— Піду прогуляюся, — пошепки промовив Річард. — Мені потрібно побути одному. — Він махнув на ковдри. — Лягай без мене.

І пішов один у пітьму.

Він спокійно відпустив на цей вечір жінку, яка витирала пил, закрив за нею двері і пройшов у спальню. Почувши його кроки, Тереза обернулася.

— Далтон! — Заусміхалася вона. — Це ти, милий!

— Тесс.

Він тисячі разів прокручував в голові ситуацію і врешті-решт придумав, де зможе спокійно розмовляти з Тесс, будучи впевненим, що впорається з собою.

Він зобов'язаний тримати себе в руках. — Я не чекала тебе так рано.

— Тесс, я дещо чув.

Вона сиділа біля дзеркала, розчісуючи своє чудове волосся.

— Правда? Щось цікаве?

— Та так. Я чув, ніби ти зігріваєш постіль Суверена. Це правда?

Далтон знав, що це чиста правда. Щоб з'ясувати все напевно, він задіяв всі наявні нитки своєї павутини.

Тереза перестала зачісуватися і втупилася в його відображення в дзеркалі. На її обличчі промайнули змішані почуття. В остаточному підсумку переміг виклик.

— Далтон, адже це не якийсь там простий чоловік. Це Суверен. — Тереза встала і обернулася до нього, не впевнена в його реакції. — Вище нього тільки Творець.

— Можу я поцікавитися, як це сталося?

— Бертран сказав, що Творець говорив з ним. — Її погляд спрямувався в простір. — І Творець сказав Бертрану, що через те, що я вірна тобі і ніколи не була з іншим чоловіком, і через те, що ти вірний мені. Творець обрав мене, щоб я стала тією, хто полегшує земні тяготи Бертрана.

Її погляд знову сфокусувався на ньому.

— Так що, як бачиш, Далтон, це і для тебе нагорода теж. За твою вірність мені.

— Атож, це-то я бачу, — ледве вимовив Далтон.

— Бертран говорить, що це мій святий обов'язок.

— Святий обов'язок.

— Коли я з ним, це як… Не знаю… Це щось особливе. Допомагати Суверену в цьому світі — не тільки обов'язок, але й велика честь. Подумати тільки, я допомагаю йому знімати жахливу напругу, в якому він перебуває як Суверен. Це ж величезна відповідальність — бути Сувереном, Далтон!

— Ти права, — кивнув Далтон. Бачачи, що він не сердиться і не має наміру влаштовувати скандал, Тереза підійшла ближче.

— Далтон, я як і раніше тебе дуже люблю.

— Радий це чути, Тесс. Саме це мене найбільше й турбувало. Я боявся, що втратив твою любов.

— Та ні ж, дурненький! — Вона схопила його за плечі. — Я як і раніше тебе люблю! Але Суверен закликав мене. Ти повинен це розуміти. Він потребує мене.

Далтон сковтнув грудку.

— Звичайно, дорога. Але ми можемо… Ми можемо як і раніше… Ми можемо спати разом?

— Ах, Далтон, ну звичайно ж, можемо! Так ось що тебе тривожить? Що я не знайду для тебе часу? Далтон, я люблю тебе і буду завжди тебе хотіти.

— Чудово, — кивнув він. — Просто здорово.

— Підемо в ліжко, любов моя, і я покажу тобі. Можливо, ти тепер навіть порахуєш мене більш привабливою. І, Далтон, це велика честь — бути з Сувереном. Всі будуть ще більше поважати тебе.

— Упевнений, що ти права.

— Тоді пішли в ліжко. — Вона поцілувала його а щоку. — Дозволь мені показати тобі, яким щасливим я можу зробити тебе!

Далтон потер лоба.

— Мені б дуже цього хотілося, сонечко, чесне слово, але мене чекає сила-силенна термінових справ. Голосування щойно закінчилося…

— Знаю. Бертран мені сказав.

— Бертран? — Вона зашарілася:

— Суверен, дурник! Він мені сказав. Я так тобою пишаюся, Далтон! Я знаю, що ти брав у цьому участь. Це не тільки Бертрана робота. Я знаю, що ти теж доклав руку до його перемоги.

— Частково. Дуже люб'язно з боку Суверена звернути увагу на мій скромний внесок.

— Він дуже високо про тебе відгукується, Далтон.

— Щасливий це чути. — Далтон відкашлявся. — Е-е… послухай, Тесс, мені потрібно… потрібно повертатися до… до роботи. Мене чекають термінові справи.

