«Нерозуміння породжує недовіру», — подумав Ленґдон.

Грандіозний внесок да Вінчі до християнського мистецтва лише підсилював його репутацію духовного лицеміра. Леонардо отримував від Ватикану сотні замовлень, які дуже щедро оплачувались, проте малював біблійні сюжети не за покликом душі, а з корисливих міркувань — щоб мати кошти на розкішне життя. Прикро, але да Вінчі був жартівником і часто розважався тим, що плював у криницю, з якої пив воду. У багатьох своїх картинах на біблійні теми він приховав аж ніяк не християнські символи, що свідчили про його справжні вірування — так він глузував із Церкви. Ленґдон навіть якось читав у Національній галереї в Лондоні лекцію «Таємне життя Леонардо: поганські символи в християнському мистецтві».

— Я розумію, що вас турбує, — сказав Ленґдон, — але повірте, насправді да Вінчі ніколи не вдавався до чорної магії. Він був надзвичайно духовною людиною, хоч і постійно конфліктував із Церквою. — Щойно він це сказав, як йому спало на думку несподіване. Він іще раз глянув на слова, що світилися на підлозі. «О Драконів диявол! О кульгавий святий!»

— Так? — Фаш запитливо подивився на нього.

Ленґдон ретельно добирав кожне слово.

— Я щойно подумав, що Соньєр здебільшого поділяв духовні погляди да Вінчі. Зокрема йому теж не подобалось, що Церква вилучила із сучасної релігії поняття священної жіночності. Можливо, імітуючи славнозвісний рисунок да Вінчі, Соньєр просто хотів ще раз підкреслити: як і Леонардо, його засмучувало те, що сучасна Церква демонізувала богиню.

Фаш посуворішав.

— Думаєте, Соньєр називає Церкву «драконовим дияволом» і «кульгавим святим»?

Ленґдон мусив визнати, що це звучить дико, однак пентаграма невблаганно наводила на таку думку.

— Я лише хочу сказати, що месьє Соньєр присвятив усе життя вивченню історії богині, а ніхто на світі не спромігся знищити цю історію більше, ніж Католицька Церква. Отже, можна припустити, що цим передсмертним актом Соньєр хотів виразити своє розчарування.

— Розчарування? — голос Фаша тепер звучав майже вороже. — Це більше схоже на лють, аніж на розчарування, ви так не думаєте?

Ленґдон почав втрачати терпець.

— Капітане, ви просили, щоб я спробував розтлумачити, що Соньєр хотів усім цим сказати. Саме це я й роблю.

— Тобто ви вважаєте, що це звинувачення Церкви? — Фаш говорив крізь зуби й насилу стримував гнів. — Я бачив чимало смертей, месьє Ленґдон, така вже моя робота. Дозвольте вам дещо сказати. Коли одна людина помирає від руки іншої, то навряд чи в останні хвилини життя в неї виникне дивна ідея залишити якесь туманне духовне послання, якого ніхто не розумітиме. По-моєму, така людина думатиме лише про одне. — Фаш тепер дуже чітко вимовляв кожне слово. — Про помсту. Як на мене, Соньєр написав це, щоб підказати нам, хто вбивця.

Ленґдон здивовано подивився на нього:

— Але тоді це взагалі не має сенсу!

— Хіба?

— Ні, — відрізав він, втомлений і розчарований. — Ви сказали, на Соньєра напали в його кабінеті. Напав хтось, кого він, очевидно, сам і впустив.

— Так.

— То логічно припустити, що куратор знав свого вбивцю.

Фаш кивнув:

— Продовжуйте.

— Отже, якщо Соньєр знав людину, яка його вбила, то що тут вказує на вбивцю? — Він показав на підлогу. — Числові коди? Драконові дияволи? Кульгаві святі? Пентаграми на животі? Надто хитромудро.

Фаш насупився, наче йому це ніколи не спадало на думку.

— Справді.

— Зважаючи на всі обставини, — продовжив Ленґдон, — я припустив би, що якби Соньєр мав намір повідомити, хто вбивця, то просто написав би ім’я цієї людини, от і все.

Уперше за весь цей час на обличчі Фаша з’явилась вдоволена усмішка.

— Саме так, — погодився він. — Саме так.

«Я є свідком роботи справжнього майстра», — розмірковував лейтенант Колле, прислухаючись до голосу Фаша, що лунав у навушниках. Агент знав: саме такі моменти, як цей, допомогли капітанові обійняти високу посаду у правоохоронних органах Франції.

Фаш здатний на таке, чого не насмілиться зробити ніхто інший.

