— Скажіть, сержант Беата, як по-вашому, я і Мати-сповідниця — ми не такі хороші, як андерці? Нас ви теж вважаєте злими по натурі?

— О ні, пане! Тільки хакенці народжуються з мерзенною душею. Ми ніколи не зможемо стати такими ж хорошими, як андерці. Наші душі розбещені і не можуть очиститися. Їх же душі чисті і не можуть бути розбещеними. Ми ж навіть не зможемо ніколи очиститися повністю. Можемо лише сподіватися стримувати нашу мерзенну природу.

Сумно посміхнувшись, він м'яко вимовив:

— Беата, Творець не творить зла. Він не може створювати злі душі і наділяти ними вас. У вас закладено стільки ж добра, скільки і у всіх інших. І у андерців схильність до зла така ж, як і у всіх.

— Нас вчили інакше, пане.

Його кінь загарцював, бажаючи іти вперед. Поплескавши його по гладкій гнідій шиї, Магістр Рал заспокоїв коня.

— Як я вже казав, вас вчили неправильно. Ти така ж сама, як і всі інші люди, Беата, — андерці чи, хакенці або хто інший. У цьому і полягає мета нашої боротьби — забезпечити, щоб у всіх людей були рівні можливості. Будьте обережніше з цією штукою, сержант Беата. З цим Доміні Діртх.

Беата козирнула:

— Слухаю, пане. Я неодмінно так і зроблю. — Пильно дивлячись їй в очі, Магістр Рал у відповідаючому салюті притиснув кулак до серця. А потім його кінь рвонув з місця в галоп і понісся навздогін за рештою.

Дивлячись йому вслід, Беата раптом зрозуміла, що з нею тільки що відбулася найбільш неймовірна в житті річ — вона розмовляла з Матір'ю-сповідницею і Магістром Ралом.

Коли Далтон увійшов до кімнати, Бертран Шанбор підняв погляд. Дружина Бертрана стояла біля різьбленого столу. Далтон швидко обмінявся з нею поглядом. Він трохи здивувався, побачивши її тут, але подумав, що справа здалася їй достатньо серйозною, щоб обговорити його з чоловіком.

— Ну? — Прорік Бертран.

— Вони підтвердили наявні у нас відомості, — повідомив Далтон. — Вони бачили це своїми власними очима.

— А солдати з ними є? — Поцікавилася Хільдемара. — Ці відомості теж відповідають істині?

— Так. Близько тисячі.

Тихо вилаявшись, вона потарабанила пальцями по столу.

— І ці придурки на кордоні їх пропустили не моргнувши оком!

— Ми самі виростили таку армію, — нагадав їй Бертран, встаючи з-за столу. — Зрештою, наші «особливі андерські частини» вони пропустили теж.

— Людей на кордоні звинувачувати не можна, — похитав головою Далтон. — Не могли ж вони, справді, відмовити у в'їзді Матері-сповідниці! А чоловік, треба думати, не хто інший, як сам Магістр Рал.

У припадку люті міністр жбурнув кришталеву ручку. Вдарившись в стіну, вона покотилася по підлозі. Підійшовши до вікна, Бертран сперся на підвіконня і втупився в небо.

— В ім'я Творця, Бертран, візьми себе в руки! — Роздратовано вигукнула Хільдемара.

Бурий від люті, він повернувся і погрозив їй пальцем.

— Це може зруйнувати все! Ми роками трудилися над цим, налагоджували зв'язки, засівали зерно, дбайливо обробляли сходи — і ось тепер, коли ми нарешті вже майже готові зібрати безцінний урожай, приїжджає вона з цим… цим д'харіанським негідником лордом Ралом!

— Ну так, і погроза кулаком — кращий спосіб вирішити задачу! — Схрестила руки на грудях Хільдемара. — Клянуся Творцем, Бертран, деколи в тебе здорового сенсу не більше, ніж у п'яного рибалки!

— І пихата дружина, яка доводить до цього стану! — Скрегочучи зубами, він відкинув убік стілець, явно готуючись вибухнути довжелезною тирадою. Далтон вже майже бачив, як у Хільдемари вигинається спина, настовбурчується шерсть і виростають кігті.

Зазвичай, коли ця парочка приймалася скандалити, на Далтона звертали уваги не більше, ніж на меблі. Але цього разу йому було чим зайнятися крім очікування, коли ця лайка закінчиться. В залежності від того, яке рішення буде прийнято, йому треба буде видати відповідні накази. І розставити людей по місцях.

