Коли Еней висадився на берегах Карфагену, Дідона радо вітала і його, і всіх його супутників — троянців. Вона влаштувала на честь гостей бучну учту. Богиня Афродита, покровителька троянців, вирішила, що Енеєві було б найкраще зостатися в Карфагені, отож оселила в серці Дідони кохання до красеня — героя Енея. Цілісінькі дні Дідона не розлучалася з Енеєм — захоплено слухала його оповіді про Троянську війну, про страшне лихо, яке трапилося з його містом, про небезпечну морську мандрівку…

Та володар богів Зевс мав щодо Енея зовсім інші плани. Одного дня він через свого вісника звелів Енеєві залишити Карфаген і вирушати далі. Хоч яка гарна й чарівна була цариця Дідона, а проте Еней зміг встояти проти її чарів і зоставити гостинну країну. Дідона довго вмовляла Енея залишитися з нею, але троянський герой одного дня потихеньку сів на корабель і відплив від берегів Карфагену. Коли Дідона дізналася про таємну втечу коханого, горю її не було меж. Вона звеліла спорудити височенне вогнище, сама вилізла на нього та зарізалася мечем, який подарував їй зрадливий Еней. Потому Карфагеняни запалили кострище, і прекрасна цариця згоріла.

Троянський герой спрямував свої кораблі до берегів Сицилії, де рік тому поховав власного батька Анхіза. Саме тут, на могилі батька, Еней влаштував похоронні ігри та змагання на честь Анхіза. Він уже готовий був знятися з якоря і прямувати далі, але троянські жінки, стомлені нескінченними блуканнями чужими землями, спалили декілька кораблів і відмовилися знову плисти світ за очі. Енеєві довелося заснувати на Сицилії місто, де зосталося жіноцтво, старші люди та деякі троянці, котрі не хотіли плисти далі.

І ось нарешті Еней спорядив кораблі, що вціліли, й вирушив у путь. Незабаром він прибув у місто Куми. У Кумах мешкала знана пророчиця — сивіла, яка написала дев’ять таємних книг пророцтв. Еней звернувся до кумської сивіли з проханням витлумачити йому майбутнє. Але сивіла порадила троянському героєві спуститися в Аїд, щоб дізнатися свою долю від власного батька Анхіза. «Дорогою до царства тіней, — мовила пророчиця — сивіла, — тобі трапиться золота гілка. Принеси її в жертву володарці Аїду Персефоні, і вона допоможе тобі».

Еней послухався сивілу й незабаром спустився в похмуре царство тіней. Золоту гілку, яку він знайшов дорогою, він приніс у жертву Аїдовій дружині — богині Персефоні, і вона допомогла Енеєві розшукати серед мертвих свого батька. Старий Анхіз радо провістив синові безхмарне майбутнє: за волею богів Еней буде засновником славетного войовничого народу, а його нащадки володітимуть половиною світу.

Повернувшись з Аїду, Еней плив іще кілька днів і нарешті причалив до берегів річки Тибр. Тут його радо вітав цар аборигенів Латин і навіть дав йому землю у своїх володіннях, щоб Еней побудував нове місто. Цар Латин настільки вподобав мужнього і гарного троянського героя, що запропонував йому руку своєї дочки Лавінії. Латин зовсім забув, що перед тим уже обіцяв руку дочки царю рутулів Турну. Дізнавшись про те, що Еней збирається взяти шлюб з його колишньою нареченою — Лавінією, цар Турн зібрав військо та пішов війною на троянців і царя Латина.

Хоч яким чисельним було військо Турна, але троянці разом з аборигенами запекло боролися. Боги були на боці Енея, тож коли Турн підібрався до троянського флоту і хотів його підпалити, олімпійці обернули кораблі на нереїд і не дозволили їх знищити. А розгніваний Еней викликав Турна на двобій. Одним влучним ударом він убив рутульського царя Турна і здобув перемогу у війні.

Розбивши військо Турна, Еней одружився з Лавінією і заснував нове місто, яке на честь дружини назвав Лавінієм. Довго й щасливо жили в новому місті Еней та Лавінія, а по смерті царя Латина успадкували його царство.

