Одиссей і його супутники сиділи в печері ні живі ні мертві: хто стане наступною жертвою кровожерного велетня? І втекти з печери непомітно ніхто не міг: циклоп завалив — бо вхід величезною кам’яною брилою. На ранок циклоп знову погнав худобу на пасовисько, але вхід до печери передбачливо затулив брилою. Увечері циклоп пригнав отару додому. Він знову зарізав двох товаришів Одиссея, зварив їх на вогні та з’їв, а далі влігся спати.

Наступного дня повторилася знайома історія: зранку циклоп погнав отару на випас. Проте хитромудрий Одиссей уже почав розробляти план. Він знайшов у печері величенького дрючка, добре його загострив і сховав. Коли циклоп повернувся, то схопив іще двох Одиссеєвих приятелів, зарізав і з’їв. Він хотів був уже завалитися спати, але Одиссей дістав глечик із вином, який захопив на кораблі, налив повну чашу й підніс циклопові. Циклоп залюбки вихлебтав вино, а тоді мовив: «Налий мені ще. Тебе як звати?» Кмітливий Одиссей відповів: «Мене звати Ніхто».

Циклоп пив вино, а Одиссей йому підливав. Нарешті велетень впав на долівку й захропів. Тоді греки розжарили на вогні дрючка, завбачливо нагостреного Одиссеєм, і випалили циклопові єдине око. Велетень заревів від болю. На його крик збіглися інші циклопи, а Одиссей і його товариші швиденько поховалися в печері. «Хто тебе покалічив, Поліфеме?» — розпитували циклопи, а той, скиглячи з болю, відповідав: «Ніхто».

Нарешті циклоп Поліфем заспокоївся і заснув. Зранку він прокинувся і, як завше, відвалив од входу кам’яну брилу, щоб випустити кіз на попас. Сам же сів біля отвору й кожну козу мацав за спину, щоб не випустити з печери людей. Але й тут хитрий Одиссей знайшов вихід: він прив’язав своїх товаришів попід черевом худоби, та й сам учепився за густу шерсть барана. Поліфем мацав — мацав тварин за спини, але не здогадався помацати попід животом, і так Одиссей зі своїми приятелями врятувався з печери.

Греки швиденько побігли до корабля й відчалили від берега. Вже здалеку Одиссей гукнув Поліфему: «Знай, циклопе, тебе осліпив не Ніхто, а Одиссей, цар острова Ітака!» Коли він це крикнув, розгнівався володар моря Посейдон, — Одиссей — бо скалічив його сина Поліфема, — і щосили вдарив хвилею в борт грецького корабля. Та на щастя сусідній острів, де залишалася решта Одиссеєвих супутників, був недалечко, тож колишні циклопові бранці щасливо дісталися берега і приєдналися до друзів.

Довго плив Одиссей зі своїми побратимами, аж ось нарешті далеко попереду показалася земля. Кораблі радісно попрямували до неї, і вже здалеку здивовані моряки побачили, що перед ними розлігся острів, оточений височенними мідними стінами та неприступними скелями. Одиссей здогадався, що то — острів Еолія, царство володаря всіх вітрів Еола.

Еол мешкав на острові разом із дружиною Аретою, шістьма синами та шістьма дочками. Сини та дочки Еолові побралися між собою, щоб ніколи не переривався рід вітрів.

Одиссеєві кораблі причалили до берега у невеличкій бухті поміж скель, і володар вітрів Еол сам вийшов назустріч гостям. Еол прийняв Одиссея та його товаришів дуже гостинно, одразу влаштував пишну учту. А потім іще цілий місяць розважав гостей бенкетами і залюбки слухав Одиссеєві оповідки про героїчні подвиги під Троєю.

Та нарешті прийшов час Одиссеєві рухатися далі. Засумував Еол, що має розлучитися з чудовими гостями, проте не став затримувати Одиссея, а натомість подарував йому цілий міх, повний різноманітних вітрів. Попрощавшись з Одиссеєм і його супутниками, які зійшли на корабель, Еол наказав попутному вітрові Зефірові гарненько надимати вітрила кораблів і швидко доправити їх до Ітаки. Одиссеєві ж Еол суворо заборонив розв’язувати міх із вітрами, допоки кораблі не причалять на Ітаці.

