Далтон обдарував Стейна убивчим поглядом, вселяючим мовчазну загрозу. Стейн посміхнувся, демонструючи жовті зуби.

— Дружній жарт.

— Мені наплювати, наскільки велика армія Імперського Ордена, — прогарчав міністр спеціально для тих, хто міг почути слова Стейна. — Якщо вас не запросять — що ще належить вирішити, — вся вона поляже перед Доміні Діртх. Імператор знає, що це так, інакше не пропонував би на наш розгляд такі щедрі умови миру. Я впевнений, що він буде вкрай незадоволений, якщо один з його людей образить нашу культуру і закони, за якими ми живемо. Ви тут представляєте імператора Джегана і прибули, щоб викласти нашому народу позицію імператора і його щедру пропозицію, не більше того. Якщо знадобиться, ми будемо вимагати, щоб ці пропозиції виклав хтось інший.

Стейн лише посміхнувся з цієї полум'яно-хвальковитої промови.

— Та я тільки пожартував, звичайно ж. Така порожня балаканина в звичаях мого народу. Там, звідки я прибув, такі слова цілком звичайні, і ніхто не ображається. Запевняю вас, що просто хотів вас потішити.

— Сподіваюся, ви будете краще вибирати висловлювання, коли станете говорити з нашим народом, — буркнув міністр. — Ви прибули для обговорення вкрай серйозних справ. Директори навряд чи схвально оцінять настільки грубий гумор.

— Майстер Кемпбелл пояснив мені нетерпимість вашої культури до таких заяв, — хрипко засміявся Стейн, — але моя груба натура змусила мене забути його мудрі слова. Будь ласка, вибачте моє погане почуття гумору. Я нікого не хотів образити.

— Ну гаразд. — Бертран відкинувся на спинку стільця. Уважний погляд ковзав по гостях. — Народ Андера дуже погано сприймає жорстокість і не звик до таких розмов, не кажучи вже про дії.

Стейн схилив голову.

— Мені ще належить засвоїти зразкові звичаї вашої великої культури. Я з нетерпінням чекаю можливості дізнатися про ваші найкращі закони.

Після настільки обеззброюючих слів думка Далтона про імперців зросла. Скуйовджена голова Стейна справляла оманливе враження. Те, що ховалося всередині цієї голови, було куди як краще впорядковане.

Якщо пані Шанбор і вловила злісне єхидство в тираді Стейна, то ніяк цього не продемонструвала, і на обличчі її знову з'явився звичний вираз нудьги.

— Ми все розуміємо і захоплюємося вашим щирим прагненням дізнатися про те, що здається вам… дивними звичаями. — Вона кінчиками пальців підштовхнула до Стейна його кубок. — Будь ласка, спробуйте нашого найкращого вина з долини Наріф. Нам всім воно дуже подобається.

Якщо пані Шанбор не вловила в словах Стейна прихованого сарказму, то Тереза зрозуміла все точно. На відміну від Хільдемари Тереза усе своє свідоме життя провела серед жінок на лінії фронту, де слова використовували як зброю, здатну пустити противнику кров. І чим вищий рівень, тим гостріша зброя. В такій ситуації або швидко вчишся розуміти, коли тебе вкололи і пустили кров, або вибуваєш з гри.

Хільдемарі не було потрібно вміти разити словом. Її захищала влада. Андерські генерали рідко схрещують мечі.

Потягуючи вино, Тереза з прагматичною повагою спостерігала за Стейном, який спорожнив кубок одним великим ковтком.

— Відмінне вино! Взагалі кажучи, я б сказав, найкраще, що мені доводилося коли-небудь пити.

— Ми раді чути таку оцінку з уст людини, яка настільки багато подорожувала світом, — відповів міністр. Стейн поставив кубок на стіл.

— Я ситий по горло. Коли я зможу виголосити свою промову?

— Коли гості наситяться, — підняв брову міністр. Знову посміхнувшись, Стейн заходився їсти з ножа черговий шматок м'яса. Жуючи, він нахабно зустрічав палкі погляди, якими його обдаровували деякі жінки.

Музиканти на галереї виконували морську мелодію, а слуги спустили вниз довгі блакитні транспаранти. Транспаранти колихалися, створюючи ефект хвилі, по якій пливли намальовані на тканині рибальські судна.