Довгі роки вже царював Еней у місті Лавінії. Його син Асканій зріс і змужнів, й от одного разу батько вирушив до оракула, щоб той провістив долю синові. Оракул промовив до Енея: «За волею богів Асканій не може залишитися в місті Лавінії. Вирушайте в дорогу вдвох із сином і йдіть, доки не змучитеся. І коли ви блукатимете у пустельній місцевості й вам здаватиметься, що подорож ваша марна, на березі річки, попід дубом, ви побачите білу свиню. Вона годуватиме таких самих біленьких, як вона, поросят. Саме на цьому місці ви маєте збудувати нове місто, в якому царюватиме Асканій».

Еней послухався оракула, й незабаром вони з сином вирушили в далеку дорогу. Довго блукали вони пустельними землями й уже почали втрачати надію, аж раптом сповнилося пророцтво оракула: на березі невідомої річки, під розлогим віттям дуба, вони уздріли білу свиню, яка годувала білих поросят. Зраділи Еней та Асканій — прийшов кінець їхній виснажливій подорожі. Отут буде засноване нове місто — Альба — Лонга!

Зненацька біла хмара огорнула Енея — і він зник. Довго кликав Асканій свого батька, довго шукав, але той наче під землю запався. Та одного разу вві сні явився Еней синові, вдягнений у блискучі обладунки, і розповів, що то могутній Зевс звелів забрати троянського героя Енея на Олімп, щоб він жив тепер серед безсмертних.

Багато щасливих років царював Асканій у новозаснованому місті, та прийшов і йому час спускатися назавжди у похмурий Аїд. Він передав престол Альба — Лонги своїм нащадкам. Спершу царював у Альба — Лонзі старший брат — Нумітор. Але заздрісний молодший брат Амулій зважився вигнати Нумітора з міста й захопити престол. Та у старшого брата була дочка — Рея Сильвія, яка теж могла претендувати на царство. Амулій боявся, що якби Рея Сильвія народила нащадка, то він би відібрав у Амулія престол. І тоді новоспечений цар змусив племінницю стати жрицею богині Вести (яку давні греки ще називали Гестією) — весталкою. Протягом тридцятьох років весталка мала служити в храмі богині Вести — покровительки домашнього вогнища, підтримувати там вічний вогонь, і не могла виходити заміж, і тільки через тридцять років ставала вільною.

Та одного разу Рея Сильвія, яка вже кілька років служила в храмі богині Вести, пішла до річки по воду. Там вона лягла спочити, і їй наснилося, що сам бог війни Арес спустився до неї з Олімпу й узяв її за дружину. Рея прокинулась — і збагнула, що то був тільки сон. Вона набрала води й повернулася до храму, щоб і далі день у день виконувати нехитрі обов’язки весталки. Та незабаром вона відчула, що вагітна. За дев’ять місяців Рея Сильвія народила хлопчиків — близнюків — Ромула й Рема.

Коли Амулій почув про те, що Рея Сильвія народила хлопчиків, він страшенно перелякався й розгнівався. Він мерщій наказав утопити близнюків у річці Тибр, а саму племінницю живцем закопати в землю — саме так у ті часи чинили з весталками, які насмілювалися порушити обітницю не виходити заміж і не народжувати дітей.

А того року навесні Тибр розлився напрочуд широко. Слуги, яким Амулій звелів утопити близнюків, принесли хлопців на берег річки в кошику й кинули у хвилі. Та саме на ту пору з волі богів вода почала спадати, хвилі відступили — й малюки в кошику опинилися на сухому. Ромул і Рем, голодні та змерзлі, жалібно квилили. їхній плач почула вовчиця і спустилася з гір. Побачивши малюків, вона, замість роздерти здобич, почала годувати їх своїм молоком. Ромул і Рем були врятовані.

А одного разу чередник Фаустул натрапив на вовчицю, яка годувала молоком людських дітей хлопчиків — близнюків. Він був вражений цим неймовірним дивом і збагнув, що самі боги оберігають дітей. Фаустул взяв Ромула й Рема на виховання.

Ромул і Рем росли швидко й були міцні, як молоді дубочки. Одного дня, коли вони досягли повноліття, Фаустул завів із ними серйозну мову. Фаустул уже давно збагнув, що такі гарні, дужі хлопці не можуть бути простими смертними, а мають бути синами безсмертного бога. Він знав про те, як Амулій звелів утопити в Тибрі близнюків Ромула й Рема і здогадався, що його вихованці — саме Ромул і Рем. Отож Фаустул розповів