А цар Пріам із муру Трої бачив, як спаплюжили тіло його сина. Мов причинний, вийшов він із міста та попрямував до ворожого табору. З собою він узяв багаті дарунки, які хотів віддати. Ахіллові за тіло Гектора, що вже дванадцять днів лежало непоховане. А могутній Зевс побачив, що цар Пріам сам — один вирушив до ворожого стану, і послав до нього вісника богів Гермеса. Гермес, прибравши подобу юнака, з’явився перед Пріамом, коли той напував коней у річці. Пріам злякався, що юнак хоче відібрати в нього дарунки, але Гермес мовив: «Я — слуга Ахілла. Я тут, щоб провести тебе до табору». І він, наславши на греків сон, таємно провів Пріама аж до Ахіллового шатра.

Цар Пріам зайшов до шатра Ахілла, упав йому в ноги й, обіймаючи героя за коліна та цілуючи йому руки, почав благати згадати про власного батька, либонь, такого ж старенького, як і він, Пріам. «Зглянься ж на мене, Ахілле! Ти убив мого сина Гектора, то хоч дозволь мені поховати його, як належить!» Ахілл не міг стримати сліз зворушення. «Але ж як ти, Пріаме, наважився прийти у ворожий табір сам — один? У твоїх грудях б’ється мужнє серце!»

Ахілл вийшов із шатра і закликав друзів. Він звелів їм обмити тіло Гектора та вбрати його в найкращі шати. Гекторове тіло поклали на пишно оздоблений віз, а Ахілл запросив царя Пріама розділити з ним вечерю. Після вечері цар Пріам приліг спочити, адже не спав ні ночі, поки тіло його сина залишалося непохованим.

«Скільки тобі, Пріаме, потрібно днів, щоб справити поховальний обряд над сином?» — запитав Ахілл. Пріам відповів: «Десять». «Усі ці десять днів, — мовив Ахілл, — я і сам не стану до бою, і нікому не дозволю воювати, допоки ти не поховаєш сина».

А на світанку цар Пріам повернувся в Трою. Першою побачила його дочка — віща Кассандра. Вона почала голосити за померлим братом, і від лементу її збудилися троянці. Браму міста розчахнули, троянці розступилися, і Пріам заїхав у Трою з тілом сина. Тут його зустріла Андромаха, яка тяжко заголосила над чоловіком. Плакала і Гекторова мати Гекаба.

Цар Пріам велів готувати поховальне вогнище. Цілих дев’ять днів возили троянці дрова, а на десятий день з великими почестями поклали на кострище Гекторове тіло і запалили полум’я. Коли ж вогнище догоріло, попіл Гектора зібрали в золоту урну, поставили в гробівець, а згори насипали високу могилу. А після похорону цар Пріам влаштував пишні поминки.

Після смерті мужнього Гектора троянці, нажахані появою серед греків нездоланного Ахілла, боялися навіть потикатися поза мури міста. Та одного дня вони отримали несподіване підкріплення — на допомогу їм із далеких країв припливли войовничі амазонки на чолі зі своєю царицею Пентесилією — дочкою самого бога війни Ареса.

Побачивши нежданих союзників, зрадів навіть цар Пріам, який весь час оплакував загиблого сина. Він радо прийняв амазонок у своєму палаці, розповів про тяжке становище, в якому опинилися троянці після смерті Гектора. Хоробра Пентесилія пообіцяла, що вижене зайд геть із — під мурів Трої та попалить усі грецькі кораблі.

А на другий день військо амазонок стало до бою з греками. Мов левиці, билися амазонки, так і сиплючи навсібіч ударами коротких секир — звичної своєї зброї.

Не один грецький воїн поліг від їхніх рук. Цар Пріам молив богів, щоб послали амазонкам перемогу, але боги не почули його. Коли Пентесилія відтіснила греків аж до кораблів, коли перемога начебто була так близько, назустріч Пентесилії виступили герой Ахілл і син Теламона Еант, які й досі оплакували Патрокла і тому не зразу приєдналися до битви.

Пентесилія метнула спис, але він розлетівся на друзки, вдарившись об Ахіллів щит, викуваний богом — ковалем Гефестом. Не роздумуючи, цариця амазонок кинула в Ахілла ще одним списом, проте знову захистив героя щит. А натомість Ахілл розлютився, підскочив до Пентесилії і вразив її в груди. Прекрасна амазонка впала з коня, стікаючи кров’ю. Ахілл зняв із неї блискучий шолом — і був вражений божественною красою дочки бога Ареса.