Поки слуги Суверена обслуговували господаря, зброєносці, одягнені в лівреї кольрів маєтку, снували навколо столу міністра, підносячи срібні тарілки з різноманітними рибними стравами. Міністр вибрав крабові ніжки, балик, смажених міног і вугрів в шафрановому соусі. Зброєносці поставили вибрані страви між міністром і його дружиною.

Міністр Шанбор вмочив великий шматок вугра в шафрановий соус і запропонував дружині. Хільдемара, ніжно всміхнувшись, взяла кінчиками пальців частування, але замість того, щоб піднести до губ, поклала на тарілку і повернулася до Стейна, щоб спитати з раптовою зацікавленістю про кулінарні звичаї його країни. За той короткий час, що Далтон пробув в маєтку, він встиг з'ясувати, що більше всього на світі пані Шанбор ненавидить вугрів.

Коли один зі зброєносців запропонував їх увазі тацю з лангустою, Тереза сказала Далтону, з надією піднявши бровки, що охоче з'їла б одного. На вимогу Далтона зброєносець спритно очистив лангуста, вийняв ніжне м'ясо, присмачивши олією, і поклав на підсмажений хліб. Далтон відрізав собі шматок м'яса морської свині з таці, яку простягав йому на витягнутих руках зброєносець з низько схиленою, як і належить, головою. Зброєносець встав з колін, граціозно піднявся і пішов далі танцюючою ходою.

Зморщений носик Терези повідав, що вугра їй зовсім не хочеться. Далтон взяв одного для себе, і то лише тому, що кивок усміхненого міністра сказав йому, що він повинен це зробити. Міністр нахилився до його вуха і прошепотів:

— Вугор корисний для кінця, якщо ти розумієш, про що я.

Далтон лише посміхнувся, прикидаючись, що оцінив пораду. Його думки були зайняті насущними проблемами, а крім того, проблем з «кінцем» у нього не було.

Тереза поглинала коропа в часнику, а Далтон, ліниво колупаючи смаженого оселедця з цукром, спостерігав за хакенськими зброєносцями, які, як окупаційна армія, снували між столами. Вони несли підноси з смаженої щукою, фореллю і окунем; печеною тріскою, хеком і оселедцем; приготованим на вугіллі карасем, лососем, осетром і тюленем. А також несли крабів, креветок, устриць і мідій, печеню з риби з мигдалем, супниці з юшкою з молюсків. І все це з різноманітними різнокольоровими соусами і підливками. Інші страви подавалися в художньому обрамленні соусів і трав'яних настоїв. Морська свиня з горошком у винному соусі, осетрові молоки і боки морського півня, здоровенний пиріг з начинкою з тріски і камбали, залитий зеленою глазур'ю.

Їжа, представлена в такому достатку і настільки вишукано приготовлена, служила не тільки як політичний спектакль, призначений для демонстрації могутності і багатства міністра культури, але також мала — щоб захистити міністра від звинувачень у показній пишноті — глибоку релігійну підоснову. Різноманіття харчів було демонстрацією величі Творця і, незважаючи на видимий достаток, було не чим іншим, як нескінченно малою частиною Його щедрості.

Те, що бенкет був даний не заради якоїсь світської події — скажімо, весілля або святкування ювілею чергової військової перемоги, — підкреслювало його релігійну суть. Присутність Суверена, намісника Творця у світі живих, лише надавало бенкетові ще більш священний аспект.

Якщо ж багатство, могутність і благородство міністра та його дружини справляло враження на гостей, то це було лише випадковим і неминучим побічним ефектом.

Від розмов і сміху в залі стояв безперервний шум. Гості пили вино, пригощалися різними стравами, пробували соуси. Арфістка знову заграла, щоб розважити бенкетуючих. Міністр, поглинаючи вугра, розмовляв з дружиною, Стейном і двома багатими пекарями, котрі сиділи на дальньому кінці столу.

Далтон витер губи, вирішивши скористатися загальними лінощами. Зробивши останній ковток вина, він звернувся до дружини:

— Тобі вдалося з'ясувати ще що-небудь відносно нашої розмови?

Тереза відрізала ножем шматочок щуки, взяла його і вмочила у червоний соус. Вона знала, що він має на увазі Клодін.

— Нічого особливого. Але підозрюю, що овечка не замкнена в стодолі.