полащитися до господаря, та в нього не стало сили поворухнутися. Зітхнувши, Аргус помер. А Одиссей не міг стримати сліз, дивлячись на вірного собаку, який один тільки упізнав його.

А потім Евмей та Одиссей пішли до бенкетної зали. Одиссей сів собі біля дверей — начебто старцювати. Тут його помітив Телемак і шепнув, щоб він сміливо обходив гостей і просив милостиню. Одиссей пішов поміж гостей з простягненою рукою. Усі йому подавали, тільки Антиной відмовив і хотів прогнати Одиссея. Той не стримався й вигукнув: «Всередині ти не такий гарний, як зовні, коли шкодуєш мені хліба, та ще й чужого!» Антиной розгнівався на старця й пожбурив у нього лавку, та Одиссей мужньо стерпів удар — ще не час йому був признаватися до людей.

А Пенелопа побачила, як у її домі образили мандрівника, і з серцем мовила: «Начувайтеся! Скоро повернеться Одиссей, і тоді вони з Телемаком жорстоко помстяться на вас за всі образи!» Тільки — но вона це сказала, як Телемак голосно чхнув — а то було вірною прикметою, що все сказане — правда. Пенелопа зраділа й повірила, що Одиссей повернеться — таки додому.

Бенкет тривав до самої ночі. Виходила до залицяльників Пенелопа й просила залишити палац, проте була вона така гарна, що ще дужче розпалила пристрасті. Її почали обдаровувати пишними дарунками, намагаючись схилити до шлюбу, й Пенелопа змушена була просто втекти до свого покою.

А коли бенкет був у самому розпалі, Одиссей шепнув Телемакові, що час виносити з бенкетної зали всю зброю. Поки вони це робили таємно, щоб ніхто не бачив, сама богиня Атена присвічувала їм. А скінчивши виносити зброю, Одиссей попрямував до покою Пенелопи, бо та хотіла розпитати мандрівника про Одиссея.

У покою для Пенелопи поставили крісло зі слонової кості, сидячи в якому вона приймала гостя. А для Одиссея також поставили крісло біля вогню. Коли «жебрак» сів, Пенелопа почала розпитувати його: «То розкажи мені про Одиссея!» А фальшивий жебрак оповів, що бачив Одиссея багато років тому, ще дорогою на Трою, на острові Крит. «А як же він був одягнений?» Одиссей справно описав власний свій одяг, і Пенелопа переконалася, що гість не бреше.

А далі Одиссей розповів дружині ту саму казочку, що й свинареві Евмею: буцімто нещодавно був Одиссей у краю феспротів і вже повертається на Ітаку з багатою здобиччю. «Твій чоловік повернеться, — закінчив він оповідь, — раніше, ніж на небо зійде молодик».

Отак вони побалакали, й Пенелопа звеліла старій няньці Одиссея Евриклеї обмити мандрівника. Евриклея почала мити «жебракові» ноги — і побачила шрам. Вона добре його знала — цей шрам Одиссей отримав ще в юності, коли полював на вепра. «Це ти, Одиссею? — вигукнула вона. — Як це я не пізнала тебе раніше?» Проте Одиссей попросив няньку Еврикпею поки що не видавати його таємниці нікому, навіть Пенелопі.

Коли Евриклея закінчила мити Одиссеєві ноги, він знову повернувся до вогню. Пенелопа заговорила до нього: «От послухай, що я надумала. Завтра я скажу своїм залицяльникам, що вийду заміж за того, хто зможе натягнути Одиссеїв лук і пустити з нього стрілу. Я певна, що нікому з них це не до снаги». Отак вона радилася з Одиссеєм, не підозрюючи, хто він є насправді. І так їй було хороше сидіти з ним біля вогню, що просиділа б і до ранку, та час було йти спочивати.

Наступного ранку все повторилося спочатку: вже вдосвіта стара нянька Евриклея звеліла прибрати бенкетну залу, вкрити лави червленими килимами, перемити начиння. Свинар Евмей пригнав свиней, кіз, овець, корів, яких мали зарізати до обіду. Тут між слугами був і Одиссей, якого й досі всі вважали бідним мандрівцем.

Небавом зібралися Пенелопині залицяльники й миттю повсідалися до столів, наче гулянка відучора й не переривалася. А юний Телемак поставив коло дверей лавку для Одиссея й припросив його теж взяти участь у бенкеті, мовивши: «Подорожній, приєднуйся до нашого столу і знай, що я нікому не дозволю тебе образити». А потім тихенько сів, чекаючи на умовний знак батька.