— Мені тебе почекати?

— Ні-ні, люба! — Він махнув рукою. — Я повинен з'їздити в Ферфілд по одній справі.

— Зараз? На ніч дивлячись?

— Так.

— Далтон, тобі не слід так багато працювати! Пообіцяй мені побільше часу приділяти собі самому! Я турбуюся про тебе.

— Не варто. Зі мною все гаразд.

Вона посміхнулася самої звабливою посмішкою:

— Пообіцяй, що знайдеш час зайнятися зі мною любов'ю!

Далтон посміхнувся у відповідь:

— Ну звичайно, обіцяю! — Він поцілував її в щоку. — На добраніч, дорога!

Тримаюча склянку жінка насупилася:

— Я вас знаю?

— Ні. — Келен відвернулася, щоб обличчя залишалося в тіні. — Це малоймовірно. Я здалеку. І приїхала в Ферфілд спеціально за цим.

На Келен була проста одежа, в яку вона одягалася під час поїздок, а голову покривала шаль, що приховала довге волосся. Вона відразу наділа шаль, як тільки відійшла подалі від табору. Річард був відсутній, і солдати наполягали, що будуть супроводжувати її на прогулянці. Келен наказала їм залишити її в спокої і повертатися на пости.

На Кару такий наказ не справив би ні найменшого враження. Кара б його просто-напросто проігнорувала. Солдати не були настільки безстрашні, або настільки нахабні, або настільки розумні, як Кара.

— Що ж, я все розумію, мила моя, — зітхнула знахарка. — Чимало жінок приїжджає за такого роду речами.

Вона простягла закупорену склянку, явно бажаючи спочатку отримати гроші. Келен вручила їй золотий соверен.

— Здачі не треба. Натомість я чекаю від вас мовчання.

— Я все розумію, — схилила голову жінка. — Дякую вам, дорога. Ви дуже щедрі. Дякую.

Келен взяла склянку і затиснула в руці, дивлячись крізь матове скло на прозору рідину всередині посудини. І зміркувавши, що іншу руку притискає до живота, впустила її вздовж тіла.

— Тепер ось що. Оскільки я тільки що її зробила, вона збереже свою силу до ранку, — вказала жінка на погано зроблену склянку. — Ви можете прийняти це в будь-який момент, але якщо проволините до ранку, то вона швидше за все стане недостатньо сильною. Я б порадила випити сьогодні ввечері, перед сном.

— Це боляче?

Жінка заклопотано насупилася.

— Не болючіше, ніж звичайні місячні, любонько. На такому маленькому терміні… Просто почнеться кровотеча, так що будьте до цього готові.

Келен хотіла дізнатися, чи буде боляче дитині, але не могла змусити себе повторити питання.

— Просто випийте все до дна, — продовжила жінка. — Смак не такий вже осоружний, але можете при бажанні запити чаєм.

— Спасибі.

Келен повернулася до дверей.

— Почекайте! — Окликнула жінка. Вона підійшла і взяла Келен за руку. — Мені дуже шкода, мила моя. Але ви ще молоді і зможете завести іншого.

Келен раптом прийшла в голову страшна думка.

— А це не вплине на мою здатність…

— Ні-ні, мила! Зовсім ні. З вами буде все добре.

— Спасибі, — знову подякувала Келен, ступивши до дверей. Їй раптом захотілося швидше забратися з цього маленького будиночка і опинитися в темряві, наодинці з собою. Вона дуже боялася, що зараз розплачеться.

Жінка схопила Келен за руку і повернула до себе обличчям.

— Зазвичай я не читаю нотацій молодим жінкам, тому що, коли вони приходять до мене, час для нотацій вже давно минув, але я сподіваюся, що ти вийдеш заміж, любонько. Я допомагаю, коли в мені є потреба, але я б воліла допомогти тобі народити дитину, а не позбавлятися від неї, повір на слово!

— Я думаю так само, — кивнула Келен. — Спасибі.

На вулицях Ферфілда було темно, але ще траплялися подекуди поодинокі перехожі, які поспішали по своїх справах. Келен знала: як тільки сюди прийде Імперський Орден, всім їхнім справам настане кінець.

Однак зараз це її не дуже хвилювало.

Келен вирішила, що вип'є зілля до повернення в табір. Вона боялася, що Річард виявить склянку і доведеться все йому пояснювати. Річард нізащо не дозволив би їй зробити це, але оскільки він і поняття не мав про її стан, то вона не змогла з'ясувати його справжні бажання і сподівання.