— Відмінні пропозиції! — Посміхнувся міністр. — Готовий підписатися під кожною з них.

— І ще одне, — нахилився Річард до андерця.

— Що саме?

— У голосуванні візьмуть участь усі. Не тільки андерці, але і хакенці. Вони теж жителі цієї країни, як і андерці. І їх доля теж залежить від результатів голосування. Раз вже буде голосування, то участь у ньому візьмуть всі жителі Андера.

Пані Шанбор і Далтон Кзмпбелл перезирнулися. Міністр розвів руками, і посмішка його стала ще ширше.

— Ну звичайно! Голосувати будуть всі. Значить, питання вирішене!

Хільдемара була попелясто-сірою.

— Бертран, люди Джегана з тебе живцем шкуру здеруть, а я буду насолоджуватися цим видовищем! І єдине, про що буду шкодувати, — що ти й мене прирік на ту ж долю!

— Дурниці, люба! — Відмахнувся Бертран. — Навпаки, мені вдалося перехитрити і затримати Магістра Рала і Мати-сповідницю до підходу армії Джегана.

Далтон — розмаїтості заради — був схильний цього разу погодитися з Хільдемарою. Крім усього іншого, дружина міністра була чудовим стратегом. І по здоровому міркуванню здавалося очевидним, що якщо надати людям вибір, то вони — а хакенці безумовно — віддадуть перевагу вільному життю в імперії Магістра Рала, ніж добровільно віддадуть себе у владу тиранії Імперського Ордена.

Але Далтон знав: за самовдоволеною усмішкою Бертрана щось ховається. Ця людина в своєму прагненні досягти своїх цілей керувався одними лише холоднокровними тактичними розрахунками і була начисто позбавлена емоцій, здатних перешкодити йому зробити бажане. Бертран стрибав лише тоді, коли точно знав: він зможе перестрибнути яр. І ніколи не стрибав лише тому, що хотів би його перестрибнути.

З досвіду у сфері юриспруденції Далтон знав — мало що так знекровлює супротивника, як стара добра тактика зволікань. І сподівався, що Бертранова затія вийде боком противнику, а не їм самим.

— Боюся, це може виявитися досить складно, міністр. Звичайно, водити за ніс Магістра Рала — думка хороша, але навряд чи вона виявиться настільки хороша, якщо Магістр скористається цим, щоб налаштувати людей проти Імперського Ордену і залучити їх на свою сторону. А якщо таке станеться, ми не зможемо виконати домовленості. І опинимося в горнилі війни.

— І Джеган на нашому прикладі покаже іншим, що буває з тими, хто не виконує своїх зобов'язань, — додала Хільдемара.

Бертран сьорбнув з принесеного з собою в кабінет срібного кубка, поставив посудину на маленький мармуровий столик і, перш ніж проковтнути, потримав ром у роті, насолоджуючись смаком.

— Моя кохана дружина і вірний помічник! Невже ви справді не бачите всієї геніальної простоти цієї затії? Ми затримаємо їх тут до тих пір, поки не прийде Орден. До тих пір, поки для них не стане занадто пізно приймати які-небудь заходи. А крім усього іншого, можете ви собі уявити, наскільки буде вдячний Джеган, якщо ми вручимо йому на блюдечку з блакитною смужкою його найлютіших ворогів?

— А це-то ми як зробимо? — Поцікавилася Хільдемара.

— За місяць, поки триватиме вся ця волинка з голосуванням, Орден встигне підтягти сюди частину свого авангарду, що залишилася. І спокійненько захопить Доміні Діртх. І тоді армія Магістра Рала, навіть якщо вона десь і поблизу, не зможе прийти на виручку Магістрові Ралу і Матері-сповідниці, які до того часу благополучно програють голосування. Джеган стане непереможний. Імператор, як і домовлялися, отримає країну і робочу силу, а ми — відмінну винагороду за те, що вручили йому все це. Ми одержимо безмежну владу. І ніякі Директори більше не будуть отруювати нам життя. Ніколи. Ми станемо довічно правити Андером, як нам заманеться, не турбуючись з приводу опозиції.

Далтон знав, що життя населення Андера буде продовжуватися. Для більшості практично нічого не зміниться, хіба що вони стануть біднішими. Люди будуть трудитися в ім'я великих цілей Ордена. Звичайно, неминучі переміщення та смерті. Деяких заберуть на імператорську службу. Але більшість будуть вдячні лише за те, що просто залишилися в живих.

Далтон подумав про те, як склалася б його власна доля, не будь він довіреним помічником міністра, волею-неволею пов'язаний угодою з Джеганом, — І здригнувся при думці, що стало б тоді з Терезою.

