти уздовж берега, щоб знайти гирло ріки, де можна було спокійно вийти на берег.

Нарешті опинившись на березі, Одиссей вдячно зняв із себе покривало богині Іно й кинув його у хвилі. Море швидко підхопило чарівне покривало і повернуло власниці. А знесилений Одиссей заховався в заростях і міцно заснув.

Одиссей не знав, що море викинуло його на берег на острові Схерія. На цьому острові мешкав народ феаків, що над ними владарював цар Алкіной, онук володаря морів Посейдона. Колись давно феаки жили на острові Гіперії, але звідти їх прогнали кровожерні одноокі циклопи, і з тої пори феаки оселилися на острові Схерія.

Цар Алкіной мав красуню — дочку Навзикаю. Поки спав Одиссей у заростях на березі, де дивом урятувався з морської безодні, спала й Навзикая. А вві сні до неї прийшла войовнича богиня Атена, яка хотіла допомогти Одиссеєві. Богиня намовила дочку царя Алкіноя разом із рабинями зранку піти до моря попрати білизну — мовляв, скоро її весілля, а їй і не буде в чому брати шлюб.

Зранку Навзикая прокинулася до схід сонця. Дивовижний сон не йшов їй із голови. Що ж він міг означати? Невже і справді її невдовзі очікує весілля?.. Навзикая швиденько зібралася сама і звеліла рабиням підготувати білизну до прання. Незабаром вони вже були на березі моря.

На березі моря, в одній із річок, рабині хутко попрали білизну, а коли скінчили, почали гратися й забавлятися. Гралися вони в м’яча. От Навзикая кинула м’ячем у подруг, а невидима богиня Атена, яка спостерігала за їхніми забавками й очікувала слушної нагоди втрутитися, підбила м’яч так, що він одлетів далеко в море. Скрикнули дівчата — й Одиссей нарешті прокинувся.

Спершу він не міг зважитися показатися їм на очі, та зрештою насмілився. Після боротьби з морською стихією виснажений Одиссей мав жалюгідний вигляд. Дівчата полякалися й порозбігалися, не втекла одна тільки Навзикая, якій і досі не йшов із голови чудернацький сон.

Одиссей не хотів перелякати останню дівчину, яка ще не втекла, і здалеку звернувся до неї: «Чарівна дівчино! Ти така вродлива, мов богиня Артеміда! Зглянься на мене — я багато днів змагався з бурхливим морем. Дай мені з того одягу, що ти напрала, хоч шмат тканини, щоб я міг загорнутися. А боги за твою ласку пошлють тобі щасливий шлюб!»