Обличчя Енн зробилося попелясто-сірим.

— Зедд, я тебе попереджала! Не можна дозволяти йому бігати самому по собі. Він надто важливий для всіх нас. Інакше він сам себе вб'є.

Зедд, здавалося, ось-ось вибухне.

— Ти використовував символи Благодаті на браслетах?! Ох, Річард, ти сам не відаєш, що твориш! Роблячи це, ти стикаєшся з завісою!

Річард, чия увага перебувала десь в іншому місці, клацнув пальцями в сторону лежачої під лавкою гілки. Зедд, хмурячись, простягнув йому гілку. Річард, як і раніше дивлячись у вікно, переламав її об коліно.

У спалаху блискавки Келен побачила силует курки, що виднівся на підвіконні по ту сторону завіси. Коли блиснула блискавка і вдарив грім, курка метнулася в протилежний кут.

Річард кинув гілку.

Вістря увігналося птасі прямо в груди. Ляскаючи крилами і здивовано кудахчачи, курка зникла з підвіконня.

— Річард! — Келен смикнула його за рукав. — Навіщо ти це зробив? Нещасна птаха нікому не заважала! Бідолаха всього лише ховалася від дощу.

Він, здавалося, не чув її.

— Ти жила в Старому світі, — повернувся він до Енн. — Що тобі відомо про соноходців?

— Ну, дещо відомо, — здивовано відповіла Енн.

— Тобі відомо, що Джеган здатний прослизати в розум людини, просочуватися між думками і поселятися там без його відома?

— Звичайно! — Абатиса здавалася мало не обуреною настільки дитячим питанням про ворога, з яким вони борються. — Але ти і ті, хто пов'язаний з тобою узами, захищені від цього. Соноходець не в змозі проникнути в розум тих, хто відданий Магістрові Ралу. Чому так, ми не знаємо, знаємо лише, що це діє.

Річард кивнув.

— Альрік. Ось причина.

— Хто? — Здивовано кліпнув Зедд.

— Альрік Рал. Мій пращур. Я читав, що соноходці — зброя, створена три тисячі років тому під час великої війни. Альрік Рал створив заклинання — узи, — щоб захистити свій народ і всіх, хто присягне йому, від соноходців. І захисна сила цих чарівних уз переходить до кожного представника роду Ралів, наділених даром.

Зедд відкрив рот, щоб поставити питання, але Річард повернувся до Енн:

— Джеган опанував розумом одного чарівника і послав його вбити Келен і мене. Спробував зробити з нього вбивцю.

— Чарівника? — Насупилася Енн. — Кого саме? Якого чарівника?

— Марліна Пікара, — відповіла Келен.

— Марліна! — Енн, зітхнувши, похитала головою. — Бідний хлопчик! Що з ним сталося?

— Мати-сповідниця вбила його, — миттєво повідомила Кара. — Вона справжня сестра по ейджу!

Енн склала руки на колінах і нахилилася до Келен.

— Але як вам взагалі вдалося дізнатися, що…

— Ми рахуємо, що він може спробувати виконати такий трюк знову, — перебив Річард. — Але чи здатний соноходець заволодіти розумом… не тільки людини?

Енн роздумувала над питанням дещо довше, ніж воно, на думку Келен, цього заслуговувало.

— Ні, не думаю.

— Не думаєш, — схилив голову набік Річард. — Ти припускаєш чи знаєш точно? Це важливо, тому, будь люб'язна, без припущень.

Енн довго і пильно дивилася на Річарда, який відповів їй тим же, і нарешті похитала головою:

— Ні. Цього він не може.

— Вона права, — підтвердив Зедд, — я знаю достатньо про те, що він може, а що — ні. Йому потрібна душа. Така ж душа, як у нього самого. Інакше його магія просто не діє. Не може він спроектувати свій розум на камінь, щоб подивитися, про що той думає.

Річард потеребив губу.

— Значить, це не Джеган, — пробурмотів він собі під ніс.

Зедд в розпачі закотив очі.

— Що — не Джеган?

Келен зітхнула. Іноді намагатися слідувати за думками Річарда — все одно що пробувати вичерпати ложкою море.

А думки Річарда знову поскакали в якомусь одному йому відомому напрямку.

— А шими? Ти з ними розібрався? По ідеї, це досить проста штука. Ти з ними розібрався?

— Проста штука? — Фізіономія Зедда в обрамленні сивого волосся зробилася прямо-таки цегляною. — Хто тобі це сказав?!

