Хоча цар богів Зевс вельми часто слухався поклику власного серця й закохувався і в богинь, і у смертних жінок, проте він ніколи не занедбував своїх обов’язків володаря світу. Він бачив, що на землі багато лиха, отож вирішив дати людям героя, який би захищав від різноманітних бід і богів, і людей. Зевс зійшов на землю і почав шукати смертну жінку, яка гідна була би стати матір’ю майбутньому героєві.

Обраницею Зевса стала Алкмена — дружина царя Амфітріона, який походив зі славетного роду Персея. Проте Алкмена палко кохала свого чоловіка й чути не хотіла ні про кого іншого. Тоді Зевс вдався до хитрощів: одного разу він прибрав подобу Амфітріона і так увійшов до Алкмени. Від союзу могутнього бога та смертної жінки народився хлопчик.

Майбутній Гераклл от — от Мав з’явитися на світ, і Зевсу нестримно закортіло похвалитися перед богами, що саме цього дня у родині Персея народиться великий герой, який владарюватиме над усіма народами. Проте ревнива Гера, Зевсова дружина, одразу здогадалася, що чоловік похваляється не просто так, і вирішила помститися Зевсові за зраду. Вона затримала пологи Алкмени, а натомість прискорила народження іншого Персеєвого нащадка — Евристея.

Наступного дня Алкмена народила близнюків — Геракла, Зевсового сина, та Іфікла, сина царя Амфітріона. Злостива Гера хотіла позбутися Геракла і підіслала до колиски немовлят двох змій, проте міцний як молодий дубок Геракл легко задушив їх. Щоб урятувати Геракла від безжальної Гери, вісник богів Гермес підстеріг, коли Гера заснула, підхопив немовля, відніс його на Олімп і поклав богині на руки. Гера прокинулась і в гніві відкинула дитину, проте Геракл устиг вкусити богиню за груди, аж із них бризнуло молоко й розлилося по небі Молочним шляхом. А Геракл устиг скуштувати молока безсмертя й тепер міг не боятися Гери.

Геракл отримав гарне виховання. Цар Амфітріон навчив його керувати колісницею. Кастор (один із близнюків — Діоскурів, на честь яких отримало свою назву сузір’я Близнюків) навчив його стріляти з лука та вправлятися з іншою зброєю. Кентавр Хірон навчив його боротьби та різних наук, а славетний співець Лін — гри на кітарі. Треба зауважити, що Геракл був лінькуватим, коли йшлося про музичну науку, тож Лін одного разу хотів покарати хлопця за несумлінність. Геракл у відповідь ударив учителя кітарою, а що був напрочуд дужий, то ненавмисно забив свого вчителя. Коли про це дізнався цар Амфітріон, то злякався некерованої Гераклової сили і відправив юнака на гору Кітерон пасти череди.

Саме в цей час у горах Кітерону оселився страшний лев, який завдавав людям чимало збитків. Одного дня юний Геракл підстеріг лева й убив його, здер зі звіра шкуру й повісив собі на плечі. Коли боги побачили, як змужнів юнак, Гермес подарував Гераклу меч, Аполлон — лук і стріли, бог — коваль Гефест викував для нього золотий панцир, а богиня Атена власноруч виткала для нього одіж.

У вісімнадцять років Геракл повернувся з лісу до міста Теби. З’явився він саме тоді, коли до міста прибули посли царя Ергіна, який наклав на Теби ганебну щорічну данину. Розгніваний Геракл пішов війною проти Ергіна і переміг його. У заплату він змусив Ергіна присилати Тебам удвічі більшу данину. Вдячний тебанський цар Креонт віддав Гераклові за дружину свою дочку Мегару, яка народила йому трьох синів.

Довго й щасливо міг би прожити в Тебах Геракл, проте мстива Гера й далі не полишала героя у спокої. Одного разу вона наслала на Геракла потьмарення розуму, і він у нападі безуму зарізав усіх трьох власних синів, а на додачу ще й дітей свого брата Іфікла. Коли Геракл знову прийшов до тями, то вжахнувся з учинку. Як змити з себе безневинну кров? Геракл кинувся до Дельфійського оракула, щоб той дав йому пораду.

