— Якщо солдат наполягає, ми зобов'язані підкоритися. Якщо ж відмовляємося… Джеган дає нам урок, якщо ми відмовляємося…

Енн підштовхнула її вперед.

— Знаю. Але я маю намір забрати вас звідси. До ранку ми будемо далеко, і Джеган не дізнається, де нас шукати.

Сестра відкрила було рот, щоб заперечити, але Енн підштовхнула її в спину.

— Творець тому свідок, за останні десять хвилин я наслухалася від тебе більше дурниць, ніж за всі попередні п'ятсот років. А тепер веди мене до сестер Світла, ні то я примушу тебе пошкодувати, що ти в моїх руках, а не в лапах Джегана.

Енн швиденько озирнулась, поки сестра Георгія відкидала полог намету. Упевнившись, що ніхто не звертає на них уваги, аббатиса миттєво ковзнула всередину.

Усередині тьмяно освітленого намету виявилося багато жінок. Деякі лежали, деякі сиділи на підлозі, уткнувшись у коліна. Дехто сидів, обнявшись за плечі і притиснувшись один до одного, як перелякані діти. Жодна навіть не зволила підняти погляд на прибулих. Енн не пригадувала, коли ще їй доводилося бачити таке стадо безпомічних телиць.

Вона тут же осмикнула себе. Ці жінки піддавалися жахливій нарузі.

— Киш! — Не підводячи очей, гаркнула сидяча біля входу в намет сестра Рошель. — Забирайся геть, жебрачка!

— Молодець, дитя, — відповіла Енн. — Молодчина, сестра Рошель, що женеш жебраків геть від твого скромного порогу.

Почувши голос Енн, сестри підняли голови. При світлі свічок на неї втупилися десятки приголомшених очей.

На деяких були такі шати, що Енн очам не повірила. Одяг закривав їх від шиї до кісточок, але був настільки прозорим, що жінки здавалися просто оголеними. Дехто, як і раніше носив свої старі сукні, але в такому стані, що ними навіть підлогу гріх мити. На декількох і зовсім бовталися жалюгідні лахміття.

Енн посміхнулася.

— Фіонола, ти добре виглядаєш, враховуючи випробування, які тобі довелося пройти. Сестра Керена. Сестра Обрі. Сестра Черна, схоже, у тебе з'явилася сивина. Це відбувається з усіма, але тобі сивина до лиця.

Сестри здивовано дивилися на неї, не вірячи своїм очам.

— Це і правда вона, — повідомила сестра Георгія. — Вона жива. Вона зовсім не померла, як ми всі думали. Абатиса Аннеліна Алдуррен як і раніше жива.

— Ну, взагалі тепер Верна аббатиса, — зауважила Енн, — але…

Сестри посхоплювалися на ноги. На погляд Енн, це було більше схоже на поведінку стада овець, що побачили вовка. Вони виглядали так, ніби готові от-от помчати кудись у степ.

Сестри Світу були сильними особистостями, впевненими в собі і високоосвіченими. Енн навіть думати боялася про те, що ж могло довести їх до такого ось жалюгідного стану.

Вона ласкаво погладила по голові найближчу сестру.

— Сестра Люсі. Ти просто насолода для моїх втомлених очей. — Енн посміхнулася з щирою радістю. — Всі ви. — Вона відчула, як по щоці стікає сльоза. — Дорогі, любі мої сестри, я так рада вас бачити! Дякую Творцеві, що він привів мене до вас.

І тут вони всі впали на коліна, щоб поклонитися їй, пошепки підносячи вдячні молитви Творцеві за її порятунок і плачучи.

— Тихо, тихо! Не потрібно. — Енн витерла сльози зі щоки сестри Люсі. — Не потрібно. Нам належить важлива справа, і у нас ще буде час гарненько виплакатися, хоча я і не кажу, що у вас немає на це права. Але пізніше для цього буде більше відповідний час, а зараз не до того.

Сестри цілували поділ її сукні. Інші підповзали на колінах, щоб виконати те ж саме. Вони загубилися, а тепер знайшлися. У Енн серце розривалося.

Посміхаючись своєю найкращою посмішкою аббатиси, вона заспокоювала їх, торкалася голови кожної з них, називаючи кожну по імені, голосно завдячуючи Творцеві за збереження кожного життя і заощадження кожної душі. Це була неформальна формальна аудієнція, надана аббатисою сестрам Світла.

