— Так, пане, звичайно, пане. — У Несана тремтіли коліна.

Думка про новий одяг, який йому належить носити, раптом примусила його засоромитися своїх обносок. Ще годину тому він вважав, що виглядає цілком нормально, але тепер так не думав. Йому не терпілося скинути лахміття кухарчука.

Цікаво, а що подумає про нього Беата, побачивши його в красивому новому костюмі гінця?

Далтон Кемпбелл кинув на стіл шкіряний капшук. Замок був запечатаний сургучною печаткою з відбитком пшеничного колоса.

— А коли приведеш себе в порядок і переодягнешся, віднеси цей кошіль в Комітет Культурної Згоди в Ферфілді. Знаєш, де він знаходиться?

— Так, майстер Кемпбелл. Я виріс у Ферфілді і майже все там знаю.

— Так мені і казали. У нас трудяться гінці зі всього Андера і в основному обслуговують місця, які добре знають. Місця, звідки вони родом. Оскільки ти виріс в Ферфілді, переважно будеш там і працювати.

Далтон Кемпбелл вивудив щось із кишені і кинув.

— Це тобі.

Несан зловив і тупо втупився на срібний соверен. Він сильно підозрював, що не кожен багатій тягає з собою таку величезну суму.

— Але ж, пане, я ще не пропрацював місяця!

— Це не зарплата гінця. Зарплату ти будеш отримувати в кінці кожного місяця. — Далтон Кемпбелл підняв брову. — Це за виконану нині вночі роботу.

Клодін Уінтроп. Ось що він має на увазі. Це за те, що вони з Морлі залякали Клодін Уінтроп і змусили мовчати.

Вона називала Неса паном.

Несан поклав соверен на стіл. Неохоче він пальцем посунув монетку до Далтона Кемпбелла.

— Ви мені нічого за це не винні, майстер Кемпбелл. Ви ж нічого мені за це не обіцяли. Я зробив це, тому що хотів допомогти вам і щоб захистити майбутнього Суверена, а зовсім не заради нагороди. Я не можу взяти гроші, які не заслужив.

Помічник міністра подумки посміхнувся.

— Візьми гроші, Несан. Це наказ. Коли віднесеш кошель в Ферфілд, на сьогодні у мене більше доручень не буде. І я хочу, щоб ти витратив дещо з цих грошей — або всі, якщо захочеш, — на себе. Розважся, отримай задоволення. Купи-небудь поїсти. Або випити. Ці гроші — твої. Витрачай їх на що забажаєш.

Несан дотримав захват.

— Так, пане, спасибі вам! Я вчиню так, як ви творите.

— От і добре. Тільки ще одне, — сперся Кемпбелл на стіл. — Не витрачай їх на міських повій. Цієї весни серед повій у Ферфілді поширилися мерзенне захворювання. А це дуже несимпатична смерть. Якщо скористаєшся послугами зараженої повії, то не проживеш досить довго, щоб стати досвідченим гінцем.

Хоча думка переспати з повією здавалася дуже привабливою, Несан не уявляв, як зможе набратися хоробрості зробити все це і постати голим перед ким би то не було. Він любив дивитися на жінок, як йому сподобалося дивитися на Клодін Уінтроп, Беату, любив уявляти їх оголеними, але ніколи не уявляв себе голим перед ними та ще в збудженому стані. Йому досить складно буде приховувати перед ними своє збудження і в одязі. Йому дуже хотілося жінку, але він зовсім не уявляв, як зможе впоратися з незручністю і не втратити самовладання.

Може, якби це була дівчина, яку він добре знав, яка йому б подобалася, за якою він якийсь час би упадав, цілувався з нею і обіймався, він придумав би, як впоратися з цим. Але Несан і уявити не міг, як це хтось може набратися сміливості піти до жінки, якої зроду не бачив, і роздягнутися перед нею догола.

Хіба що все це відбувається в темряві. Напевно, так воно і є. Напевно, в кімнатах у повій темно, і люди одне одного не бачать. Але він все одно…

— Несан? Несан закашлявся.

— Клянуся, що не піду ні до яких повій в Ферфілді. Ні, пане, не піду.