Оракул провістив, що Геракл має піти на службу до царя Евристея, як і було випадково провіщено Зевсом перед народженням героя. Дванадцять років має служити Геракл Еврисфеєві, дванадцять подвигів здійснити — і тоді отримає безсмертя.

Геракл оселився в Тиринті у кволого царя Еврисфея, якому відтепер мав служити дванадцять років. Саме на ту пору в Немеї лютував величезний лев, спустошуючи країну. Ця потвора була породженням змієголового Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни. Еврисфей звелів Гераклу вирушати в Немею, щоб звільнити країну від чудовиська. Геракл без роздумів зібрався в путь.

Він легко знайшов лева і став із ним до бою, проте дуже швидко переконався, що дивний звір — нездоланний. Усі стріли з подарованого Аполлоном сагайдака випустив у лева Геракл, але ті не пробили навіть шкури чудовиська. Тоді Геракл спробував ударити лева величезною дрючиною, проте вона від удару просто розлетілася на друзки, не завдавши левові жодної шкоди.

У розпачі Геракл примудрився загнати лева у печеру, де й кинувся на нього з голими руками. Міцно обхопивши звіра за шию, Геракл задушив його. З мертвого лева Геракл здер шкуру і приніс царю Еврисфею. Побачивши Гераклів трофей, Еврисфей зблід від жаху і заборонив герою навіть наближатися до палацу. На трофей Еврисфей згодився поглянути тільки з — за високих палацових мурів. А Геракл приніс Немейського лева в жертву Аполлону, і тоді Зевс відправив звіра на небо, зробившого його сузір’ям Лева.

У страшного Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни були й інші діти, окрім Немейського лева, — одне жахливіше за інше. Лернейська гідра мешкала в Лернейських болотах, звідки вчиняла набіги на людей. Гідра мала дев'ять голів, та ще й чарівних: коли їй відрубували одну голову, на її місці одразу ж виростала інша.

Цар Еврисфей звелів Гераклові відправлятися у Лернейські болота й подолати гідру. Геракл дістався боліт, проте гідра не хотіла виповзати до героя. Тоді Геракл розпалив вогонь і розжарив до червоного стріли, а далі почав одну по одній пускати їх у гідру. Розлютована гідра виповзла з болота й кинулася на Геракла, та могутній герой притис її до землі і заходився одну по одній відрубувати голови.

Аж бачить Геракл — на місці відрубаної голови одразу виростає нова. Тоді герой вихопив із багаття головешку і припалив рани на місці зрубаних голів. Коли він так учинив, голови припинили виростати, і гідра нарешті сконала.

А Геракл обмокнув стріли у кров страшної гідри, і з тої пори рани, завдані його стрілами, були невигойні. Переможцем повертався Геракл до Тиринту, але там на нього вже чекало нове Еврисфеєві завдання.

Величезний вепр оселився на горі Еримант. Він спустошував околиці, а людей убивав своїми здоровенними іклами. Геракл вирушив до гори Еримант, а дорогою завітав до свого приятеля кентавра Фола. Фол зрадів другові і запросив його на гостину. Тут — таки він відкоркував добре вино, пахощі якого полинули далеко в ліс.

Інші кентаври зачули пахощі, образилися на Фола — вино — бо належало всім, не тільки йому — і вдерлися до хатини. Там вони накинулися на Геракла, проте герой не розгубився, а почав жбурляти у кентаврів палаючими головешками з печі, а далі стріляти отруйними стрілами.

Кентаври зачали втікати, а Геракл гнався за ними, аж нарешті переслідувані вирішили прохати захисту в самого Фола. А Геракл уже вкотре натягнув лук і випустив стрілу — і вона вп’ялася у коліно його приятелеві Фолу. У розпачі Геракл кинув лук, проте було вже запізно: стріли, намочені кров’ю Лернейської гідри, лишали невигойні рани. А оскільки кентавр Фол був безсмертним і не міг померти від ран, то мусив мучитися все життя, тому він вирішив сам спуститися до похмурого Аїду. Проте олімпійські боги вирішили піднести його на небо, перетворивши на сузір’я Стрільця.