— Так. — Моряк перебрав папки і розв’язав одну з них. — Чорне море. Ось зміст: «Трапезунд», корабель кримського хана Девлет-Гірея… «Чорний принц» — затонув двадцять четвертого листопада 1854 року в Балаклавській бухті, розбившися під час шторму об прибережні скелі, вантаж — п’ять мільйонів карбованців золотом…» Та тут цілий список! — Він перегорнув папери, похитав головою. — Які відомості! Точні координати місця загибелі, свідчення очевидців, величезний довідковий матеріал…
— Сильно! — весело сказав Свиридов. — Для нашої нової організації «Судопідйом» все це згодиться.
— Так, — підтвердив моряк, — матеріал неоціненний.
Розділ 74
ВСТУП
Машина мчала по Ярославському шосе в напрямку Москви. На задньому сидінні розкинулися Мишко, Генка і Славик. Свиридов і моряк залишилися у Терентьєвої, а хлопців відправили, тому що вони поспішали в школу на урочисте засідання, присвячене п’ятиріччю Червоної Армії.
Генка важко відкинувся на м’яку спинку і сказав:
— Люблю на легкових машинах їздити!
— Звичка, — зауважив Мишко.
— А все ж таки він вредний дідуган, — знову сказав Генка.
— Хто?
— Полікарп Терентьєв.
— Чому?
— Не міг у тайник хоч трохи готівкою підкинути…
— Ось-ось, — засміявся Мишко, — ти ще про нитки поговори…
— При чому тут нитки! Думаєш, я тоді не знав, що у них на складі зброя? Прекрасно знав. Тільки я навмисне про нитки говорив… для конспірації. Чесне слово, для конспірації. А про Нікітського я одразу зрозумів, що це шпигун. От побачите: кінець кінцем він зізнається, що підірвав «Императрицу Марию»…
— А здорово, — сказав Мишко, — Нікітський ще в Пушкіно ховався, а Свиридов уже все знав, так що однаково він на кордоні попався б.
— Мишко, — сказав Славик, — а лист?
— Ах дійсно! — спохватився Мишко.
Він витяг з кишені листа, якого щойно з таємничим виглядом вручив їм Свиридов. На конверті крупним чітким почерком було написано: «Михайлу Полякову і Геннадію Петрову. Особисто».
— Бачив? — Генка єхидно подивився на Славика. — Твого тут і сліду немає…
— Не поспішай, — перебив його Мишко, — треба прочитати спочатку.
Він розпечатав листа і вголос прочитав:
— «Здрастуйте, дорогі друзі Мишко і Генка!
Ану вгадайте, від кого цей лист. Угадали? Ну, звичайно, вгадали. Правильно! Це я, він самий, Полевой Сергій Іванович. Ну, які ж вони, пироги, Михайле Григоровичу? Хороші? Га?
Товариш Свиридов написав мені про ваші справи. Молодці! От вже ніколи не думав, що ви з Нікітським справитеся! Так що мені навіть трохи соромно, що він тоді, в Ревську, боки мені нам’яв.
Кортик дарую вам на пам’ять. Чув я, що у вас ще третій дружок є, так ось усім трьом дарую. Виростете великі, зберетеся разом, подивитеся на кортик і згадаєте свою молодість.
Про себе можу вам повідомити, що знову служу у флоті. Тільки працюю зараз на новій справі. Піднімаємо з дна кораблі, ремонтуємо їх і пускаємо плавати по морях-океанах…
На цьому кінчаю.
Бажаю вам рости справжніми більшовиками, вірними синами нашої великої революції. З комуністичним привітом
Полевой».
… Машина в’їхала в місто. Крізь вітрове скло виднілася Сухарева башта.
— Запізнилися ми на збори, — сказав Мишко.
— А може, зовсім не йти? — запропонував Славик. — Дуже цікаво дивитися, як іншим будуть комсомольські квитки вручати.
— Саме через це ми й повинні прийти на збори, — сказав Мишко, — а то ще більше засміють..
— Приїхали, — об’явив шофер.
Хлопці вилізли з машини і увійшли в школу. Збори вже розпочалися. На сходах було тихо і порожньо, тільки тьотя Броша сиділа біля роздягалки і в’язала панчоху.
— Не дозволено впускати, — сказала вона, — щоб не запізнювалися.
— Ну, Брошечко, — попросив Мишко, — ради свята.
— Хіба що ради свята, — сказала тьотя Броша і прийняла їхній одяг.
Хлопці піднялися по сходах, тихо ввійшли в переповнену дітьми залу і стали біля дверей.
У глибині зали виднівся стіл президії, що був покритий червоною матерією і стояв на підвищенні.
На стіні, над широкими вікнами, висіло червоне полотнище з лозунгом: «Нехай пануючі класи дрижать перед комуністичною революцією. Пролетарям нічого в ній втрачати, крім своїх кайданів, а здобудуть вони весь світ». Мишко ледве розібрав ці слова. Безбарвний диск лютневого сонця блищав у вікнах нестерпним блиском, його яскраві промені кололи очі.
Коля Севостьянов закінчував доповідь. Він закрив блокнот і сказав:
— Товариші! Цей день для нас тим більше урочистий, що сьогодні рішенням бюро Хамовницького районного комітету РКСМ прийнята в комсомол перша група кращих піонерів нашого загону, а саме…
Друзі почервоніли. Генка і Славик стояли, похнюпившись, а, Мишко не відриваючись, до болю в очах, дивився крізь вікно на сонце, і весь обрій здавався йому вкритим тисячами маленьких блискучих дисків.
— … а саме, — продовжував Коля і знову відкрив блокнот: — Вороніна Маргарита, Круглова Зінаїда, Огурєєв Олександр, Ельдаров Святослав, Поляков Михайло, Петров Геннадій…
Що таке? Чи не помилилися вони? Друзі поглянули один на одного, і… Генка в пориві захоплення стукнув Славика по спині. Славик хотів дати йому здачі, але Олександра Сергіївна, що недалеко сиділа, погрозливо підняла палець, і Славик обмежився тим, що штовхнув Генку ногою.
Потім усі встали і заспівали «Інтернаціонал». Мишко виводив його дзвінким, несподівано затремтілим голосом.
Блискучий диск за вікном розгорявся все яскравіше і яскравіше. Його сяйво ширшало і охоплювало весь обрій з контурами будинків, дахів, дзвіниць, кремлівських башт.
Мишко все дивився на цей диск. І перед його очима поставав ешелон, червоноармійці, Полевой у сірій солдатській шинелі і мускулистий робітник, який розбиває важким молотом ланцюги, що обплутують земну кулю.
У 1956 РОЦІ В СЕРІЇ «БІБЛІОТЕКА ПРИГОД ТА НАУКОВОЇ ФАНТАСТИКИ» ВИХОДЯТЬ ТАКІ ТВОРИ:
Бережний В. — В зоряні світи.
Верн Ж. — 20000 льє під водою.
Владко В. — Аргонавти всесвіту.
Дашкієв М. — Зуби дракона.
Загребельний Я. — Марево.
Смолич Ю. — Прекрасні катастрофи (Господарство доктора Гальваиеску. Що було потім. Ще одна прекрасна катастрофа).
Томан М. — В погоні за привидом.
Трублаїні М. — Глибинний шлях.