Греки, які оточили Ахілла, перелякалися, що їхній герой вразив не смертну жінку, а безсмертну богиню. Ахілл же картав себе за те, що вбив таке ідеальне створіння. Він сам підняв тіло Пентесилії і на руках виніс із поля бою. Тіло Пентесилії віддали троянцям, і місто справило пишний похорон, спаливши на високому багатті царицю амазонок разом з іншими героями, що загинули, захищаючи Трою.

Після смерті цариці амазонок Пентесилії троянців огорнув глибокий смуток. Ніхто вже не вірив у перемогу над греками; втративши останню надію, троянці сиділи за високими мурами обложеного міста, боячись навіть носа поткнути за браму. Тут і там городяни пошепки перемовлялися: «Час потайки вибиратися з міста, доки нас тут не поховали живцем». І тільки цар Пріам непохитно вірив у прихильність долі до колись могутньої Трої і раз у раз підбадьорював земляків: «Зачекайте, нам на допомогу вже йде цар Етіопії Мемнон!»

Цар Мемнон був сином Пріамового брата Титона та богині ранкової зорі Еос. Зачувши про загибель Гектора, він поквапився на допомогу троянцям. Щойно він прибув до Трої та постав перед грецьким військом у своїх золотих обладунках, викуваних самим богом — ковалем Гефестом, як занепалі духом троянці оговталися й мужньо виступили проти ошелешених греків. Мов грізний вихор, носився Мемнон серед ворожого війська, сіючи за собою смерть. Поруч із ним бився друг його Піразид.

Аж раптом Піразид затнувся, смертельно вражений списом, — це Ахіллів вірний приятель Антилох поцілив його. Не тямлячи себе від люті, етіопський цар Мемнон кинувся до Антилоха і встромив списа просто йому в серце. А потім нахилився над подоланим ворогом, щоб здійняти з нього обладунки на знак своєї перемоги. Для греків це було страшною ганьбою, і Нестор, батько Антилоха, кинувся на захист синового тіла. Мемнон поглянув на старого — і не здійняв на нього руки, дозволив забрати синове тіло з поля бою.

А тут Ахілл дізнався про загибель вірного друга. Спершу він не повірив страшній звістці, а коли усвідомив, що сталося, з подвійним завзяттям почав рубати шереги троянців. Ось він наблизився впритул до Мемнона — й поранив його списом у плече. Мемнон навіть не звернув уваги на рану і своєю чергою черкнув списом Ахілла. Побачили супротивники, що вони варті одне одного, й повитягали з піхов мечі.

А в цей час олімпійські боги поклали на терези долі Мемнона й Ахілла. Доля Ахілла переважила, і Мемнонові

судилося померти у цьому поєдинкові. Під ударами грецького героя упав мертвий етіопський цар Мемнон. Заплакала його мати — богиня ранкової зорі Еос. Вона послала на поле бою богів вітру, щоб забрали тіло її сина та перенесли на берег річки Есеп. Там для Мемнона спорудили гробницю, а супутники його, які разом зі своїм царем мужньо билися на боці троянців, обернулися на пташок — мнемонід, і тепер вони щорічно прилітають на могилу етіопського царя й оплакують його.

Греки ж з великою шаною поховали героя Антилоха й поставили урну з його попелом у гробівець, де вже був прах Патрокла.

Ахілл лютував: понад усе він хотів помститися на троянцях за смерть своїх друзів — Патрокла й Антилоха. Мов у нестямі, рубав Ахілл ворогів направо й наліво, допоки перелякані троянці не почали втікати, щоб мерщій заховатися за надійними мурами міста. А грецький герой гнав ворогів аж попід саму Скейську браму, яку троянці не встигли зачинити.

Мабуть, Ахілл би вдерся й до Трої, якби була на те воля олімпійських богів. Проте доля розсудила інакше: сонцесяйний Аполлон гукнув до Ахілла, щоб той спинився й не важився потикатися до міста. Ахілл мов не тямив, що перед ним бог: замість послухатись і відступити, він замахнувся на Аполлона списом: мовляв, мене ніхто не спинить. Розгнівався Аполлон і забув свою обіцянку завжди охороняти Ахілла.

Саме цієї миті Парис напнув тятиву лука, й Аполлон непомітно спрямував стрілу в єдине вразливе місце на тілі Ахілла — у п’ятку. Грецький герой відчув, що його мов ужалило щось у п'ятку. Він видер із рани стрілу — і зненацька відчув, що йому стало зле, як ніколи до того. Він прочував наближення смерті. Ахілл зіперся на спис, щоб не впасти перед лицем ворога, проте сили швидко полишали його, і він поточився на землю. За мить він помер.