Він подумав про Франку, розмірковуючи, чи не повернулися до неї її здібності. Останнім часом Далтон її рідко бачив, а коли бачив, Франка здавалася зайнятою. І досить багато часу проводила в бібліотеці. У такий час, як зараз, її допомога була б дуже цінною. Справжня допомога.

— Мати-сповідниця з Магістром Ралом скачуть швидко, мої люди випередили їх лише на один перегін, — сказав Далтон перш, ніж Бертран встиг обрушитися на дружину. — Вони будуть тут через годину, щонайбільше — дві. Ми повинні бути готові.

Бертран спробував спопелити його поглядом, потім присунув стілець і сів, склавши руки на столі.

— Так, Далтон, ти правий. Абсолютно правий. В першу чергу слід прибрати Стейна з його людьми з очей геть. Буде дуже недоречно, якщо…

— Я вже дозволив собі подбати про це, міністр. Частину з них відправив інспектувати хлібосховища, а інші побажали вивчити стратегічні підходи до Андера.

— Відмінно! — Підняв голову Бертран.

— Ми занадто багато років трудилися над цим, щоб тепер, коли ми вже так близько до мети, втратити все! — Заявила Хільдемара. — Однак якщо ми будемо зберігати холоднокровність, я не бачу підстав і далі не діяти так, як ми планували.

Її чоловік кивнув, явно охолонувши, як з ним зазвичай бувало, коли він починав думати над серйозними речами. У міністра малася дивна здатність спалахувати як порох, а буквально в наступну мить уже посміхатися як ні в чому не бувало.

— Можливо. Як близько Орден? — Звернувся він до Далтона.

— Далеченько поки, міністр. «Особливі андерські частини» Стейна, які прибули позавчора, повідомили мені, що основним силам ще тижнів чотири шляху. Може, трохи більше.

Бертран, вигнувши брову, знизав плечима. На його губах промайнула хитра посмішка.

— Значить, нам потрібно просто-напросто пограти в кішки-мишки з Матір'ю-сповідницею і Магістром Ралом.

Упершись кулаками в стіл, Хільдемара нависла над чоловіком.

— Ці двоє, Мати-сповідниця і Магістр Рал, будуть вимагати від нас відповіді. Вони вже давно роз'яснили нашим представникам в Ейдіндрілі, який вибір перед нами стоїть. І відправили їх додому з пропозицією або приєднатися до Д'харіанської імперії, або зіткнутися з ймовірністю захоплення, в результаті якого ми втрачаємо всю владу у власній країні.

Далтон був з нею повністю згоден.

— Саме на нашу країну вони обрушаться в першу чергу, якщо ми відмовимося здатися на їх умовах. Будь ми якою-небудь маленькою незначною країною, вони б просто-напросто залишили нас у спокої, але оскільки ми — те, що ми є, у разі відмови капітулювати ми опинимося найпершою мішенню.

— І у них, як я чула, є армія десь на півночі, — добила чоловіка Хільдемара. — Магістр Рал — не та людина, з якою можна не рахуватися або приймати за дурника. Деякі інші країни — в тому числі Яру, Галея, Хергборг, Греннідон і Кельтон — вже повалені або приєдналися добровільно. У Магістра Рала є вельми значні власні війська в Д'харі, але в сукупності з арміями цих країн його сила буде просто приголомшлива.

— Але не всі вони тут поблизу. — З якоїсь причини Бертран раптом повністю заспокоївся. — Орден цілком здатний їх знищити. А Доміні Діртх змете з лиця землі будь-які сили Д'харіанської імперії.

Далтон визнав таку впевненість необгрунтованою.

— З моїх джерел мені відомо, що цей самий Магістр Рал — чародій якихось рідкісних здібностей. До того ж він Шукач Істини. Боюся, така людина відшукає спосіб справитися з Доміні Діртх.

— До того ж, — гнівно блиснула очима Хільдемара, — Мати-сповідниця, Магістр Рал і близько тисячі їх солдат уже всередині країни, за лінією Доміні Діртх. Вони вимагатимуть нашої капітуляції. І якщо таке станеться, нашій влади кінець. А Орден з'явиться сюди через кілька тижнів. До шапкового розбору. — Вона погрозила чоловікові пальцем. — Ми працювали занадто багато років, щоб тепер все разом втратити!

Бертран, посміхнувшись, потарабанив по столу. — Значить, як я вже сказав, нам доведеться пограти з ними в кішки-мишки, чи не так, моя мила?