— Ти був правий в своїй наполегливості, але помилявся у висновках, — поклав Зедд руку на плече онука. — Ми з Енн впевнені, що зможемо протидіяти заклинанню, що закликало Шнирка. Постарайся не турбуватися. Ми попрацюємо над цим і знайдемо рішення.

— Ти так і не сказав, що це за Шнирок такий. У чому його завдання? Для чого його призвали?

Перш ніж заговорити, Енн перезирнулася з Зеддом.

— Його призвали з Підземного світу. За допомогою Магії Збитку. І його призначення — пошкодити магію у світі живих.

— Як і у шимів, — злякано видихнула Келен.

— Це досить серйозна тварюка, — підтвердив Зедд, — але ні в яке порівняння з шимами не йде. Ми з Енн далеко не новачки і самі не без можливостей. Тепер завдяки Річарду Шнирок зник. Оскільки його розкрили, він повернеться не скоро. Ідіть спати. Джеган, на щастя, виявився недотепою, і його Шнирок видав себе перш, ніж встиг завдати істотної шкоди.

Річард озирнувся на бурхливий вогонь, ніби намагаючись щось зміркувати.

— Але яким чином Джеган…

— Нам з Енн необхідно відпочити, щоб ми змогли точно сказати, що саме зробив Джеган і як цьому протистояти. Це досить складно. Дозволь нам робити те, що ми вміємо і повинні.

Річард нарешті обійняв Келен за талію і притягнув ближче, кивнувши дідові. Схвально поплескавши Зедда по плечу, Він повів Келен до будинку духів.

Річард сіпнувся і розбудив Келен. Вона, притискаючись до нього спиною, прибрала з очей волосся і спробувала протерти очі. Річард сів. Келен тут же обдало холодом. Хтось наполегливо стукав у двері.

— Магістр Рал! — Кликав приглушений голос. — Магістр Рал!

Ні, їм це не приснилося — у двері стукала Кара. Річард, на ходу вскакуючи в штани, пішов відкривати.

В кімнату проникло денне світло.

— У чому справа, Кара?

— Мене знахарка за вами послала. Зедд з Енн захворіли. Я не зрозуміла, що вона говорить, але розібралася, що вона хоче, щоб я привела вас.

— Сильно захворіли? — Річард ривком натягнув чоботи.

— Судячи з поведінки знахарки, навряд чи там щось серйозне, але я в цьому слабко розбираюся. І подумала, що ви захочете самі подивитися.

— Звичайно. Так. Ми зараз.

Келен вже одягалася. Речі ще були сирими, але принаймні вже не наскрізь мокрими.

— Що, по-твоєму, це може бути?

Річард натягнув чорну нижню сорочку без рукавів.

— Поняття не маю.

Наплювавши на інші предмети туалету, він застебнув свій широкий пояс і рушив до виходу. Те, що зберігалося в золотих кишеньках на поясі, він ніколи не залишав без нагляду. Аж надто небезпечними були ці предмети. Він озирнувся, бажаючи переконатися, що Келен іде слідом за ним. Келен, стрибаючи на одній нозі, натягала задерев'янілий чобіт.

— Я хотіла запитати, чи не думаєш ти, що це може бути магія? Що з магією щось не так? Через цього Шнирка?

— Давай не будемо будувати вільних домислів. Ми скоро все дізнаємося.

Вони вибігли на вулицю, і Кара повела їх за собою. Ранок був сирим і туманним, свинцеві хмари висіли низько над головою, обіцяючи паршивий деньок. Що ж, хоча б дощу немає.

Довга світла коса Кари виглядала так, ніби всю ніч так і залишалася мокрою. Вона звисала, важка і набрякла від вологи, але Келен знала, що все одно зачіска Морд-Сіт виглядає куди краще, ніж її власні скуйовджені патли.

А ось червоне шкіряне одіяння Кари виглядало зовсім як новеньке. Морд-Сіт страшно пишалися своїм криваво-червоним шкіряним одягом. Воно як прапор повідомляло всіх про присутність Морд-Сіт. Мало знайшлося б слів, здатних так яскраво висловити загрозу, як це облачення.

Напевно, м'яку шкіру обробляли якоюсь олією або жиром, судячи з того, як з неї стікала вода. Келен, виходячи з того, наскілько вузька ця одежа, завжди підозрювала, що Морд-Сіт не доводиться витрачати багато часу, щоб роздягнутися, коли вони скидають цю свою другу шкіру.