— Якщо Джеган дійсно має намір дотримуватися домовленості, — буркнула Хільдемара.

— Імператор, діставши для своєї армії абсолютно захищений від нападу притулок, буде більш ніж щасливий виконати всі умови, — заявив Бертран. — Нагорода, що він пообіцяв, якщо ми подбаємо, щоб населення Андера продовжувало працювати, як раніше, набагато перевищує те, що ми в стані витратити за все життя. Але для імператора це лише крапля в морі в порівнянні з тим, що він придбає. Нам достатньо лише піклуватися про постачання Ордена продовольством, поки він буде захоплювати Серединні Землі. Джеган з радістю заплатить так, як домовлялися.

— Коли Магістр Рал переконає людей проголосувати за нього, всі ці домовленості не будуть коштувати і виїденого яйця! — Роздратовано пирхнула пані Шанбор.

— Та ти, мабуть, жартуєш! — Розреготався Бертран. — Це-то якраз найпростіше.

Пані Хільдемара схрестила руки на грудях, запитально дивлячись на чоловіка.

Далтона цей момент турбував теж.

— Так, значить, насправді ти не маєш наміру допускати голосування? — поцікавилася Хільдемара.

Бертран подивився на дружину, потім — на Далтона.

— Хіба ви не бачите? Ми з легкістю виграємо цю гру.

— Голоси андерців, ми, можливо, і отримаємо, — заперечила Хільдемара. — А як щодо хакенців? Ти вручив нашу долю в руки хакенців, які у багато разів перевершують нас за чисельністю! Вони ж віддадуть перевагу свободі!

— Навряд чи. Хакенців тримають в невігластві. Вони не здатні розібратися взагалі ні в чому. Вони вірять, що отримати що-небудь — роботу, їжу, навіть право вступити в армію — можуть виключно з наших рук. Вони вірять, що всі свободи, які у них є або які вони сподіваються отримати, їм можуть дарувати лише андерці. Свобода тягне за собою відповідальність — не самий легкий шлях, щоб хакенці захотіли його.

Хільдемару його слова явно не переконали.

— Ти впевнений? — Скептично поцікавилася вона.

— Відправимо ораторів, які, заламуючи руки і ридаючи гіркими сльозами, будуть усіляким чином демонструвати глибокий жах перед тим, яка доля уготована народу в лапах жорстокої Д'харіанської імперії і Магістра Рала, який не має ні найменшого уявлення про нестатки хакенців і якого хвилює лише його чорна магія. Хакенці перелякані до смерті від перспективи втратити ті крихти, що ми їм даруємо, і самі побіжать стрімголов геть від манни небесної, якщо ми просто-напросто змусимо їх повірити, що ця манна — отрута.

Далтон тут же почав зважувати варіанти. Так, цей план цілком можна здійснити.

— Ми повинні ретельно продумати, як все це належним чином обставити, — кивнув він. — Найкраще, якщо самі ми залишимося осторонь.

— Саме це я й думаю, — посміхнувся Шанбор.

— Та-ак… — Протягнула Хільдемара, подумки уявивши собі схему. — Ми повинні вести себе так, ніби звертаємося до народу за порадою, а діяти повинні інші.

— Озвучувати складені нами тексти будемо не ми, — кивнув Бертран. — Ми повинні за всяку ціну залишатися вище цього, ніби у нас зв'язані руки благородною прихильністю честі і ми довіряємо нашу долю мудрості народу, ставлячи його бажання понад усе.

— У мене є люди, які зможуть відмінно знайти вірний тон. — Далтон потеребив губу. — Куди б не вирушив Магістр Рал, наші люди повинні з'являтися за ним слідом і розповсюджувати підготовлені нами промови.

— Вірно, — знову кивнув Бертран. — Промови різкі, лякаючі і полум'яні.

Далтон глибоко задумався, прикидаючи, що знадобиться для втілення цього плану.

— Магістр Рал з Матір'ю-сповідницею, — сказав він нарешті, — здійснять дуже швидкі і вельми неприємні дії, якщо хоча б запідозрять щось подібне. Взагалі буде куди краще, якщо вони ніколи не дізнаються про те, що наші посланці говорять людям. У всякому разі, спочатку. Наші послання повинні надходити на місця лише після того, як Магістр Рал виїде звідти. Нехай Магістр Рал говорить що хоче. А ми прийдемо слідом і розпишемо у всій красі, що ті свободи, які він пропонує, — брехня. Залякаємо народ до божевілля.