Енн вважала, що зараз не найкращий час нагадувати їм, що вона більше не аббатиса, що вона таємничості заради віддала владу Берні. У настільки щасливий момент це попросту не мало значення. Вона дозволила церемонії протривати кілька хвилин, потім рішуче поклала йому край.

— А тепер слухайте мене всі. Тихо! Ще встигнемо потім всі разом порадіти. Тепер же я повинна розповісти вам, навіщо я тут. Сталося щось жахливе. Всі ви добре знаєте, що у всьому завжди повинна зберігатися рівновага. Саме згідноно встановленого Творцем закону рівноваги ця жахлива подія і дозволить вам втекти.

— Аббатиса говорить, що шими на свободі, — пояснила сестра Георгія. Всі дружно ахнули. — Вона так вважає. Остання репліка явно свідчила про те, що сама сестра Георгія словами Енн зовсім не вірить, що цього не може бути, бо не може бути ніколи, і повірити цьому може тільки дурень.

— Ану послухайте мене, ви всі! — Енн, насупившись, обвела поглядом присутніх. Сестри відмінно знали, що означає цей похмурий погляд, і вкрилися потом. — Ви всі пам'ятаєте Річарда? — Жінки закивали. — Ну, це довга історія, але Джеган влаштував чуму, що погубила тисячі людей. Прирік на жахливу смерть незліченну кількість безневинних. Померло небачене число дітей. І не менше залишилися сиротами. Сестра Амелія…

— Вона віддалася Володарю! — Пролунали голоси з далеких рядів.

— Знаю, — кивнула Енн. — Вона відправилася в Підземний світ і принесла звідти для Джегана чуму. Вона вбила безліч безневинних людей… Річард зміг скористатися своєю могутністю, щоб зупинити чуму.

Сестри почали здивовано перешіптуватися. Енн подумала, що, можливо, вихлюпує на них надто багато новин відразу, але їй потрібно було все пояснити, щоб вони зрозуміли, що саме поставлено на карту.

— Річард заразився чумою, і, щоб врятувати йому життя, Мати-сповідниця вдалася до магії. — Енн жестом закликала до тиші. — Натан утік. — По намету знову пронеслося дружне ахання. Енн цикнула на них, щоб не верещали. — Натан повідомив Матері-сповідниці імена шимів, щоб врятувати Річарду життя. Це був жахливий вибір, але повірте, що він пішов на це лише заради порятунку життя Річарда. Мати-сповідниця вимовила вголос імена трьох шимів, щоб довести до кінця заклинання, яке і врятувало життя Річарду. Шими тут. Вона закликала їх в цей світ. Я особисто в цьому переконалася. Я бачила їх і бачила, як вони вбивають.

Цього разу заперечень не було. Навіть сестру Георгію слова Енн, здається, переконали. Енн відчувала себе винуватою, що змушена їм все це говорити.

— Як вам всім відомо, поява шимів в цьому світі може спричинити за собою небувалі небезпеки і катастрофи. І це вже почалося. Магія зникає. Всі наші чарівні здібності зменшилися до такої міри, що майже зникли. Однак і магія Джегана теж стала слабою. І поки справи ідуть таким чином, ми можемо витягнути всіх вас звідси.

— Але при чому тут шими? — Запитав хтось.

Енн терпляче зітхнула.

— Поки шими в цьому світі, магія зникає. Це означає, що магія Джегана, його здатності соноходця, теж зникають, як і ваш чарівний дар. Ваш розум зараз вільний від присутності соноходця.

Сестра Георгія деякий час недовірливо поглядала на неї.

— А що буде, якщо шими повернуться в Підземний світ? Адже це може статися абсолютно несподівано в будь-який момент! І Джеган знову повернеться в наші голови. Неможливо визначити, там він чи ні, аббатиса. Неможливо. Дуже може бути, що шими вже повернулися у світ мертвих. Може, їм не вдалося опанувати потрібною їм душею, і вони втекли під захист Безіменного. Може, соноходець прямо зараз повернувся в мою голову і слухає нас.

Енн схопила її за руку.

— Ні, не повернувся! Слухай мене! Моя магія зникла. І твоя теж. Всі ми позбулися чарівного дару. Я можу визначати, коли дар повернеться. Будь-яка з нас зможе. А зараз він зник, і соноходець разом з ним.

— Але нам заборонено користуватися нашим даром без дозволу, — сказала стояла праворуч сестра. — Ми не зможемо дізнатися, що наш дар до нас повернувся, коли шими покинуть цей світ.