Але останньої миті грізна Артеміда пожаліла сердешну дівчину й підмінила її на лань — Іфігенія не згоріла. Натомість Артеміда забрала її в Тавриду і зробила жрицею у своєму храмі.

Не встигла жертовна лань згоріти на вівтарі богині Артеміди, як вітер перемінився на попутний. Кораблі знялися з якорів і напнули вітрила. Вітер підганяв кораблі до берегів Трої, проте греки мали зробити дорогою одну зупинку — на острові Хриса. Тут стояв жертовник на честь німфи Хриси, що його звів іще Язон, коли плив у Колхіду по золоте руно.

Кораблі причалили до берега, цар Філоктет, Гераклів друг, якому славетний герой перед смертю подарував свої смертодайні стріли, першим ступив на берег, щоб показати дорогу до вівтаря. Та коли він наблизився, з — за кущів раптом виповзла змія і вжалила Філоктета в ногу. Елліни кинулася до пораненого, але отрута вже просочилась у кров, рана почала загнивати. Що не робили цілителі, які трави не прикладали до рани — вона не гоїлася. Від рани йшов неймовірний сморід, і моряки почали ремствувати.

Тому Менелаєві довелося покинути Філоктета на острові самого й вирушати далі. Він залишив другові лук і сагайдак зі стрілами, а також одяг і харчі. Кораблі відпливли. А Філоктет довгі дев'ять років провів самотиною на острові, допоки грекам не довелося повернутися по нього: боги провістили, що без Філоктета еллінам Трої не здобути.

Грецькі кораблі наближалися до Троянського берега. А тут на них чекало військо, очолюване сміливим троянським героєм Гектором, старшим сином царя Пріама і Гекаби. Еллінські кораблі один по одному причалили до берега, проте воїни вагалися зістрибувати з борту на землю: оракул провістив смерть тому, хто першим ступить на Троянську землю.

Тільки спритний Одиссей здогадався, як обманути долю: він кинув із борту щит і сам стрибнув на нього. Цар Протесилай не помітив Одиссеєвої хитрості й подумав, що перша людина вже на Троянській землі, тож можна сміливо сходити з корабля. Він спустився на берег, та щойно його нога торкнулася тверді, як ворожа стріла, пущена Гекторовою рукою, протяла Протесилаєві груди. Цар мертвий упав додолу.

У Протесилая зосталася молода дружина Лаодамія, яка дуже тужила за чоловіком. Дізнавшись про його загибель, вона зовсім впала у відчай і стала просити богів іще хоч разочок побачитися з коханим. Боги зглянулися на Лаодамію, і вісник богів Гермес на кілька годин вивів Протесилая з підземного царства мертвих. Та коли прийшов час Протесилаєві повертатися до Аїду, Лаодамія власноруч убила себе, щоб не залишатися на землі без чоловіка.

А тим часом попід стінами Трої точилася битва. Коли запав вечір, війська уклали тимчасове перемир’я, щоб поховати забитих і забрати поранених. А на ранок цар

Менелай та хитромудрий Одиссей вирушили до Трої на перемовини. Довідавшись про прибуття послів, цар Пріам скликав народні збори. Менелай виклав троянцям свої вимоги, а потім слово взяв велемовний Одиссей. Довго й кручено говорив він до троянців і майже схилив їх до того, щоб віддати прекрасну Гелену цареві Менелаю і не починати кривавої війни.

Тільки Парисові не сподобалася мова хитрого Одиссея. Він гукнув: «Троянці, наші віщуни пророкують Трої перемогу! Не бійтеся війни з еллінами!» Посольству царя Менелая довелося повертатися в табір ні з чим. Греки обложили Трою, а самі почали спустошувати землі навколо міста, забирати худобу й захоплювати полонених. Дев’ять довгих років тривала облога Трої.

Одного разу елліни взяли в полон двох дівчат — Хрисеїду та Брисеїду. Коли греки ділили воєнну здобич, то Хрисеїда дісталася Агамемнону, а Брисеїда — Ахіллові. Проте батько Хрисеїди, жрець бога Аполлона, хотів викупити дочку з полону, погрожуючи грекам гнівом Аполлона. Агамемнон презирливо відмовив йому. Тоді жрець кинувся в храм Аполлона та приніс жертви, благаючи покарати греків. Аполлон дослухався до свого жерця і наслав на еллінський табір чуму.

