Зедд засмучено похитав головою:

— Прецедентів не було. Не можу передбачити точні наслідки, але вона ослабне напевно. Нам необхідно, щоб ти залишався в замку і захищав його, як ти і збирався. Ми з Енн прибудемо відразу ж, як покінчимо з цією справою. Ми на тебе сподіваємося. Ти можеш зробити це для мене, мій хлопче?

Річард кивнув, блиснувши очима, і взяв діда за руку.

— Звичайно. Можеш на мене покластися.

— Обіцяй мені, Річард. Обіцяй, що відправишся в замок.

— Обіцяю.

— А якщо не підеш, — тихо застерегла Енн, — то оптимістичний прогноз Зедда, що з ним все буде в порядку, може виявитися… невірним.

— Енн, ти так говориш, ніби… — Нахмурив брови Зедд.

— Якщо те, що я сказала, неправда, назви мене брехухою. Зедд прикрив долонею очі і промовчав. Енн повернула голову і подивилася Річарду прямо в очі.

— Я досить ясно висловилася? — Річард сковтнув.

— Так, мем.

— Це дуже важливо, Річард, — торкнувся Зедд його руки. — Але постарайся не скрутити собі шию по дорозі, гаразд?

— Зрозумів, — посміхнувся Річард. — Більше шансів дістатися до мети, якщо їхати швидко, але не стрімголов. — Зедд голосно засміявся.

— Значить, ти все ж мене слухав, коли був молодший.

— Завжди.

— Ну, тоді слухай і зараз. — Він знову звів кістлявий палець. — Ти не повинен користуватися вогнем, бажано зовсім. По вогню тебе зможе відшукати Шнирок.

— Яким чином?

— Ми вважаємо, що ця тварюка в пошуках орієнтується на вогонь. Шнирка послали спеціально за тобою. Тримайся від вогню подалі. І води теж бережися. Якщо доведеться перетинати річку, йди тільки по мосту, нехай навіть до нього багато днів шляху. Переходь струмки по жердинці, переповзай по мотузці, перестрибуй, якщо зможеш.

— Ти хочеш сказати, що ми можемо закінчити, як Юні, якщо наблизимося до води? — Зедд кивнув.

— Мені шкода ускладнювати тобі поїздку, але це справа небезпечна. Шнирок намагається дістатися до тебе. Тобі ніщо не загрожуватиме — нам всім ніщо не буде загрожувати, — лише якщо ти доберешся до замку і розіб'єш пляшку перш, ніж Шнирок знайде тебе.

Річард, аніскільки не наляканий, посміхнувся.

— Значить, ми зекономимо час — не доведеться його витрачати на збирання дров та купання.

Зедд знову тихо хихикнув.

— Щасливої дороги, Річард! І тобі теж, Кара. Приглядай за Річардом. — Худі пальці схопили долоньку Келен. — І, звичайно, тобі, моя дорога онука. Я дуже тебе люблю. Доглядайте один за одним і бережіть один одного. Побачимося, коли ми з Енн приїдемо в Ейдіндріл і знову будемо всі разом. Чекайте нас у замку.

Келен, шморгаючи носом, стиснула кістляву долоню обома руками.

— Обов'язково. Ми всі будемо вас там чекати. І знову зберемося всією сім'єю, коли ти приїдеш.

— Щасливої дороги всім вам, — побажала Енн. — Хай зостануться з вами завжди добрі духи. Наші молитви і віра теж будуть з вами.

Річард кивнув і почав було підніматися, але раптом зупинився. Здавалося, він про щось задумався, потім м'яко заговорив:

— Зедд, коли я ріс, я поняття не мав, що ти мій дідусь. Я знаю, ти зробив це для того, щоб захистити мене, але… Я не знав. — Він потеребив вилізлу з матраца соломинку. — Я ніколи не чув про матір моєї матері.

Мама майже нічого про неї не говорила. Так, іноді кидала пару слів. Я нічого не знаю про мою бабусю. Твою дружину.

Зедд відвернувся, і по зморшкуватій щоці скотилася самотня сльоза. Він закашлявся.

— Ерілін була… чудовою жінкою. Колись і в мене, як і у тебе зараз, була чудова дружина. Ерілін спіймали вороги. Її захопив Квод, посланий іншим твоїм дідом, Панізом Ралом, коли твоя мама була зовсім дитиною. І твоя мати бачила все… те, що вони зробили з її матір'ю… Ерілін померла, ледь я її знайшов. Твоїй матері було боляче говорити про Ерілін через те, що їй тоді довелось побачити.

Після незручної паузи Зедд знову обернувся до онука і посміхнувся якимось своїм спогадам.

— Вона була красунею з сірими очима, як і твоя мати. Як ти. Вона була розумною, як ти, і дуже сміхотливою. Тобі варто це знати. Вона дуже любила сміятися.

