Морлі-то он який здоровий, сильний і мужній. Над Морлі жінки сміятися не стануть. А над ним, Несаном, Беата вічно сміялася. Несану не хотілося, щоб якась зовсім чужа жінка сміялася, коли він роздягнеться, над його худою фігурою.

Подумавши, Несан вирішив, що заради повій не варто ризикувати свободою і витрачати гроші. Він не знав, скільки піде грошей, поки вони з Морлі доберуться до потрібного місця, і боявся, що занадто рано залишиться без гроша. Морлі, сказавши, що даремно він упускає свій шанс, обізвав його дурнем. І тільки про це і говорив весь наступний тиждень. Несан вже почав шкодувати, що не пішов тоді до повії — хоча б заради того, щоб Морлі заткнувся.

Як виявилося, через гроші він турбувався даремно. Друзі витратили зовсім трохи в порівнянні з тим, що у них було. Гроші допомогли прискорити подорож. Гроші дозволяли міняти коней і їхати далі, не піклуючись про те, щоб дати коню відпочити.

Морлі похитав головою:

— Проробити такий шлях, щоб застрягти буквально в двох кроках від мети!

— Цить, я сказав! Хочеш, щоб нас спіймали?

Морлі заткнувся, чухаючи щетину. Несан пошкодував, що у нього на підборідді росте всього пара волосків. У Морлі вже майже борода виросла. Іноді Несан відчував себе мало не дитиною в порівнянні з широкоплечим, зарослим щетиною Морлі.

Несан спостерігав за патрулюючими стражниками. Іншої дороги, крім як через міст, не було. Про це йому ще Франка розповідала, і ось тепер він переконався на свої очі. Їм необхідно якимось чином проїхати по мосту, інакше шляху кінець.

Дивний шепочучий вітерець скуйовдив Несану волосся. Юнак здригнувся.

— Що він, по-твоєму, робить? — Прошепотів Морлі. Несан примружився, намагаючись розгледіти краще. Схоже, один із охоронців забирався на кам'яний парапет моста. У Неса відвисла щелепа.

— Добрі духи! Ти бачив?!

— З чого це він?! — Ахнув Морлі.

Навіть на відстані Несан почув крики солдатів, які рвонули до парапету і заглядали вниз.

— Очам не вірю! — Видихнув Морлі. — Чому він стрибнув?

Несан похитав головою. Він уже зібрався заговорити, коли інший солдат заліз на парапет на протилежній стороні мосту.

— Дивись! — Вказав Несан. — Он ще один!

Солдат розкинув руки, ніби обіймаючи повітря, і кинувся в безодню.

Коли солдати метнулися на іншу сторону, вже третій солдат стрибнув в обійми смерті. Божевілля якесь! Несан, лежачи на животі, дивився — і не вірив своїм очам.

Коли черговий солдат стрибав з мосту, крики решти походили на дзвін. Вони хапалися за зброю лише для того, щоб покидати її на землю і самим піднятися на парапет.

Несану здалося, ніби щось підштовхує його в спину, ніби його власна уява велить хапатися, поки не пізно, за шанс, що підвернувся. Волосся в нього стали дибки. Він схопився на ноги:

— Давай, Морлі! Вперед!

Неса з Морлі кинулися до укритих за деревами коней. Сунувши ногу в стремено, Несан скочив у сідло і, пришпоривши коня, помчав по дорозі. Морлі — за ним.

Вони знаходилися в низині, і за деревами Несан не бачив, що проробляють солдати. Не знав він і того, наскільки солдати приголомшені тим, що відбувається і чи вдасться йому з Морлі безперешкодно промчати мимо них. Однак іншого шансу проїхати міст навряд чи трапиться. Несан сильно сумнівався, що солдати ось так шугали з мосту кожен день. А значить, або зараз, або ніколи. Вискочивши з останнього повороту, вони понеслися як вітер. На мосту було порожньо. Жодного солдата. Несан пустив коня кроком. При згадці про людей, які ще кілька хвилин назад знаходилися на мосту, його пробрала дрож. Тепер міст охороняв один тільки вітер.

— Несан, ти впевнений, що хочеш їхати туди? Голос Морлі тремтів. Несан простежив за поглядом приятеля і теж побачив його. Він височів, приліпившись до кам'яного схилу гори, ніби й сам був висічений в горі, і був її частиною. Він був темним і страшним. Нічого настільки мерзенного Несан не тільки в житті не бачив, але і уявити собі не міг. Вежі, бастіони і стіни основної будови височіли за височенною зовнішньою стіною з амбразурами.