Спершу почала гинути худоба, а за нею перехворіли й воїни. Дев’ять днів чума косила ряди еллінів. Нарешті віщун Калхант прорік, що потрібно негайно повернути дівчину батькові, бо в іншому разі Аполлонів гнів знищить греків. Усі царі вмовляли Агамемнона послухатись пророцтва, особливо ж Ахілл, і Агамемнону зрештою довелося проститися з Хрисеїдою. За це він вирішив помститися Ахіллові за втручання і викрав другу полонянку — Брисеїду.

Ахілл обурився, замкнувся в наметі й поклявся на власному мечі не воювати на боці еллінів. А його мати Тетида, щоб помститися за синову образу, впала в ноги могутньому Зевсу і вмолила його не давати грекам перемог, аж доки її син не братиме участі в боях.

І ось прийшов день першої битви. Греки вишикувалися стрункими шерегами, а троянці, очолювані Парисом, безладно виступили проти них, супроводжувані союзниками — азійцями. Парис, запнутий у леопардову шкуру, тримав у руках лук, меч і два важкі списи. Здійнявши спис, він гукнув: «Я викликаю будь — якого з грецьких героїв на поєдинок!» Одразу ж назустріч йому вийшов цар Менелай.

Парис розгубився, зуздрівши проти себе ображеного ним чоловіка прекрасної Гелени, і хутко змішався з лавами троянських воїнів. Але до нього підбіг Гектор і почав соромити: «Чи не злякався ти, бува, поразки?» Парисові довелося вийти до Менелая і прийняти бій. Він крикнув до суперника: «Нехай Гелена належить тому з нас, хто переможе. Інші ж вороги примиряться, греки попливуть додому, а троянці зостануться в Трої». Менелай відповів: «Твого слова замало! Нехай його підтвердить цар Пріам!»

Герольди побігли по царя. Пріам вийшов на поле бою, приніс жертви богам і потвердив Парисові слова. Почався двобій. Кілька разів сходилися Менелай і Парис, проте дарма: жоден із них навіть не поранив іншого. Нарешті Менелай спритно стрибнув на Париса й мав уже завдати йому смертельного удару, коли Парисова покровителька Афродита затулила грека хмарою і перенесла в палац до Гелени. Тільки шолом зостався в руках Менелая.

Побачивши Париса, Гелена вигукнула: «Як міг ти залишити поле бою! Краще б ти загинув від руки хороброго воїна — мого колишнього чоловіка Менелая!» А тим часом розлючений Менелай гасав полем бою, даремно шукаючи Париса. Його брат Агамемнон гукав до грецьких воїнів: «Хіба ви не бачили Менелаєвої перемоги? Нехай троянці повернуть нам Гелену!»

Але того дня облозі так і не поклали краю. Безсмертні олімпійські боги також брали участь у битвах греків із троянцями, причому могутня Гера та войовнича Атена, яких зневажив Парис, були на боці греків, а на боці троянців билися бог війни Арес, сонцесяйний Аполлон і богиня кохання Афродита, якій Парис віддав злощасне яблуко. Коли Гера збагнула, що греки та троянці можуть от — от укласти мир і Парис так і не буде покараний, то умовила володаря богів Зевса відновити бій. Зевс послав до троянців перевдягнену Атену, яка підбурила стрільця Пандара поцілити Менелая смертельною стрілою.

Пандар натягнув тятиву лука і випустив стрілу у царя Менелая; на щастя, останньої миті сама ж Атена відхилила стрілу, і та влучила в міцний панцир Менелая. Але справу було зроблено: сутичка відновилася.

До битви греків і троянців приєдналися боги. Богиня Атена наснажила аргоського царя Діомеда, який хоробрістю та силою поступався хіба що Ахіллові, і під його тиском почали відступати троянці. Тоді троянський стрілець Пандар вичекав слушну мить, натягнув тятиву лука і випустив влучну стрілу в плече Діомеда.

Пандар гадав, що смертельно поранив Діомеда, проте помилявся: Діомед вийняв стрілу з рани і закликав заступницю греків Атену дати йому мужність битися далі. Атена потроїла Діомедові сили, й аргоський цар знову став до бою.

Тим часом троянський герой Еней, син богині Афродити, побачив, що Діомед живий і б’ється запекліше, ніж перед тим. Він сів у колісницю й кинувся шукати стрільця Пандара, щоб нарешті покінчити з ворогом раз і назавжди. Пандар охоче приєднався до Енея, і колісниця помчала на Діомеда.