Довгий нас уже мешкав Парис у палаці свого батька, царя Пріама, і здавалося, зовсім забув про дарунок, який йому обіцяла богиня кохання Афродита. Аж поки Пріамові не закортіло поквитатися з греками і домогтися викупу за сестру Гесіону, яку Теламон колись був забрав із собою. Саме Парису цар Пріам доручив цю поважну місію — добитися викупу за Гесіону. Парис почав ладнатися в дорогу.

До походу він підготував корабель і, як заведено було в ті часи, прикрасив ніс його визолоченим погруддям однієї з богинь. Належало прикрашати кораблі скульптурами покровительок мореплавців — могутньої Гери або войовничої Атени, проте Парис згадав власну покровительку — богиню кохання Афродиту — й оздобив свій корабель саме її погруддям.

Уся Троя проводжала мореплавців. Парис першим ступив на корабель, за ним зійшов на судно Еней — син богині кохання Афродити, аж тут із натовпу вибігла віщунка Кассандра і заволала: «О, горе Трої! Бачу я охоплений полум’ям Іліон, бачу скривавлених його синів. Бачу в неволі його жінок і дочок!» Проте і цього разу ніхто не зважив на пророцтва Кассандри. Корабель відплив, і незабаром Парис з’явився у грецькому місті Спарта, де владарював цар Менелай.

А тим часом красуня Гелена, дочка Леди й могутнього володаря богів Зевса, щасливо жила зі своїм чоловіком — спартанським царем Менелаєм. Від цього шлюбу в них знайшлася дочка Герміона. І не відало подружжя, що незабаром усе піде шкереберть. Коли до Спарти приплив корабель Париса, цар Менелай із пошаною прийняв у своєму палаці чужоземних гостей. Всадовивши гостей на почесні місця, він почав пригощати їх і розпитувати про Трою та про далеку дорогу, яку їм довелося подолати.

Парис розповів про мету своєї подорожі — троянці чекають викупу за Пріамову сестру Гесіону. Цар Менелай спохмурнів, але старий звичай змусив його і далі розважати гостей. А в розпал бенкету богиня Афродита, яка не забула своєї обіцянки Парисові, потай вивела в залу дружину царя Менелая — красуню Гелену. Коли Парис уздрів дивовижну вроду, йому перехопило подих. Він забув і про викуп, і про Гесіону, і про батькові настанови.

Гелена, поглянувши на Париса, теж задивилася на його незрівнянну красу. Мов зачарована, любувалася вона гостем і не могла відвести очей. Після бенкету Менелай звелів провести гостей відпочивати, а стосовно викупу за Гесіону нічого не сказав. Наступного дня Менелаю треба було вирушати на Крит, щоб отримати батьків спадок, і він наказав Гелені дбати про гостей. Та щойно цар Менелай поїхав, богиня Афродита таємно провела Гелену в покій до Париса.

Вражені коханням, Парис і Гелена забули про все на світі: Парис уже не думав про викуп, а Гелена не згадувала про чоловіка й навіть любу дочку Герміону. Уночі Парис таємно вивів Гелену з палацу, закохані сіли на корабель і, залишивши гирло Евроту позаду, вирушили у зворотну путь.

Та коли Парис і прекрасна Гелена опинились у відкритому морі, з шумливих хвиль виринув морський бог Нерей і провістив загибель Трої: «Що ти накоїв, Парисе!

Ти порушив закон гостинності, цього не пробачать тобі ні боги, ні смертні! Вся Еллада вже береться до зброї! Схаменися, доки не пізно!» Парис збентежився, та Афродита заспокоїла його. Усю дорогу богиня кохання пильнувала корабель, поки він не причалив до Трої.

Коли прекрасна Гелена втекла з палацу, олімпійські боги образились і миттю послали вісницю богів Іриду на Крит — сповістити царю Менелаю, що сталося за його відсутності. Засмучений Менелай вирушив додому. Та тільки — но він прибув до Спарти і виявив, що викрадена не тільки Гелена — зникли й усі скарби Трої, він невимовно розлютився і почав готуватися до походу на Трою.

Ще коли Менелай змагався за руку прекрасної Гелени (а претендентів на її руку не бракувало!), спартанський цар Тиндерей, батько Гелени, домігся, що всі грецькі царі, які женихалися до Гелени, визнають першість за тим, кого обере красуня, і завжди захищатимуть його. Отож Менелай звернувся до інших грецьких царів по допомогу, і вони не могли йому відмовити.