Річард посміхнувся і відкашлявся, щоб упоратися з голосом.

— Ну, тоді вона точно вийшла заміж за того, кого треба. — Зедд кивнув.

— Так. А тепер збирай речі і лети в Ейдіндріл, щоб ми могли привести магію в норму. А коли ми нарешті зустрінемося в Ейдіндрілі, я розповім тобі багато цікавого про Ерілін — твою бабусю. — Він посміхнувся, як посміхається задоволений онуком дід. — Поговоримо про наше сімейство.

Несун! Іди сюди, хлопче! Несун! — Чоловіки засміялися, жінки захихикали.

Несан відчайдушно бажав, щоб його фізіономія не ставала такою ж червоною, як його шевелюра, всякий раз, коли майстер Драммонд звертався до нього подібним чином. Кинувши щітку в жирний казанок, він помчав з'ясовувати, навіщо його кличе шеф-кухар.

Оббігаючи один з довгих столів, він зачепив ліктем бутель, поставлений кимось на самий край. Неса примудрився підхопити важку темно-синю посудину буквально над самою підлогою. Полегшено зітхнувши, він поставив бутель на місце, біля гірки нарізаного хліба. І тут почув, що його знову кличуть.

Неса зупинився перед майстром Драммондом, не піднімаючи очей від підлоги. Йому зовсім не хотілося відгребти запотиличник за те, що йому не подобається бути об'єктом для жартів.

— Так, майстер Драммонд?

Животатий шеф-кухар витер руки об білий рушник, який вічно бовтався у нього на поясі.

— Несан, ти самий незграбний кухарчук, якого я в житті бачив.

— Так, пане.

Майстер Драммонд підвівся навшпиньки і визирнув у вікно. Хтось позаду Несана вилаявся, обпікшись про гарячу сковорідку, і в серцях штовхнув металевий рогач, що лежав біля вогнища. Оскільки гнівних криків не послідувало, Несан зрозумів, що це зробив не хтось із хакенців-кухарчуків. Майстер Драммонд ткнув у бік чорного ходу.

— Принеси дров. Потрібні дубові поліна і яблуневі, щоб просочити ароматом реберця.

— Дуб і яблуня. Слухаю, пане.

— Але спершу повісь на гак чотириручний котел. І поквапся з дубом.

— Так, пане, — покірно кивнув несан. Здоровенні дубові поліна для вогнища були важкенними, і після них вічно залишалися занози. А дубові занози самі погані, потім ще багато днів наривають. Що ж, хоча б яблуня не так занозлива. Неслаба робітка передбачається. Він це точно знав, оскільки дров перетягав вже достатньо.

— І поглядай, коли прибуде віз м'ясника. Він повинен бути з хвилини на хвилину. Я Інгеру шию зверну, якщо він його пізно відправив.

— Віз м'ясника? — Підняв очі несан. Він не наважився запитати те, що хотів. — Ви хочете, щоб я його розвантажив, пане?

Майстер Драммонд уткнув кулаки в товсті боки.

— Невже ти почав думати, несан? — Працюючі поруч жінки пирхнули від сміху. — Звичайно, я хочу, щоб ти її розвантажив! А якщо впустиш що-небудь знову, як минулого разу, я підсмажу твою худу дупу!

— Слухаю, майстер Драммонд, — двічі вклонився несан.

Віддаляючись, він поступився дорогою молочниці, що принесла майстрові Драммонду на пробу сир. Одна з роблячих соуси жінок схопила його за рукав, перш ніж він встиг утекти.

— То де ці шумівки, які я просила?

— Зараз будуть, Джиллі, як тільки я… Вона схопила його за вухо.

— Не смій розмовляти зі мною зверхньо! — Рикнула Джиллі і викрутила йому вухо. — Тобі подібні завжди і всюди так розмовляють, а?

— Ні, Джиллі, клянуся, навіть і не думав. Я завжди з великою повагою ставлюся до андерців. Я кожен день торочу своїй мерзенній натурі, що в моїй душі і в моєму серці немає місця ненависті і жовчності, і молю Творця, щоб він дарував мені сили зміцнити мою слабку душу, або горіти мені у вічному вогні, — заторохтів він. — Я принесу тобі шумівки, Джиллі! Будь ласка, відпусти мене, щоб я за ними сходив!

— Давай, і зараз же, — відважила вона йому запотиличник. Потираючи палаюче вухо, несан помчав до вогню, над яким сохли шумівки. Схопив кілька штук, відніс їх Джиллі і вручив з максимальною повагою, яку тільки зміг зобразити, пам'ятаючи про те, що майстер Драммонд скоса стежить за ним, поза всяким сумнівом розмірковуючи, чи не побити його за те, що він не приніс шумівки раніше. Адже зараз він би вже виконував наказ повісити котел і відправитися за дровами.