Несан порадів, що сидить у сідлі: він не був упевнений, що у нього не підкосилися б ноги при вигляді цього місця. Ніколи він не бачив нічого настільки величезного і зловісного, як замок Чарівника.

— Поїхали, — сказав Несан, — поки вони не виявили, що тут сталося, і не надіслали інших стражників, Морлі оглянув пустельний міст.

— А що це було?

— Це чарівне місце. Тут всяке може статися.

Несан всівся щільніше в сідло і пришпорив коня. Коневі міст не подобався, і він поспішив якнайшвидше минути це страшне місце. Несан з Морлі пронеслися галопом всю відстань до замку і зупинилися, лише проскочивши зовнішні ворота з піднятою залізною решіткою.

Усередині виявився загін для коней. Неса велів Морлі не розсідлувати коней, щоб у разі необхідності пошвидше забратися звідси. Морлі не більше Несана хотілося залишатися тут. Юнаки побігли по дюжині широких ступенів, затертих і витоптаних протягом століть ногами незліченних чарівників.

Всередині замку все виявилося таким, як описувала Франка; тільки от вона так і не змогла передати словами істинні розміри. Крізь скляний дах у сотні футів над головою світило сонце. У центрі викладеного різнобарвними плитами підлоги височів фонтан у формі пелюстки конюшини. З верхньої чаші на п'ятнадцять футів вгору била вода, стікаючи каскадом в нижню, оточену стінкою з білого мармуру, на якій можна було сидіти.

Колони червоного мармуру виявилися саме такими здоровенними, як говорила Франка. Між ними по всьому периметру овального приміщення йшли балкони. Морлі присвиснув. З дальнього кінця відповіла луна.

— Пішли! — Несан скинув з себе заціпеніння.

Вони пробігли по коридору, про який розповідала Франка, минули кілька сходових прольотів і влетіли у двері нагорі. Потім пройшли по дорозі навколо якихось квадратних будов без вікон, піднялися по гвинтових сходах до середини вежі, пройшли по галереї під чимось, що скидалося на перехід, і перейшли маленький місток над невеликим зеленим двориком далеко внизу.

І вийшли нарешті на широкий, як дорога, бастіон. Несан виглянув назовні в амбразуру, досить велику для того, щоб в ній спокійно міг встати чоловік. Звідси було видно лежачий внизу Ейдіндріл. Для хлопчини, який виріс в рівнинному Андері, видовище було просто приголомшливе. По дорозі сюди Несан побачив багато чого, але ніщо не могло зрівнятися з цим місцем.

В іншому кінці бастіону височіла дюжина величезних червоних колон, підтримуючих виступаючий антаблемент з темного каменю. Колони розташовувалися по шість з кожного боку оббитих золотом дверей. Різьблений камінь над ними прикрашали мідні пластинки і круглі металеві диски, всі поцятковані дивними символами.

Коли вони пройшли по довгому бастіону, Несан зрозумів, що двері ці не менше десяти-дванадцяти футів у висоту і добрих чотири в ширину.

Несан штовхнув двері, і вони тихенько відчинилися.

— Сюди! — Шепнув Несан. Він не знав, чому раптом став говорити пошепки, хіба що з побоювання зустріти привиди чарівників, які жили колись тут.

Він не хотів, щоб духи змусили його стрибнути з бастіону вниз, як тих солдатів на мосту. Схоже, до дна тут летіти багато тисяч футів.

— Ти впевнений? — Запитав Морлі.

— Я йду туди. А ти можеш чекати тут або йти зі мною. Вирішуй сам.

Морлі роззирнувся, явно не знаючи, що краще.

— Мабуть, я все ж піду з тобою.

Усередині величезного приміщення, прикрашеного різьбленим каменем, по обидва боки стояли зелені мармурові постаменти з кришталевими сферами розміром з голову, схожі на якісь безрукі статуї, які вітають гостей. У середині височіли чотири колони полірованого чорного мармуру, в діаметрі — з доброго коня від голови до хвоста. Вони утворювали квадрат, що підтримував арки, які йшли до краю центрального купола.

По всьому залу стояли канделябри зі свічами, але у врізані по колу в верхній частині купола вікна надходило достатньо світла, так що запалювати свічки не було необхідності. У Несана з'явилося таке відчуття, ніби він перебуває в місці, яке могло б належати самому Творцеві. Йому захотілося впасти на коліна і почати молитися.