Сестра Пантея повернула Далтона до справ насущних.

— Мені треба побачити тих, хто обраний здійснити діяння.

— Он, Роулі, — вказав Далтон, — він один з них.

Не кажучи ні слова, вона без жодного попередження закарбувала долоню на лоб Роулі. Пальці ковзнули в руду чуприну, і сестра Пантея вчепилася Роулі в голову, ніби збиралася здерти скальп. Роулі широко розкрив очі і затремтів усім тілом.

Сестра бурмотіла якісь незрозумілі слова, і кожне слово, здавалося, вростає в Роулі.

На останній фразі сестра швидко вдарила Роулі по голові. Тихо скрикнувши, юнак осів, ніби втративши кістки.

І майже відразу піднявся і потрусив головою. Потім посміхнувся і як ні в чому не бувало обтрусив темно-коричневі штани. Помітних змін у ньому не було, незважаючи на додане йому закляття.

— Решта? — Запитала чаклунка.

— Роулі відведе вас до них, — відмахнувся Далтон. Вона легенько вклонилася.

— Що ж, тоді всього доброго. Я негайно займуся цим. Імператор також побажав, щоб я передала вам, що він радий надати сприяння. Так чи інакше, силою або магією, але доля Матері-сповідниці вирішена.

Обернувшись, сестра Пантея швидко пішла. Роулі йшов за нею по п'ятах. Далтон подумав, що не дуже засмутиться, якщо ніколи більше її не побачить.

Не встиг він повернутися до паперів, як знову почув радісні крики. І те, що він побачив, глянувши у вікно, виявилося для нього повною несподіванкою. На площу когось волокли. Люди, які вже знаходилися на площі, розступалися, даючи їм дорогу і вітаючи новоприбулих. Деякі несли поліна, гілки, пучки соломи.

Далтон підійшов до вікна і, упершись долонями в підвіконня, виглянув назовні. На площу завітав Серії Раяк на чолі своїх одягнених в білі балахони поплічників.

Побачивши, кого вони схопили і притягли на майдан, і зрозумівши, хто кричить, Далтон голосно ахнув.

Серце шалено забилося від жаху. Дивлячись вниз, він судорожно міркував, що може зробити. З ним були гвардійці, справжні гвардійці, а не солдати андерської армії, але всього дві дюжини. Він зрозумів, що це даремна затія. Хоч вони і озброєні до зубів, у них немає ні найменшого шансу подолати багатотисячний натовп на площі. Далтон не був настільки дурний, щоб намагатися протистояти розлюченому натовпу. Це лише вірний спосіб звернути всю лють на себе. Далтон не насмілювався в цій ситуації протистояти натовпу.

Серед поплічників Серіна Раяка він помітив людину в темній формі. Стейн.

З леденячим душу жахом Далтон зрозумів, чому Стейн тут і що йому потрібно. Він відсахнувся від вікна. Ні, він і сам не був позбавлений жорстокості, але те, що зараз творилося внизу, було воістину жахливим.

Раптово зірвавшись з місця, Далтон вилетів у коридор і понісся вниз по сходинках, потім по коридору. Він не знав, що робити, але якщо можна зробити хоч щось…

Далтон добіг до входу в будівлю, укриту за кам'яними колонами. Далі починалася сходи. Він зупинився в тіні, не виходячи на вулицю, оцінюючи ситуацію.

Внизу, на майданчику посеред сходів, несли охорону гвардійці — чисто символічний захист. Така юрба запросто змете охорону, і Далтон не насмілювався дати розлюченому натовпу привід повернути гнів проти нього.

Якась жінка, тягнучи за собою хлоп'я, проштовхалася вперед і встала перед натовпом.

— Мене звуть Нора! — Прокричала вона. — А це мій син Брюс. Через відьом він — це все, що у мене залишилося! Мій чоловік Джуліан потонув через чорне прокляття відьми! Моя чудова донечка Бетані була спалена живцем заклинанням відьми!

Хлопчик Брюс, схлипнувши, пробурмотів, що це правда, і розплакався. Серін Раяк взяв жінку за руку.

— Ось жертва чаклунства відьом! А ось і інша! — Вказав він на стоячу в першому ряду завиваючу жінку. — Багато хто з вас постраждали від проклять і ворожби відьом і чаклунів! Відьми — знаряддя Володаря мертвих!

По настрою натовпу Далтон розумів — добром справа не скінчиться, але рішуче не знав, як можна цьому перешкодити.