Довго пливли кораблі, а Зефір надимав вітрила і підганяв їх до мети. Довго пильнував Одиссей, щоб його цікаві приятелі не розв’язали міх, коли нетреба. Та одного дня, коли до Ітаки було вже зовсім близько, зморений Одиссей міцно заснув. Його товариші скористалися цим і, не в змозі подолати цікавість, розв’язали подарований Еолом міх. Вони — бо гадали, що володар вітрів подарував Одиссеєві незліченні скарби — срібло і золото. Та щойно вони розв’язали срібну мотузку, яка тримала міх, як звідтіля випорснули на свободу вітри і, збивши корабель із вірної дороги, знову пригнали його до острова Еолії.

Еол страшенно розгнівався, що Одиссей порушив його волю, і не схотів удруге прийняти гостей на своєму острові. Довелося Одиссеєві розвертати кораблі і покладатися на милість долі.

Шість днів пливли Одиссеєві кораблі й ось нарешті знову побачили попереду землю. Виснажені моряки невимовно зраділи — час було відпочити й поповнити запаси питної води. Кораблі причалили до берега в тихій затоці. Нічого не віщувало небезпеки. Одинадцять кораблів моряки повитягали на пісок, а Одиссей лишив свій корабель біля входу в затоку.

Греки злізли на берег і вирішили розвідати околиці. Острів здавався зовсім безлюдним — ні оброблених ланів, ні черід товару, ні будинків. Тільки десь далеко курився димок. Може, там хтось мешкає, коли палить багаття? Одиссей звелів трьом своїм супутникам піти розвідати, хто ж мешкає на дивному острові.

Довго вони йшли, а дим попереду все не наближався. Вони вирішили спочити й напитися води, отож зупинилися біля колодязя. Аж бачать — прямує до колодязя височенна на зріст дівчина, вона прийшла по воду. Греки почали її розпитувати: що це за острів і хто тут мешкає. Дівчина пояснила, що острів належить лестригонам, а вона — дочка їхнього володаря. І згодилася провести Одиссеєвих супутників у царів палац.

Щойно вони прийшли у палац, а назустріч їм виходить цариця — на зріст така ж височенна, як і її дочка. Цариця звеліла закликати царя, який саме збирав раду старійшин, щоб гідно прийняти гостей. Не встиг цар з’явитися в палаці, як кинувся на одного з греків і роздер його навпіл. Одиссеєві супутники страшенно перелякалися й нумо втікати.

А лестригони женуться за ними, видирають із землі цілі скелі та жбурляють їм навздогін. Прибігли греки на берег, хотіли були зіпхнути кораблі у воду, щоб тікати світ за очі з негостинного острова, але не встигли: за кілька хвилин людожери — лестригони побили — потрощили всі одинадцять кораблів, які чекали на березі. Потім переловили всіх греків із тих одинадцятьох кораблів, убили їх, нанизали на палі й понесли до свого страшного міста.

Тільки Одиссеєвому кораблю вдалося порятуватися завдяки тому, що він не витягав судно на берег, а залишив його біля входу в затоку. Одиссей швиденько вивів останній корабель із затоки, напнув вітрила та виплив у відкрите море.

Знову довго блукав Одиссей по морю, ніяк не міг знайти вірної дороги додому. Й от на його шляху постав невідомий острів. Розташований він був на далекому заході, аж на самісінькому краї моря. Звався цей острів Ея, і мешкала тут красуня Кирка, могутня чаклунка, дочка бога Сонця — Геліоса й океаніди Перси.

Одиссей причалив корабель до берега, греки спустилися на землю. Далеко — далеко попереду курилися димки — отже, на острові хтось мешкав. Три дні греки відпочивали на березі, не наважуючись заглибитись у ліс, що починався за кільканадцять кроків од берега, та зрештою на третій день Одиссей зважився, підперезався мечем, узяв спис і пішов на розвідку. У лісі він уполював оленя й радо повернувся зі здобиччю до табору. Греки засмажили оленя й гарно покріпили сили.

А наступного дня Одиссей розділив своїх супутників на дві команди —? одну очолив сам, а другу доручив очолити своєму родичеві й вірному побратимові Еврилохові. Потім греки кинули жереб, і випало Еврилохові з дванадцятьма товаришами йти на розвідку острова.

Вирушили вони в путь і незабаром наблизилися до палацу цариці. Палац охороняли леви та вовки. Еврилох і його супутники страшенно перелякалися, але раптом леви та вовки почали лащитися до гостей, мов лагідні собаки. Тоді Еврилох іще не знав, що то чаклунка Кирка так зачарувала диких звірів чарівним зіллям. Тут із палацу почувся мелодійний спів, і сходами спустилася красуня Кирка. Греки не могли відвести від цариці очей — такою гарною вона була.