Усі грецькі царі зійшлися на зібрання й обрали Менелая головнокомандувачем війська. Зібрання постановило спершу відправити посольство до Трої з вимогою повернути Гелену. Проте цар Пріам відповів послам, що не віддасть Гелену, бо йому не повернули сестру Гесіону і не дали за неї викупу. Така відповідь обурила грецьких царів, і вони ухвалили взяти Трою в облогу.

Під час облоги командували грецьким військом Менелай, його рідний брат Агамемнон, двоє героїв — Еантів, аргоський цар Діомед, тессалійські царі Філоктет і Протесилай, пілоський цар Нестор та евбейський герой Паламед. Коли військо вирушило в похід на Трою, цар Менелай відправив Паламеда, свого найліпшого друга, до царя острова Ітака Одиссея з проханням приєднатися до інших грецьких царів під час облоги Трої. Але Одиссей не хотів залишати свою дружину Пенелопу, з якою щойно побрався, і вдав причинного. Коли Паламед прибув до Одиссея, той орав морський берег ралом, запряженим віслюком і волом, і замість насіння сіяв сіль.

Та Паламед був не в тім’я битий: він не повірив, що Одиссей і справді втратив розум. Паламед поставив на шляху плуга Одиссеєвого сина Телемака, й батькові довелося розвернути плуг, щоб не зачепити сина. Так викрилося, що Одиссей тільки вдавав безумство, і йому зрештою довелося приєднатися до війська царя Менелая.

До того ж, пам’ятаючи пророцтво віщуна Калханта, Менелай будь — що хотів залучити до війська Ахілла. Грецькі царі кинулися шукати героя, але ніде не могли його знайти. Нарешті Одиссеєві, Феніксу та Нестору вдалося довідатися, що Ахілл, певніше за все, переховується на острові Скірос. Вони приїхали на Скірос під виглядом купців. Царівни, дочки скіроського царя Лікомеда, радо вітали заморських купців, коли ті розклали перед ними жіночі коштовні прикраси.

Аж знагла Одиссей і його приятелі вихопили зброю й гукнули бойовий клич. Жінки у страху повтікали, та Ахілл, схопивши зброю, кинувся навперейми ворогові. Так юнак виказав себе. Одиссей запропонував Ахіллові взяти участь в облозі Трої, і той радо погодився.

Все було готове до походу. То була величезна армія, яка налічувала сто тисяч вояків, що пливли на тисячі кораблів. Перед відплиттям грецькі воїни зібралися біля вівтаря попід столітнім платаном, щоб принести жертву богам. Раптом із — під вівтаря виповз червлений, наче кров, змій. Звиваючись кільцями, він поповз на вершечок платана — до гнізда з вісьмома пташатами. Розтулилася червона пащека — і в ній зникли і восьмеро пташат, і їхня бідолашна мати. А змій раптом обернувся на камінь. Приголомшені люди не могли збагнути, що означає такий знак богів.

Тоді наперед вийшов провидець Калхант, який напророкував грекам перемогу і смерть Ахіллу, і сказав: «Дев’ять років еллінам доведеться облягати Трою, бо дев’ятьох птахів зжер страшний змій. Аж на десятий рік удача усміхнеться грекам». Воїни зраділи такому віщуванню, і кораблі знялися з якорів і випливли з гавані Авліди. Та щойно вони відійшли від берега, як здійнялася жахлива буря. То розгнівана Артеміда наслала буревій у помсту за те, що Менелаїв брат Агамемнон напередодні в лісі уполював її улюблену лань.

Знову звернулися греки до віщуна Калханта, і він мовив: «Кораблі тоді зможуть вирушити в дорогу, коли Агамемнон принесе в жертву те, що йому наймиліше». Кораблям довелося повертатися назад до Авліди, а царю Агамемнону прощатися з тим, що для нього було наймилішим, — із дочкою Іфігенією.

Агамемнон послав у Мікени гінця з дорученням: привезти Іфігенію, буцімто відбудуться її заручини з Ахіллом. Дівчина була рада батьковій звістці — вона нічого не підозрювала. Та коли вона опинилася в Авліді, там на неї, замість шлюбного бенкету, вже чекав жертовний вогонь. Іфігенія благала батька врятувати її, проте хіба міг він щось вдіяти, коли від жертви богині Артеміді залежала доля походу? Іфігенію відправили на вівтар.