Вони швидко крокували по вуличці. Кара метнула на них обвинувальний погляд.

— Минулої ночі у вас двох були неприємності! По тому, як перекочувалися у неї жовна, було неважко здогадатися, що Морд-Сіт зовсім не рада тому, що її залишили спати, а самі, як безпорадні курчата, бродили поодинці, намагаючись з'ясувати, чи не вляпаються вони за здорово живеш в яку-небудь серйозну неприємність.

— Я знайшла курку-що-не-курка, — повідомила Келен.

Вони з Річардом настільки видихалися, коли нарешті по бруду в темряві під дощем знову дісталися до будинку духів, що практично не обговорювали те, що трапилося. Коли Келен задала питання, Річард сказав, що шукав цю псевдокурку, коли почув долинаючий з будинку, де лежало тіло Юні, голос Келен. Вона думала, що він висловиться з приводу нестачі довіри з її боку, але він промовчав.

Келен вибачилася за те, що не повірила йому. На що Річард відповів лише, що вдячний добрим духам, які не залишили її. Потім міцно обійняв і поцілував у маківку. І у Келен чомусь виникло відчуття, що вона відчувала б себе набагато краще, якби він її вилаяв.

Напівмертві від утоми, вони заповзли під ковдру. Але, як не видихалася Келен, вона не сумнівалася, що так і не засне, замучена спогадами про це пернате втіленні зла. Але потім виходяче від Річарда тепло і його надійна рука, обіймаючи її, зробили свою справу, і Келен заснула, як кажуть, не встигнувши торкнутися головою подушки.

— Ніхто так досі і не спромігся пояснити мені, звідки видно, що ця курка і не курка зовсім, — поскаржилася Кара, коли вони завернули за ріг.

— Я не можу цього пояснити, — відповів Річард. — Просто щось в ній було не так. Якесь неясне відчуття, від якого в мене волосся на потилиці ставало дибки, коли вона була поруч.

— Якби ти там була, то зрозуміла б, — додала Келен. — Коли вона дивилася на мене, я бачила чисте зло в її очах.

— Може, їй просто потрібно було знести яйце, — скептично хмикнула Кара.

— Вона звернулася до мене по титулу.

— А! Ну, мені це теж дало би потрібну підказку, — посміхнулася Кара і тут же продовжила набагато більш серйозно, щоб не сказати стурбовано: — Вона дійсно назвала тебе «Мати-сповідниця»?

Келен кивнула, дивлячись на стривожене обличчя Кари.

— Ну, насправді вона сказала тільки «мати». А я не стала ввічливо чекати, поки вона договорить інше.

Вони втрьох зайшли в будинок, і Ніссель, яка чекала їх, сидячи на простеленій перед вогнищем шкурі, піднялася на ноги. В вогнищі розігрівався казанок з трав'яним настоєм. На полиці біля вогню, щоб не остигав, лежав хліб. Знахарка посміхнулася дивною усмішкою людини, яка знає щось, чого не знають інші.

— Мати-сповідниця, доброго ранку. Чи добре ти спала?

— Так, дякую. Ніссель, що трапилося з Зеддом і Енн? — Посмішка зникла, і знахарка глянула на важку завісу, що закривала прохід в далеку кімнату.

— Точно не знаю.

— Ну, тоді що у них не так? — Вимогливо запитав Річард, коли Келен перевела. — Що у них болить? У них гарячка? З шлунком непорядок? Головний біль? Що? — Він сплеснув руками. — У них голови з плечей скотилися?

Ніссель не зводила очей з Річарда, поки Келен перекладала їй його тираду.

— А він нетерплячий, твій чоловік.

— Він турбується про свого діда. Він дуже любить старого. Так ти знаєш, що з ними не так?

Ніссель швидко перемішала вміст казанка. Стара знахарка справляла дивне враження. Під час роботи вона вічно бурмотіла щось собі під ніс або змушувала пацієнта тримати на животі камені, щоб відвернути його увагу, поки зашивала рану. Але Келен відмінно знала, що у неї гострий як бритва розум і їй практично немає рівних в її ремеслі. За плечима цієї згорбленої знахарки були довгі роки досвіду і величезні знання.

Ніссель укуталась пощільніше в шаль, опустилася навпочіпки перед намальованою на підлозі Благодаттю і провела скрюченими пальцем уздовж однієї із прямих, що йшла від центру. Уздовж лінії, що позначає магію.

— Ось це, я думаю.