Тонкі лестощі — забуте мистецтво в сучасних правоохоронних органах, воно потребує виняткової витримки у складних умовах. Мало хто здатний так тонко провести операцію, а от Фаш, схоже, народжений для цього. Такий самоконтроль і терпіння бувають хіба що в робота.

Здавалося, єдиною емоцією Фаша цього вечора була напружена рішучість, наче цей арешт був для нього справою честі. Вказівки, що їх він роздав своїм агентам лише годину тому, були незвично жорсткі й лаконічні.

— Я знаю, хто вбив Жака Соньєра, — сказав Фаш. — Ви знаєте, що робити. І щоб жодних помилок.

І досі вони не зробили жодної помилки.

Самому Колле ще не було відомо, які докази переконали Фаша у вині підозрюваного, проте він знав, що інтуїція Бика ніколи не підводить. Деколи ця інтуїція здавалась чи не надприродною. «Сам Господь шепоче йому на вухо» — так сказав про Фаша один агент, коли той укотре блискуче продемонстрував своє шосте чуття. І Колле мусив визнати: якщо Бог існує, то Безу Фаш напевно належить до Його улюбленців. Капітан сумлінно відвідував меси й ходив на сповідь — значно частіше, ніж було властиво чиновникам його рангу, які здебільшого робили це задля підтримання іміджу. Коли кілька років тому до Парижа приїжджав папа римський, Фаш застосував увесь свій вплив і домігся-таки аудієнції. І тепер у Фаша в кабінеті висів його знімок із папою. Папський Бик — так відтоді потайки називали його підлеглі.

Колле трохи дивувало те, що Фаш, який переважно уникав публічних заяв і виступів, так відверто відреагував на недавній скандал, пов’язаний із педофілією в Католицькій Церкві. «Цих священиків належало б повісити двічі, — заявив він тоді. — Один раз за злочини проти дітей. А другий — за те, що зганьбили добре ім’я Католицької Церкви». Колле мав дивне відчуття, що останнє обурювало Фаша значно більше.

І, повернувшись до комп’ютера, Колле зайнявся другою частиною своїх обов’язків на сьогодні — системою стеження. На екрані з’явився докладний поверховий план крила, де було скоєно злочин; цю схему йому дали у відділі безпеки Лувру. Рухаючи мишкою, Колле уважно оглядав заплутаний лабіринт галерей і коридорів. І нарешті знайшов те, що шукав.

У глибині, в самому серці Великої галереї, блимала крихітна червона цятка.

La marque11.

Сьогодні Фаш тримає свою здобич на дуже короткому паску. Що ж, мудро. Залишається хіба що дивуватися витримці цього Роберта Ленґдона.

Щоб ніхто не переривав його розмови з Ленґдоном, Безу Фаш вимкнув мобільний телефон. Однак це була дорога модель із двостороннім радіозв’язком, і один із його агентів, усупереч наказові, зараз скористався ним.

— Капітане! — у телефоні тріщало, як у рації.

Фаш від люті зціпив зуби. Він не уявляв, що таке важливе могло статися, щоб Колле наважився перервати це таємне спостереження, особливо в таку критичну мить.

Поглядом він попросив у Ленґдона вибачення.

— Хвилинку, — Фаш витягнув з-за пояса телефон і натиснув кнопку радіопередачі. — Так?

— Капітане, прибув агент із відділу криптографії.

Гнів Фаша миттю вгамувався. Криптограф? Трохи невчасно, але, мабуть, це таки добра новина. Знайшовши на підлозі загадкове послання Соньєра, Фаш відразу ж передав усі знімки сцени злочину до відділу криптографії, сподіваючись, що там йому зможуть пояснити, що, чорт забирай, Соньєр хотів усім цим сказати. Тож якщо хтось із криптографів зараз прийшов сюди, то найімовірніше, їм пощастило розшифрувати послання Соньєра.

— Я зайнятий, — відрізав Фаш. Тоном він чітко дав зрозуміти, що агент перейшов межу дозволеного. — Попроси криптографа зачекати біля командного пункту. Я поговорю з ним, коли закінчу тут.

— З нею, — поправив його голос у слухавці. — Це агент Неве.

Настрій у Фаша одразу погіршився. Софі Неве, на його думку, була однією з найбільших помилок управління судової поліції. Цю молоду парижанку, що вивчала криптографію в Лондоні, два роки тому Фашеві нав’язало керівництво в межах загальної кампанії міністерства із збільшення кількості жінок у поліції. Фаш доводив, що, дбаючи про політичну коректність, міністерство підриває дієздатність управління судової поліції. Жінки не лише фізично не придатні до роботи в поліції — самою своєю присутністю вони негативно впливають на чоловіків, відвертають від справ, розслабляють. Побоювання Фаша справдились: Софі Неве приваблювала чоловіків, як ніхто інший. .