З появою в світі трьох шимів магія Дю Шайю, незалежно від її потужності, зникне. Якщо вже не зникла. Річард почекав, пока вона нап'ється і поверне бурдюк, потім приступив до бесіди.

— Дю Шайю, мені потрібно…

— Запитай, як живе наш народ.

Річард глянув на Келен. Та закотила очі і кивнула.

Річард поклав бурдюк і прокашлявся.

— Дю Шайю, я щасливий бачити тебе в доброму здоров'ї. Дякую тобі за те, що прислухалася до мого прохання і зберегла дитину. Я знаю, що це велика відповідальність — виростити дитя. Я впевнений, що ти будеш винагороджена до кінця днів радістю за твоє рішення, а дитина буде винагороджена твоєю мудрістю. Знаю також, що не стільки мої слова вплинули на твоє рішення, скільки твоє серце. — Річарду не потрібно було прикидатися щирим, він і справді казав це від чистого серця. — Мені дуже шкода, що ти залишила інших своїх дітей, щоб здійснити таку довгу і небезпечну подорож, щоб донести до мене свої мудрі слова. Я знаю, що ти не пустилася б у такий довгий і небезпечний шлях заради дрібниці.

Дю Шайю чекала, явно не зовсім задоволена. Річард, терпляче граючи по її правилах, перевів подих і продовжив:

— Будь ласка, Дю Шайю, розкажи мені, як поживають бака-тау-мана, повернувшись нарешті на землі своїх предків. — Дю Шайю зволила прихильно посміхнутися.

— Наш народ живе добре і щасливий на своїй батьківщині завдяки тобі, Кахарін, але про нього ми поговоримо пізніше. Зараз же я повинна розповісти тобі, навіщо я тут.

Річард зусиллям волі подавив гнів в очах.

— З нетерпінням чекаю твоєї розповіді. — Вона відкрила було рот, але тут же в свою чергу гнівно блиснула очима.

— Де твій меч?

— У мене його з собою немає.

— А чому?

— Мені довелося залишити його в Ейдіндріле. Це довга історія і не…

— Але як ти можеш бути Шукачем без свого меча? Річард зітхнув поглибше.

— Шукач Істини — це людина. Меч Істини — лише знаряддя, яким Шукач користується, приблизно так само, як ти використовувала свисток, щоб домогтися миру. Я можу бути Шукачем і без меча, як і ти залишаєшся мудрою жінкою без чарівництва свистка.

— Якось це неправильно. — Вона здавалася здивованою. — Мені подобався твій меч. Він розсік нашийник на моїй шиї, залишивши голову на місці. Він оголосив нам тебе як Кахаріна. Твій меч повинен бути при тобі.

Вирішивши, що він вже досить пограв в її гри, Річард подався вперед, вже не приховуючи гніву у погляді.

— Я візьму меч, як тільки опинюсь в Ейдіндрілі. Ми якраз прямували туди, коли зустріли вас. І чим менше часу я проведу, сидячи тут сиднем, тим швидше прибуду в Ейдіндріл і зможу взяти меч. Вибач, Дю Шайю, якщо я здаюся тобі квапливим. Я не хочу тебе образити, але я дуже турбуюся за життя невинних людей і тих, хто мені дорогий. І поспішаю я заради безпеки бака-тау-мана теж. Буду дуже вдячний, якщо ти скажеш мені, навіщо ви тут. Люди гинуть. Деякі з твоїх теж загинули. Я повинен з'ясувати, чи здатен я що-небудь зробити, щоб зупинити шимів. Меч Істини може мені в цьому допомогти. А для цього мені потрібно бути в Ейдіндрілі. Не могли б ми швидше закінчити розмову?

Дю Шайю посміхалася, задоволена тим, що він надав їй належну повагу. Раптово усмішка сповзла з її обличчя, і вперше за весь цей час вона здалася Річарду невпевненою в собі, маленькою і переляканою.

— Чоловік мій, мені були тривожні бачення щодо тебе. Як у мудрої жінки у мене іноді бувають видіння.

— Радий за тебе, але не бажаю про це чути.

— Що? — Втупилася вона на нього.

— Ти сказала, що в тебе бувають видіння.

— Так.

— Не бажаю нічого чути ні про які видіння.

— Але… але… Ти повинен! Це ж видіння!

— Видіння — різновид пророцтва. Поки що від пророцтв у мене суцільні неприємності. Я не хочу нічого слухати.

— Але видіння допомагають.

— Ні, не допомагають.

— Вони виявляють істину.

— Вони не більш правдиві, ніж сни.

— Сни теж бувають віщими.

— Ні, не бувають. Це всього лише сни. І видіння теж не бувають віщими. Просто видіння, і все. — Але я бачила тебе в цьому видінні!