Зрештою, саме для цього він і випустив із в'язниці Серіна Раяка: щоб роздував гнів мас проти магії. Йому було потрібно, щоб народ нацькували на володіючих чарами відьом, щоб їх вважали злом. А хто краще фанатика здатний розпалити таку ненависть?

— А ось і відьма! — Тицьнув Серін Раяк в жінку, чиї руки були скручені за спиною і яку Стейн тримав за волосся. — Вона — знаряддя Володаря! Знаряддя зла! Вона творить чорні заклинання, щоб нашкодити вам всім!

Натовп заревів, вимагаючи помсти.

— Як нам вчинити з відьмою? — Заволав Серії Раяк.

— На багаття! На багаття! На багаття! — Прийнялася скандувати натовп.

Серін Раяк звів руки до неба:

— Творець, ми віддаємо цю жінку в твої руки! Якщо вона невинна, визволи її від смерті! Якщо ж вона винна в чаклунстві — спопели її!

Поки кілька чоловіків встановлювали стовп, Стейн жбурнув полонянку на землю, підняв їй голову, схопив за волосся І дістав ніж.

Далтон, не дихаючи і не кліпаючи, широко розкривши в жаху очі, дивився, як Стейн розпорює Франці шкіру на лобі від вуха до вуха. Коли Стейн зняв з неї скальп, несамовитий крик Франки пронизав Далтона до кісток.

Сльози котилися по його щоках, як кров по обличчю Франки. Нестямно вищачу від болю і безмежного жаху жінку підняли і прив'язали до стовпа. Крізь криваву маску виднілися лише білки очей.

Франка не кричала про свою невинність, не благала зберегти їй життя. Вона просто верещала, паралізована жахом.

Навколо неї вжеукладали дрова та солому. Натовп напирав, бажаючи опинитися як можна ближче до жертви, щоб роздивитися краще. Деякі тягли руки і торкалися крові, біжучої по її обличчю, бажаючи довести свою силу, перш ніж її відправлять до Володаря.

Жах схопив Далтона за горлянку і змусив спуститися на кілька сходинок.

Крізь натовп пробиралися чоловіки зі смолоскипами. Серін Раяк, оскаженілий від люті, підійнявся на купу дров і соломи біля ніг Франки і кричав їй в обличчя всякі гидоти, обзиваючи по-всякому і звинувачуючи у всіляких гріхах.

Далтон, безпорадно стоячи на сходинках, знав, що все це брехня. Франка зовсім не така і нічого подібного ніколи не робила.

І тут сталося щось вельми дивне. З сірого неба спікірував ворон і злобно вчепився кігтями Серину Раяку у волосся.

Серін заволав, що це прислужник відьми з'явився захищати свою господиню. Натовп у відповідь почав кидати в птицю чим попало, а Серін Раяк намагався зігнати його зі своєї голови. Ворон плескав крилами і каркав, але міцно тримався за шевелюру Раяка.

З лякаючою рішучістю, що змусила Далтона подумати, що птах — і справді прислужник Франки, величезний чорний ворон примірився і влучно клюнув Серіна в єдине здорове око.

Раяк, заволавши від болю і люті, звалився з оточуючої Франку купи дров. І як тільки він впав, юрба почала жбурляти факели.

Навколо нещасної Франки вгору злетіло полум'я, і вона видала такий крик, якого Далтон ще ніколи не чув. Вітер доніс до нього запах палаючої плоті.

І тут Франка, охоплена жахом, болем, згораючи в полум'ї, повернула голову і побачила Далтона, що стояв на сходах.

Вона викрикнула його ім'я. За ревом натовпу він не чув голосу, але прочитав це по її губах.

Вона закричала знову, закричала, що любить його.

Коли Далтон зрозумів це, у нього обірвалося серце.

Полум'я вже лизало її тіло. Франка кричала — кричала страшно, як кричать втрачені душі в світі смерті.

Далтон стояв, тупо дивлячись на те, що відбувається, розуміючи лише, що теж кричить, схопившись за голову.

Натовп напирав, бажаючи відчути палаючу плоть, побачити, як обвуглюється шкіра. Люди впадали в екстаз, їхні очі горіли божевіллям. Під натиском юрби тих, хто пробився в перші ряди, так близько притиснуло до багаття, що багатьом обпалило брови, але це викликало таке ж захоплення, як і видовище палаючої відьми.

А на землі ворон жорстоко клював безокого, всіма забутого Серіна Раяка. Раяк сліпо розмахував руками, намагаючись прогнати мстиву птицю. Величезний дзьоб, миготячи між його рук, рвав, вивертав і тягнув з обличчя шматки плоті.