Річард начебто навіть здивувався:

— Я про це читав. Так ти з ними розібрався?

— Ми прийшли до висновку, що «розбиратися» немає з чим, — відповіла Енн з ноткою роздратування.

— Саме так, — пробурчав Зедд. — Що ти маєш на увазі, кажучи, що це просто?

— Коло пише, що, хоча вони в перший момент і стривожилися, але після дослідження виявили, що шими — дуже простенька зброя, з якою легко боротися. — Річард витягнув руки. — Звідки ти знаєш, що це не проблема? Ти впевнений?

— Коло? Ох, Річард, та що ти несеш?! Хто такий Коло?!

Річард махнув рукою, ніби закликаючи до терпіння, встав і підійшов до вікна. Він відсунув фіранку. Курки не було.

Він встав навшпиньки, щоб роздивитися залитий дощем двір, а Келен тим часом відповіла за нього.

— У замку Річард знайшов щоденник. Він написаний на древнєд'харіанській мові. Вони з однією Морд-Сіт, Бердіною, яка трохи володіє мертвою мовою стародавньої Д'хари, міцно попрацювали над перекладом. Людина, яка вела цей щоденник, була чарівником, що жив в замку під час великої війни, але ім'я його невідоме, так що вони з Бердін прозвали його Коло, від древнєд'харіанського слова, що означає «Головний радник». Щоденник виявився просто безцінним джерелом інформації.

Зедд повернувся і підозріло глянув на Річарда. Потім знову перевів погляд на Келен.

— І де ж він відшукав цей щоденник? — У голосі старого чарівника виразно звучали підозрілі нотки.

Річард почав крокувати по кімнаті, задумливо потираючи лоб. Зедд, очікуючи відповіді, не зводив з Келен своїх горіхових очей.

— Він був у кімнаті з колодязем сильфіди. Внизу великої башти.

— Великої вежі. — Тон, яким Зедд повторив її слона, звучав як обвинувачення. Він знову коротко глянув на Річарді. — Тільки не кажіть мені, що мова йде про запечатану кімнату.

— Саме про неї. Коли Річард, щоб повернутися назад, знищив вежі, що розділяли Старий світ з Новим, то одночасно зірвав і печатку з тієї кімнати. І там знайшов щоденник, останки Коло і Сильфіду.

Річард зупинився за спиною діда.

— Зедд, ми тобі про все розповімо пізніше. А зараз я хочу знати, чому ти вважаєш, що шимів тут немає.

— Тут? — Насупилася Келен. — Що значить — тут?

— Тут, у цьому світі. Так звідки ти знаєш, Зедд? — Зедд тицьнув пальцем у вільне місце в колі сидячих.

— Сядь, Річард! Ти мене нервуєш, коли метаєшся по кімнаті, як бажаюча вибігти надвір собака.

Річард ще раз виглянув у вікно і сів, а Келен запитала Зедда:

— А що це таке, ці самі шими?

— А-а, — стенув плечем Зедд, — всього лише настирливі створіння. Але…

— Настирливі? — Грюкнула себе по лобі Енн. — Скажи краще, катастрофічні!

— І я їх закликала? — З тривогою запитала Келен. Вона виголосила імена трьох шимів, щоб закінчити заклинання, яке врятувало Річарду життя. Вона не розуміла значеннь слів, але точно знала: не назви вона їх, і Річард помер би буквально через декілька митей.

Зедд замахав руками, відганяючи її страхи.

— Ні-ні! Як Енн говорить, потенційно вони можуть створити проблеми, але…

Річард, підсмикнувши штани на колінах, влаштувався, підігнувши під себе ноги.

— Зедд, дай відповідь на питання, будь люб'язний. Звідки ти знаєш, що їх тут немає?

— Тому що шими теж вимагають потрійності. Почасти саме тому їх троє: Реехані, Сентраші, Вазі. Келен ледь не вскочила.

— А я думала, їх не можна вимовляти вголос!

— А тобі й не можна. Звичайна ж людина може називати їх безбоязно. Я можу називати їхні імена і не покличу їх. Енн з Річардом теж. Але деякі надзвичайно рідкісні люди на зразок тебе називати їх по імені не повинні.

— А чому я?

— Тому що твоя магія дозволяє закликати їх на допомогу іншій людині. Але без чарівництва, яке захищає завісу, шими також можуть осідлати твою магію і з її допомогою проникнути в цей світ. Імена трьох Шимів, по ідеї, повинні залишатися таємницею.