— Наплювати. Не бажаю нічого про це чути. — Ти був у вогні.

— Мені іноді сниться, що я літаю, — важко зітхнув Річард. — Але це зовсім не означає, що я дійсно вмію літати.

— Тобі сниться, що ти літаєш? — Дю Шайю нахилилася до нього. — Як птах? Ніколи про таке не чула. Вона випросталась.

— Це всього лише сон, Дю Шайю. Як твоє видіння.

— Але мені було таке видіння! А це означає, що воно віще.

— Те, що я літаю уві сні, не означає, що я і справді літаю. Я не стрибаю з висоти, розмахуючи руками, як крилами. Це всього лише сон, як і твоі видіння. Я не вмію літати, Дю Шайю.

— Але можеш згоріти.

Річард уперся кулаками в коліна і трохи відкинувся назад, благаючи добрих духів дарувати йому терпіння.

— Гаразд, добре. Що ще було в цьому видінні?

— Нічого. Це все.

— Нічого? Тільки це? Я у вогні? Всього лише сон про те, що я горю?

— Не сон, — похитала вона пальцем. — Видіння.

— І ти проробила весь цей шлях, щоб повідомити мені про це? Що ж, спасибі тобі велике, що прийшла з такого далека, щоб розповісти це мені, але тепер нам дійсно пора рухатися далі. Скажи своєму народу, що Кахарін бажає їм усіх благ. Щасливої дороги додому.

Річард зробив вигляд, що має намір встати.

— Хіба що в тебе є ще що сказати? — Додав він. Дю Шайю трохи розгубилася під його натиском.

— Я злякалася, побачивши мого чоловіка у вогні.

— Я б теж злякався, опинившись у вогні.

— Мені б не хотілося, щоб Кахарін згорів.

— Кахаріну теж не хотілося би згоріти. Чи показало тобі твоє видіння, як мені цього уникнути? Вона опустила голову і потеребила підстилку.

— Ні.

— Ось бачиш? Ну і яке в твоєму видінні пуття?

— Корисно знати такі речі, — сказала вона, скачуючи вовняну кульку. — Це може допомогти.

Річард почухав лоб. Дю Шайю явно збиралася з духом сказати йому щось більш важливе, більш тривожне. Він збагнув, що видіння — лише привід. Він трохи пом'якшив тон, щоб допомогти їй.

— Спасибі за попередження, Дю Шайю. Я буду пам'ятати, що воно зможе мені якимось чином допомогти.

Дю Шайю поглянула на нього і кивнула.

— Як ви мене знайшли? — Запитав він.

— Ти ж Кахарін. — Вона знову стала величною. — А я — мудра жінка бака-тау-мана, хранителька давніх законів. Твоя дружина.

Річард все зрозумів. Вона була пов'язана з ним узами, приблизно як д'харіанці. Як Кара. І як Кара, Дю Шайю могла відчувати, де він знаходиться.

— Я був на добу шляху південніше. Ви ледь не упустили мене. Тобі стало складно визначати моє місцезнаходження? Дю Шайю відвела погляд і кивнула.

— Я завжди могла, і вдень і вночі, вказати напрямок і сказати: Кахарін он там. — Вона трохи помовчала, потім опанувала себе і продовжила: — Але ставало все важче й важче визначати.

— Кілька днів тому ми були в Ейдіндрілі, — сказав Річард. — Ви рушили в дорогу задовго до того, як я опинився тут.

— Так. Ти був не тут, коли я вперше зрозуміла, що повинна йти до тебе. Ти був набагато, набагато далі на північному сході, — махнула вона назад.

— Тоді навіщо ви пішли сюди, якщо ти відчувала мене на північному сході, в Ейдіндріле?

— Коли я стала відчувати тебе все гірше і гірше, я зрозуміла, що щось відбувається. Мої видіння сказали мені, що я повинна знайти тебе перш, ніж остаточно перестану тебе відчувати. Якби я йшла туди, де, як я знала, ти перебував, коли ми вийшли в дорогу, то тебе б там не виявилося, коли ми прийшли. Тоді я прислухалася до своїх видінь, поки вони в мене ще були, і рушила туди, куди вони мені підказали. В кінці подорожі я почала відчувати, що ти тут. Але незабаром я взагалі перестала тебе відчувати. Ми тоді були ще досить далеко звідси, так що нам не залишалося нічого іншого, як продовжувати йти в цьому напрямку. Добрі духи почули мої молитви і дали нашими дорогами перетнутися.

— Я радий, що добрі духи тобі допомогли, Дю Шайю. Ти хороша людина і заслуговуєш їх допомоги. — Вона знову потеребила підстилку.