А тим часом Пенелопа пішла до комори, де зберігалися речі Одиссея. Серед іншого був тут і важкий лук із тугою тятивою, яку до снаги напнути було тільки самому Одиссеєві. Пенелопа з луком у руках вийшла у бенкетну залу й мовила до своїх залицяльників: «Ви довго схиляли мене до заміжжя, і я зважилась. Ось у мене лук мого чоловіка. Якщо хтось із вас зможе напнути цей лук і пустити стрілу через дванадцять кілець, я вийду за нього заміж».

Пенелопа віддала лук свинареві Евмею, і в того аж сльози на очах виступили, коли він побачив лук свого улюбленого господаря. Тим часом Телемак закріпив кільця, а залицяльники вже вишикувались у чергу, щоб позмагатись у стрільбі. Першим узяв у руки зброю Лейод, проте не зміг навіть і трошечки напнути тятиву — таким тугим був лук. Антиной звелів подати лою, щоб змастити лук — гадав, це допоможе, але і його спроби напнути тятиву були марними. Далі взявся до діла Евримах — той не тільки змастив лук лоєм, а ще й попробував погріти його над вогнем. Нічого не допомагало. Всі залицяльники перепробували Одиссеєву зброю, і жоден не спромігся впоратися з нею. Тоді вони покинули лук і повернулися до бенкету.

Поки залицяльники вправлялися з луком, Одиссей потихеньку вийшов надвір і відкрився вірному свинареві Евмею — показав йому шрам, колись на полюванні завданий кабаном. Невимовно зрадів Евмей — він — бо й не вірив уже, що його господар колись — то повернеться з далеких мандрів. А Одиссей звелів Евмеєві замкнути браму й чекати, а сам повернувся в бенкетну залу.

Коли всі залицяльники перепробували рук і повернулися до напоїв і наїдків, фальшивий старець — Одиссей попросив і собі спробувати напнути зброю. Залицяльники взяли його на кпини, проте Пенелопа наполягла, щоб і мандрівникові дозволили взяти участь у змаганні. Телемак уже знав, до чого ведеться, тож шепнув матері, аби та хутко йшла до себе в покій і там замкнулася. У цей час Евмей приніс Одиссеєві лук.

Дивний жебрак спершу довго оглядав зброю, а потім зненацька легким рухом напнув тугу тятиву. Залицяльники як один зблідли. А в небі гримнув грім — знак усемогутнього Зевса. Одиссей пустив стрілу — й вона прошила одразу всі дванадцять кілець.

І зразу потому Одиссей кивнув Телемакові, й той узяв до рук спис і меч та став поряд із батьком. Одиссей скинув жебрацьке лахміття — і нарешті всі його упізнали. Одиссей спрямував стрілу в нахабного Антиноя, який саме збирався перехилити чару вина, і смертельно його поранив. Залицяльники попідскакували зі своїх місць, хотіли були кинутись до зброї — та не було в бенкетній залі жодної зброї: всю її Телемак заздалегідь виніс геть.

Евримах став молити Одиссея помилувати їх, обіцяв багаті дарунки, обіцяв повернути все, що залицяльники розтринькали, поки Одиссей блукав по світах, але цар Ітаки палав жадобою помсти. Ще одна стріла знайшла свою ціль — прошила Евримахові груди.

А тим часом Мелантій підстеріг, що Телемак потай ходив до комірчини, щоб винести для себе й Одиссея більше зброї, й забув зачинити двері. Мелантій прокрався до комірчини й виніс звідти дванадцять щитів та списів. Залицяльники встигли озброїтися, перш ніж Евмей упіймав Мелантія на гарячому й, зв’язавши, повісив на бантині в коморі.

Одиссей же, побачивши зброю в руках ворогів, дещо злякався. Та на допомогу йому прийшла войовнича богиня Атена: коли хтось із залицяльників намагався поцілити Одиссея списом, Атена власною рукою відводила спис, а Одиссея підбадьорювала битися так, як колись він мужньо бився під стінами Трої. Отак один по одному попадали залицяльники, нікому не вдалося втекти від Одиссеєвої помсти.

Щойно різанина скінчилась і слуги повиносили тіла залицяльників, помили бенкетну залу й обкурили її пахощами, стара нянька Евриклея побігла в покій до Пенелопи, щоб звістити їй радісну звістку. Пенелопа спершу не могла повірити в таке щастя — повернувся її коханий Одиссей після двадцятирічної відсутності, та ще й усіх залицяльників перебив! Та зрештою побігла до бенкетної зали.