Випровадивши юнака, Далтон позіхнув. Він встав задовго до світанку і з тих пір був весь у справах, розбираючись із службовцями, вислуховуючи перевірених помічників, їх доповіді про всі мало-мальськи заслуговуючі уваги розмови на бенкеті, потім перевіряв, чи готові потрібні папери і листи. Співробітники, в чиї обов'язки, крім усього іншого, входило копіювання та підготовка листів, займали шість кімнат далі по коридору, але для того, щоб виконати доручення в такі короткі терміни, йому довелося найняти ще кілька службовців.

Зазвичай Далтон з першими променями світла розсилав своїх гінців у всі кінці Андера. Пізніше, коли міністр прокидався і розлучався з тією, що на даний момент виявлялася в його ліжку, Далтон повідомляв йому необхідні відомості, щоб міністра не застали зненацька, оскільки офіційно документи нібито виходили від Бертрана.

Глашатаї зачитували послання в залах засідань, в гільдіях, в торгових залах, залах міських рад, трактирах, корчмах, на кожному військовому посту, в кожному університеті, в кожній майстерні, в'язниці, на млинах і фабриках, ринкових площах, всюди, де були великі скупчення людей, — від одного кінця Андера до іншого. Буквально протягом кількох днів послання, в точності, як його написав Далтон, опинялося на слуху у всіх.

Глашатаї, які не передавали дослівно текст послання, рано чи пізно попадалися, і їх замінювали іншими людьми, більше зацікавленими в додатковому доході. Крім розсилки документів глашатаям, Далтон розсилав копії паперів людям, які за невелику плату слухали глашатаїв і повідомляли, якщо ті хоч трохи спотворювали текст. Це теж було частиною його павутини.

Дуже небагато людей розуміли, як Далтон, важливість того, щоб ретельно продуманий, гладко написаний текст чули всі і кожен. Дуже небагато розуміли, якою владою володіє людина, яка контролює потік інформації для народних мас. Люди вірять тому, що їм говорять, якщо інформацію правильно подати. Вірять незалежно від того, що це за інформація. Буквально одиниці розуміли, якою потужною зброєю є подана під потрібним соусом і ретельно препарована інформація.

Тепер у країні з'явився новий закон. Закон, що забороняє обмеження при наймі на будівельні роботи і наказує наймати всіх охочих попрацювати на даному поприщі. Ще вчора подібна акція проти однієї з наймогутніших професійних гільдій була би абсолютно немислима. Документ, складений і розісланий Далтоном, закликав народ керуватися вищими ідеалами андерської культури і не робити ніяких ворожих дій у відношенні мулярів за їх минулу огидну політику, що сприяла голодуванню дітей. Замість цього в документі пропонувалося слідувати новим, більш високим стандартам Закону Уінтропа про заборону дискримінації. Так що захопленим зненацька мулярам тепер замість нападок на новий закон доведеться невпинно і відчайдушно намагатися довести, що вони зовсім не навмисно змушували голодувати сусідських дітлахів.

І досить скоро каменярі по всій країні не лише підкоряться, але й радісно приймуть новий закон, ніби особисто всіляко пропихали його в життя. У них немає вибору. Інакше їх закидає камінням розлючений натовп.

Далтон любив передбачати всі можливі наслідки і волів підстилати соломку заздалегідь. До того часу, коли Роулі переодягне Несана в ліврею гінця і хлопець відправиться в місто з пакетом, для Комітету Культурної Згоди, якщо раптом одинадцять Директорів з якоїсь причини змінили свою думку, буде вже занадто пізно що-небудь робити. До цього моменту глашатаї вже стануть зачитувати новий закон по всьому Ферфілду, і незабаром про нього дізнаються скрізь і всюди. Тепер жоден з одинадцяти Директорів не зможе переграти результат відкритого голосування на бенкеті. Несан відмінно впишеться в колектив гінців Далтона. Всіх їх він ретельно відбирав протягом десяти років, молодих людей з різних місць, які інакше були б довічно приречені на важку працю, не мали б практично ніякого вибору і ніякої надії. Всі вони були брудом під ногами андерської культури. А тепер, передаючи послання глашатаям, вони допомагали цю саму культуру кристалізувати і контролювати.

Гінці робили набагато більше, ніж просто доставляли документи. У деякому сенсі вони були чимось на зразок особистої армії, оплачуваної платниками податків, і одним із засобів, за допомогою яких Далтон досяг свого нинішнього становища. Всі його гінці були непохитно вірні одному лише Далтону, і нікому більше. Більшість з них охоче пожертвували б життям, якщо він того забажає. І іноді така необхідність виникала.